Рішення № 91840889, 17.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/2475/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження

справу № 910/2475/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема"

до 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація);

2) Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація";

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Візор О.М., довіреність № 062/02/07-279 від 13.01.2020;

від відповідача-2: Цимбаліст В.В., довіреність № 062/15/1/03-5791 від 26.12.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація); Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає про те, що відповідачами всупереч умовам укладеного Договору № 2241 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.08.2016 здійснено донарахування орендної плати в сумі 960 565,50 грн. за весь період оренди, починаючи з 22 серпня 2016 року, у зв`язку з чим позивач просив:

- визнати протиправними дії Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) щодо надання доручення Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" (лист від 14.05.2018 № 062/05/15-448) щодо нарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановлене актом обстеження від 27.04.2018, складеного працівниками Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), та орендною платою, визначеною договором оренди за весь період оренди, та надання зазначеного розрахунку орендарю для оплати та розпочинання процедури розірвання договору оренди в судовому порядку;

- визнати протиправними дії Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" щодо нарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановлене актом обстеження від 27.04.2018, складеного працівниками Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), та орендною платою, визначеною договором оренди за весь період оренди, тобто з 22 серпня 2016 року в сумі 960 565,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

11.03.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви з доказами її направлення на адресу відповідачів. При цьому, в порядку ст. 46 ГПК України позивачем також було подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої останній просить суд:

- визнати протиправними дії Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) щодо надання доручення Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" (лист від 14.05.2018 № 062/05/15-448) щодо нарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановлене актом обстеження від 27.04.2018, складеного працівниками Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), та орендною платою, визначеною договором оренди за весь період оренди, та надання зазначеного розрахунку орендарю для оплати та розпочинання процедури розірвання договору оренди в судовому порядку;

-визнати протиправними дії Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" щодо нарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановлене актом обстеження від 27.04.2018, складеного працівниками Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), та орендною платою, визначеною договором оренди за весь період оренди, тобто з 22 серпня 2016 року в сумі 960 565,50 грн.;

- зобов`язати Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" здійснити перерахунок орендної плати за договором оренди, а також перерахунок вже сплачених ТОВ "Підприємство "Торгсистема" орендних платежів, виходячи з визначеного у Договорі оренди цільового використання - для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд встановив, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, підстави для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2475/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.05.2020.

21.04.2020 на адресу господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 проти позову заперечує, оскільки вважає свої дії правомірним, а обраний позивачем спосіб захисту невірним.

21.05.2020 через канцелярію господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 21.05.2020 з`явився представник відповідача-2, інші учасники судового процесу не з`явились, у зв`язку з чим суд відклав підготовче засідання у справі на 25.06.2020.

26.05.2020 через канцелярію господарського суду від відповідача-2 повторно надійшов відзив на позовну заяву.

23.06.2020 через канцелярію господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку тяжкою хворобою та загрозою захворювання на короновірус директора товариства.

24.06.2020 через канцелярію господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяв, в якому відповідач-1 проти позову заперечує, оскільки вважає свої дії правомірним, а обраний позивачем спосіб захисту невірним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 підготовче засідання у справі № 910/2475/20 відкладено на 16.07.2020.

16.07.2020 через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про призначення судової експертизи.

Представник позивача просив задовольнити клопотання про призначення судової експертизи.

Присутні у судовому засіданні 16.07.2020 представники відповідачів проти позову та клопотання про призначення судової експертизи заперечили, посилаючись на недоцільність такої експертизи.

Суд, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу, без виходу до нарадчої кімнати ухвалив відмовити в задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2020.

19.08.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із необхідністю заміни директора підприємства загальними зборами учасників, оскільки директор товариства ОСОБА_1 помер.

В судовому засіданні 20.08.2020 оголошено відкладення на 17.09.2020.

17.09.2020 до суду від позивача повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із необхідністю заміни директора підприємства загальними зборами учасників, оскільки 10.09.2020 загальні збори учасників Товариства не відбулись.

Присутній у судовому засіданні 17.09.2020 представники відповідачів проти відкладення розгляду справи заперечили, посилаючись на те, що справа має бути розглянута упродовж розумного строку, та заперечили щодо задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначив, що зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому відмовив у його задоволенні.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 17.09.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

22.08.2016 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Торгсистема" (орендарем) був укладений договір №2241 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 19 липня 2016, протокол № 20 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: бульвар Лесі Українки, будинок № 27/2 Літ. А у м. Києві, для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Пунктом 2.1 договору визначено, що об`єктом оренди є: нежитлові приміщення загальною площею: 442, 30 кв.м в т.ч. 9, 50 кв.м, 2 поверх -371, 70 кв.м, підвал -61, 10 кв. м згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Вартість об`єкта оренди згідно із затвердженим 15 квітня 2016 року висновком про вартість майна станом на 31 березня 2016 року становить: 9 683 500, 00 грн (п.2.2 договору).

Стан об`єкта на дату передачі його орендареві визначається в акті приймання - передачі за узгодженим висновком підприємства - балансоутримувача і орендаря.

Відповідно до договору №2241 було передано в орендне користування позивачу нежилі приміщення загальною площею: 440,30 кв.м, в т.ч. 1 поверх - 9,50 кв.м, 2 поверх - 371,70 кв.м, підвал - 61,10 кв.м в будинку №27/2 літ. А на бульварі Лесі Українки м. Києві для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Відповідно до п. 2.4 договору оренди №2241, орендар вступає у строкове платне користування об`єктом у термін указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше, ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього Договору) та акта приймання - передачі об`єкта.

Передача об`єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт. Власником об`єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.5 договору).

Відповідно до п.5.1 договору орендодавець має право проводити необхідний огляд та перевірку виконання орендарем умов цього договору. В процесі перевірки виконання умов цього договору оренди може бути здійснення фото-або відео фіксація стану та умов використання об`єкта.

Орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу (п.5.1.3. договору).

Пунктом 5.2 договору визначено, що підприємство-балансоутримувач має право проводити необхідний огляд та перевірку виконання орендарем умов цього договору. В процесі перевірки виконання умов цього договору оренди може бути здійснена фото- або відео фіксація стану та умов використання об`єкта.

Згідно п.5.3 договору орендар має право використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов цього договору.

Представниками КП «Київжитлоспецексплуатація» (заступником начальника відділу контролю експлуатації нежилих будинків та виконання договорів оренди Нераєвським О.В., інженером - інспектором 1 кат. Вдовенко В.Г., інженером-інспектором 1 кат. Пригарою Д.А.) та ТОВ «Підприємство «Торгсистема» 21 квітня 2018 року проведена перевірка нежилих приміщень площею 442,3 кв.м у будинку No27/2 літер А по бульвару Лесі Українки.

За результатами такої перевірки було складено акт обстеження нежилих приміщень у будинку No27/2 літер А по бульвару Лесі Українки.

Цим актом було визначено, що фактично на момент перевірки нежилих приміщень, загальною площею 442,3 кв.м у будинку No27/2 літер А по бульвару Лесі Українки, нежилі приміщення загальною площею 366,7 використовує ТОВ «Підприємство «Торгсистема» для розміщення своєї організації, решта приміщень загальною площею 76,2 кв.м - вільні та не використовуються.

Цей акт був підписаний директором ТОВ «Підприємство «Торгсистема» із зауваженнями, які було викладено на другій стороні акту.

27 квітня 2018 року представниками Департаменту Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження орендованих ТОВ «Підприємство «Торгсистема» приміщень та складено акт обстеження від 27.04.2018.

Рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва (далі - Положення) та Методику розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі Методика).

Згідно з п.6.2 Положення передбачено, що розмір орендної плати визначається у разі передачі в оренду майна на конкурсних засадах відповідно до конкурсних пропозицій переможця конкурсу на право оренди. В інших випадках згідно з Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Відповідно до п.3 Методики розмір орендної плати визначається згідно з цією методикою і зазначається у договорі оренди.

Договором оренди № 2241 та рішенням постійної Комісії Київської міської ради з питань власності від 19.07.2016 протоколом № 20 визначено цільове призначення об`єкта оренди: для розміщення торгівельного об`єкту з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, що призначаються для навчальних закладів.

Відповідно до п. 20 таблиці 2 підпункт 20 абзацу 6 Методики (в редакції чинній на дату укладення договору оренди № 2241 від 22.08.2016) для розміщення торгівельних об`єктів з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів, ліцензованої відео - та аудіо продукції, що призначається для навчальних закладів визначена орендна ставка - 6%. Вказана орендна ставка була застосована при здійсненні розрахунку орендної плати, який згідно з пунктом 7 Методики здійснюється підприємством - балансоутримувачем та затверджується відповідним орендодавцем.

Для розміщення складських приміщень, офісу відповідно до вказаної Методики застосовуються інші орендні ставки.

Департаментом Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано доручення КП «Київжитлоспецексплуатація» від 14.05.2018 062/05/15-4428 щодо нарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановлене актом обстеження від 27.04.2018, складеного працівниками Департаменту Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та орендною платою визначеною Договором оренди за весь період оренди та надання зазначеного розрахунку орендарю для оплати та щодо розпочинання процедури розірвання договору оренди в судовому порядку;

Листом від 14.05.2018 №062/05/15-4428 Департамент комунальної власності м. Києва завернувся до позивача та повідомив, що за результатами обстеження вказаних нежитлових приміщень встановлено, що частина об`єкту оренди (підвал) використовуються для розміщення складу інша частина - для розміщення офісу, що є порушенням п. 1.1. договору оренди. У зв`язку з чим повідомлено, що КП "Київжитлоспецекспуатація" відповідно до п.8.5. договору оренди про необхідність нарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановленою перевіркою, та орендною платою визначеною договором оренди за весь період оренди і надати зазначений розрахунок орендарю для оплати, а також розпочати процедуру розірвання договору оренди в судовому порядку.

КП «Київжитлоспецексплуатація» своїм листом від 29.05.2018 062/15/1/05-2666 на виконання вказаного доручення повідомило, що КП «Київжитлоспецексплуатація» донарахувало різницю між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановленого перевіркою, та орендною платою визначеною договором оренди за весь період оренди, тобто з 22 серпня 2016 року у сумі 960 565,50 грн.

Спір у справі виник, у зв`язку з тим, що позивач вважає, що безпідставне сприйняття Департаментом Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та КП «Київжитлоспецексплуатація» після складання акту обстеження від 27.04.2018, порядку використання ТОВ «Підприємство «Торгсистема» орендованих приміщень та подальші дії щодо зміни орендної плати і донарахування різниці між орендною платою, що була визначена договором оренди, виходячи з цільового призначення об`єкту оренди, та новою орендною платою, яка була безпідставно визначена відповідачами як те, що позивач частину орендованих приміщень використовує як офіс, а іншу частину - як склад, призвели до порушення прав та законних інтересів позивача, оскільки внаслідок таких дій у ТОВ «Підприємство «Торгсистема» виникла значна сума заборгованості за Договором, відповідачами здійснено зарахування сплачених орендних платежів уже з урахуванням збільшеного відповідачами в односторонньому порядку розміру орендної плати, при цьому КП «Київжитлоспецексплуатація» ініціювало розірвання договору саме через нецільове використання орендарем приміщень.

Тому, на думку позивача його права та законні інтереси слід захистити від неправомірних дій Департаменту Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та КП «Київжитлоспецексплуатація» щодо зміни в односторонньому порядку розміру орендної плати та донарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановленого перевіркою, та орендною платою, визначеною договором оренди за весь період оренди, тобто з 22 серпня 2016 року у сумі 960 565,50 грн через безпідставне визначення відповідачами, що ТОВ «Підприємство «Торгсистема» не за цільовим призначенням використовує орендовані приміщення.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Матеріально-правовий зміст захисту цивільних прав та інтересів полягає, насамперед у з`ясуванні чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому необхідно виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і обов`язків, у відповідності до яких цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У розумінні положень зазначеного Закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, через зазначені положення Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (п. 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17).

Положеннями ст. 13 Конституції України та ч. 1 ст. 20 Господарського кодексу України закріплений обов`язок держави забезпечувати захист прав і законних інтересів усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Наведені положення реалізуються, зокрема, у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, відповідно до якої кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення (постанови Вищого господарського суду України від 30.07.2013 по справі № 922/435/13-г, від 21.09.2016 по справі № 910/31940/15).

Перелік способів захисту прав та інтересів, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника (постанова Вищого господарського суду України від 30.07.2013 по справі № 910/743/13).

Згідно з ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, господарський суд розглядає справи, пов`язані з вирішенням спору про право, та в силу положень ст. ст. 237, 238 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарського спору по суті приймає рішення, у мотивувальній частині якого вказує, зокрема, встановлені ним обставини справи.

Тобто, встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.

Чинним законодавством України не наведено чіткого визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі. Ці обставини не можуть бути самостійним предметом спору, оскільки є доводами, які підлягають дослідженню і оцінці при вирішенні спору про право.

Фактично, сформовані позивачем вимоги про визнання дій відповідачів щодо здійснення донарахування орендної плати є засобом доказування для розгляду спору про стягнення донарахованої орендної плати.

Вказані дії позивача не узгоджуються з принципом правової певності та суперечать завданням суду, оскільки в цьому випадку фактично предметом позову є встановлення доказів, а не спір про права цивільні.

Неправомірність дій відповідачів щодо здійснення донарахування орендної плати є умовою, встановлення якої свідчитиме відсутність підстав для стягнення з ТОВ «Підприємство «Торгсистема» відповідної заборгованості з орендної плати, спір про яку не може мати самостійного предмету, а вона підлягає доказуванню на загальних засадах (ст. 74 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними дії Департаменту Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо надання доручення комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» (лист від 14.05.2018 062/05/15-448) щодо нарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, встановлене актом обстеження від 27.04.2018, складеного працівниками Департаменту Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та орендною платою, визначеною Договором оренди за весь період оренди, та надання зазначеного розрахунку орендарю для оплати та розпочинання процедури розірвання договору оренди в судовому порядку та про визнання протиправними дії комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» щодо донарахування різниці між орендною платою за фактичне використання об`єкта оренди, актом обстеження від 27.04.2018, складеного працівниками Департаменту Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та орендною платою, визначеною Договором оренди за весь період оренди, тобто з 22 серпня 2016 року у сумі 960 565,50 грн, спрямовані на встановлення певних юридичних фактів. При цьому, в даному випадку між сторонами відсутній спір про право.

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості.

Тобто, вимоги позивача про встановлення юридичних фактів можуть бути досліджені та встановлені лише під час вирішення спору про право, відтак, зазначені вимоги не можуть виступати самостійним предметом спору і, відповідно, належним способом захисту.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок орендної плати та вже сплачених ТОВ «Підприємство «Торгсистема» орендних платежів не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що фактично такі вимоги не відповідають встановленим законом способам захисту прав, а спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції господарського суду, який, як орган державної влади, зобов`язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Крім того, судом була взята до уваги правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 по справі № 910/1389/19, згідно з якою оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовні вимоги, що є предметом розгляду у цій справі, по своїй суті є вимогами про встановлення обставин та надання їм правової оцінки. Таким чином, звертаючись до суду з даними вимогами, позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм відповідну правову оцінку.

Закон не передбачає такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів як визнання протиправними дій суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення цієї вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів, зокрема у інших судових процесах.

Тому встановлення певних обставин є неналежним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин.

Господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011; аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 по справі № 10/732).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Поряд з наведеним, суд звертає увагу позивача на те, що оцінка правомірності дій відповідачів щодо здійснення донарахування орендної плати повинна здійснюватися господарським судом в межах спору про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок такого донарахування.

Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 29.09.2020.

Суддя А.І. Привалов