Рішення № 91840750, 28.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2020Справа № 910/5555/20

За позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"

про стягнення 55 535 837,06 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники:

від позивача: Оніщук В.М. за довіреністю № 1-2259 від 23.01.2020

від відповідача: Малярчук Ю.Б. за довіреністю № 2-827д від 19.05.2020

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (далі - позивач, АТ "УКРТРАНСГАЗ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" (далі - відповідач, АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ") про стягнення на підставі Договору транспортування природного газу № 1512000980 від 30.08.2016 (далі - Договір) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року у розмірі 46 553 173,72 грн, пені в розмірі 5 296 112,28 грн, трьох процентів річних у розмірі 1 609 747,49 грн та інфляційних втрат в розмірі 2 076 803,58 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення умов п. 5.3, 10.7 Договору та п. 16 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газотранспортної системи не здійснив сплату додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, у зв`язку з чим прострочив зобов`язання за Договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 № 910/5555/20 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі на 25.05.2020 о 10:20 год.

21.05.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечував, посилаючись на недоведеність заявлених позовних вимог, просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, а також до позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за цей період.

У підготовче засідання, призначене на 25.05.2020, з`явилися представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 25.05.2020, суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 25.05.2020 суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача на позовну заяву, поданий 21.05.2020.

Представник позивача у підготовчому засіданні 25.05.2020 подав клопотання, згідно якого просив суд продовжити строк на подання відповіді на відзив

Представник відповідача проти задоволення цього клопотання не заперечував.

Зазначене клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача у підготовчому засіданні 25.05.2020 подав клопотання про продовження строків підготовчого провадження на тридцять днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України.

Представник відповідача проти задоволення цього клопотання не заперечував.

Зазначене клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання у справі на 06.07.2020 о 10:40 год.

24.06.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив задовольнити позовні вимоги повністю.

06.07.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 06.07.2020, з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд долучив до матеріалів справи відповідь позивача на відзив.

У підготовчому засіданні 06.07.2020 оголошено перерву до 03.08.2020 о 14:20 год.

31.07.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких відповідач не погодився з доводами позивача у відповіді на відзив, заперечував проти позову повністю.

У підготовче засідання, призначене на 03.08.2020, з`явилися представники позивача та відповідача.

Суд долучив до матеріалів справи заперечення відповідача, подані 31.07.2020 через відділ діловодства суду.

У підготовчому засіданні, призначеному на 03.08.2020, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.09.2020 о 14:20 год.

У судове засідання, призначене на 07.09.2020, з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 07.09.2020 суд розпочав розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

В судовому засіданні 07.09.2020 судом заслухане вступне слово позивача та відповідача.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Позивач зазначив, що між ним і відповідачем укладено Договір транспортування природного газу № 1512000980 від 30.08.2016 (далі - Договір), умовами якого передбачено, що позивач надає відповідачу послуги транспортування природного газу (далі - послуги) на умовах, визначених у цьому Договорі, а відповідач сплачує позивачу встановлену в цьому Договорі вартість таких послуг.

Відповідно до п. 5.2 Договору якість газу має відповідати вимогам щодо норм якості газу, фізико-хімічних показників та інших характеристик, визначених у Кодексі газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС) та нормативно-правових актах і відповідних стандартах, на які кодекс містить посилання.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що за порушення вимог щодо якості газу, який подається в газотранспортну систему оператора (позивача) або передається з неї оператором, стягується додаткова плата, визначена умовами цього Договору.

Згідно п. 10.1 Договору сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов`язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.

Позивач зазначив, що в період дії Договору відповідач подавав до газотранспортної системи природний газ, що не відповідає вимогам, наведеним в Кодексі ГТС, зокрема в п. 13 глави 1 розділу III Кодексу ГТС, що підтверджується розрахунками (актами) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року.

На підставі розділу Х Договору, п. 16 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС позивач нарахував відповідачу додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, переданого протягом вересня 2018 року - березня 2019 року, розмір якої склав 46 553 173,72 грн.

Посилаючись на те, що виставлені рахунки-фактури на сплату додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу відповідач не оплатив, позивач просив стягнути з останнього на свою користь 46 553 173,72 грн додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, 5 296 112,28 грн пені, 1 609 747,49 грн 3% річних та 2 076 803,58 грн інфляційних втрат.

Позивач зазначив про безпідставність та необгрунтованість тверджень відповідача стосовно невідповідності розділу Х Договору вимогам ст. 901 Цивільного кодексу України та ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу", а також вимогам ст. 678 Цивільного кодексу України, ст. 268 Господарського кодексу України та ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів".

Позивач зазначив про безпідставність та необгрунтованість тверджень відповідача про те, що сторони не дійшли згоди щодо істотних умов Договору.

Позивач наголосив, що заявляє позовні вимоги у даній справі з підстав, передбачених ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, п. 10.1 Договору та п. 16 глави 1 розділу III Кодексу ГТС, якими передбачено, що сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом ГТС, зобов`язана сплатити на користь позивача додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, порядок визначення та сплати якої встановлений розділом X Договору. Тому, на думку позивача, ч. 8 ст. 269 Господарського кодексу України, на приписи якої посилається відповідач, стверджуючи про сплив позовної давності, не поширюється на спірні правовідносини, а відповідні посилання відповідача є безпідставними та необгрунтованими.

Позивач також послався на висновки Верховного Суду у постанові від 14.11.2019 у справі № 910/11739/18.

Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі.

Відповідач вказав, що розділом X (п. 10.1 - п. 10.8) Договору передбачено обов`язок відповідача, який є замовником, здійснити позивачу, який є виконавцем, додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, при цьому виконавець не надає замовнику за вказану оплату жодних послуг.

Таким чином, на думку відповідача, розділ X (п. 10.1 - п. 10.8) Договору суперечить ст. 901 Цивільного кодексу України та ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу", оскільки передбачає плату не за надані послуги, що суперечить правовій природі договору надання послуг.

Відповідач зазначив, що з аналізу норм ст. 678 Цивільного кодексу України, ст. 268 Господарського кодексу України, ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" вбачається, що законодавець чітко визначив осіб, яка мають право заявляти вимоги щодо якості товару - це покупець чи споживач товарів, робіт, послуг та виключно зазначені особи мають право отримувати компенсацію на неякісний товар і відповідно пред`являти вимоги щодо такої компенсації. Водночас позивач не є ні покупцем природного газу, щодо якого надаються послуги транспортування за Договором, ні споживачем такого природного газу, а є лише особою, яка здійснює переміщення такого природного газу за Договором.

Таким чином, на думку відповідача, розділ X (п. 10.1 - п. 10.8) Договору суперечить ст. 678 Цивільного кодексу України, ст. 268 Господарського кодексу України, ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки передбачає можливість сплати компенсації за неякісний товар особі, яка не є ні покупцем, ні споживачем товару.

Відповідач зазначив, що між сторонами не підписувались вказані у п. 2.4 Договору додатки (додаток 1 (розподіл потужності) та додаток 2 (транспортування)), а відтак сторонами фактично не визначений обсяг послуг, що надаються за Договором, у зв`язку з чим Договір не є укладеним у розумінні ст. 638 ЦК України та 180 ГК України.

Крім того, оскільки рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 5-р/2019 у справі № 1-17/2018(5133/16) свідчить про те, що формування складу НКРЕКП (обрання його членів) відбулося в неконституційний спосіб, то, на думку відповідача, у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів за недотримання параметрів якості природного газу на підставі положень постанов НКРЕКП від 30.09.2015 №2497 та від 30.09.2015 № 2493, на які позивач посилається в обгрунтування позову, оскільки, вказані постанови прийняті НКРЕКП всупереч ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідач вказав, що відсутність підстав для стягнення з нього додаткової компенсації за недотримання параметрів якості природного газу, виключає також можливість стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка встановлює обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних виключно у разі порушення боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Відповідач також заявив, що позивачем при поданні позову пропущено строк позовної давності.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 269 Господарського кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Оскільки згідно поданого позову позивачем здійснювались розрахунки розміру додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019, то відповідач вважає, що у вересні 2019 року повністю сплив строк позовної давності щодо вимог про стягнення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019. Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги

Відповідач зазначив, що навіть якщо не брати до уваги ст. 269 Господарського кодексу України, то відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Натомість позивач нарахував пеню за поза межами позовної давності, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 07.09.2020 судом з`ясовано обставини справи та досліджено докази.

У судовому засіданні 07.09.2020 суд оголосив перерву до 28.09.2020 о 14:20 год.

У судове засідання, призначене на 28.09.2020, з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 28.09.2020 здійснювались судові дебати, в яких представники позивача та відповідача виступили з промовами (заключним словом). З дозволу суду промовці обмінялися репліками.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.09.2020 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

30.08.2016 між Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", найменування якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (оператор, позивач), та Публічним акціонерним товариством "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ", найменування якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" (замовник, відповідач), укладений Договір транспортування природного газу №1512000980 (далі - Договір), відповідно до умов якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу (далі - послуги) на умовах, визначених у цьому Договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому Договорі вартість таких послуг (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.

Пунктом 2.3 Договору передбачено послуги, які можуть бути надані замовнику за цим Договором:

послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (далі - розподіл потужності);

послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій (далі - транспортування);

послуга балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (далі - балансування).

Обсяг послуг, що надаються за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього Договору (п. 2.4 Договору).

Згідно з п. 2.6 Договору замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі.

Згідно з п. 2.7 Договору оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів.

У пункті 4.1 Договору передбачено обов`язок замовника здійснити додаткову оплату оператору у разі перевищення розміру договірної потужності та/або недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в газотранспорту систему, в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до умов п. 5.2 Договору якість газу має відповідати вимогам щодо норм якості газу, фізико-хімічним показників (далі - ФХП) та інших характеристик, визначених у Кодексі та нормативно-правових актах і відповідних стандартах, на які Кодекс містить посилання.

Згідно з п. 5.3 Договору за порушення вимог щодо якості газу, який подається в газотранспортну систему оператора, стягується додаткова плата, визначена умовами цього Договору.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов`язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.

Згідно з п. 10.6 Договору розрахунок розміру додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу проводиться щомісячно окремо по кожному параметру якості щодо природного газу на підставі даних, визначених оператором у звіті про недотримання параметрів якості природного газу, який він надає замовнику на його електронну адресу до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.

Відповідно до п. 10.7 Договору сторона, яка допустила порушення щодо якості газу, зобов`язана сплатити додаткову плату у строк до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на підставі рахунка-фактури, який надсилається на її електронну адресу іншою стороною до двадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.

Згідно з п. 17.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.12.2016) цей Договір набирає чинності з дня його укладення на строк до 31 грудня 2017 року. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Доказів припинення Договору в установленому порядку матеріали справи не містять, відтак Договір є чинним, що не заперечувалось сторонами.

Позивач зазначив, що протягом вересня 2018 року - березня 2019 року відповідач подавав до газотранспортної системи природний газ, який не відповідає вимогам п. 13 глави 1 розділу III Кодексу газотранспортної системи (затв. постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС)), що підтверджується складеними позивачем розрахунками (актами) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за вказаний період.

На підставі розділу Х Договору, п. 16 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС позивач нарахував відповідачу додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, переданого протягом вересня 2018 року - березня 2019 року, розмір якої склав 46 553 173,72 грн.

Оскільки виставлені позивачем відповідачу рахунки-фактури на сплату додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу відповідач не оплатив, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача 46 553 173,72 грн додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, 5 296 112,28 грн пені, 1 609 747,49 грн 3% річних та 2 076 803,58 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків .

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1-4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За визначенням пп. 19 п. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

Підпунктом 45 п. 1 ст. 1 вказаного Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493, є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.

Відповідно до п. 1 гл. 1 розд. VIII Кодексу ГТС одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у т.ч. послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюється виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом. Договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування.

Відповідно до пп. 1 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС відповідальним за якість газу у точках входу (крім точок входу на міждержавному з`єднанні) є оператори суміжних систем, суміжні газовидобувні підприємства (яким в т.ч. є відповідач - примітка суду), які подають природний газ до газотранспортної системи в точці входу. У точках входу на міждержавному з`єднанні відповідальним є замовник послуг транспортування.

Визначення фізико-хімічних показників та інших характеристик (далі - ФХП) природного газу проводиться у точках входу і точках виходу (п. 2 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС)

У пп. 13 п. 1 гл.1 розд. ІІІ Кодексу визначені вимоги, яким повинен відповідати природний газ, що подається в газотранспортну систему.

Згідно з пп. 16, 17, 18 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС, якщо природний газ, що не відповідає вимогам пункту 13 цієї глави, був завантажений в газотранспортну систему з причин, незалежних від оператора газотранспортної системи, оператор газотранспортної системи одержує від суб`єкта, який подав у газотранспортну систему неякісний газ, додаткову оплату, визначену в договорі транспортування. ФХП транспортованого природного газу у точках виходу повинні відповідати вимогам пункту 13 цієї глави, за винятком вимог щодо вмісту меркаптанової сірки. Якщо природний газ, що був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам пункту 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.

Відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497, розділ Х такого договору визначає додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.

Крім того, п. 10.1 типового договору передбачено, що сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов`язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Як встановлено судом, пунктом 4.1 Договору визначено обов`язок відповідача сплатити додаткову плату оператору у разі недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в газотранспорту систему, в порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов`язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.

Відтак, передбачена Договором додаткова плата не є оперативно-господарською санкцією за порушення господарського зобов`язання щодо якості товару.

Додаткова плата, передбачена п. 4.1 та п. 10.1 Договору, є платою за надання оператором послуг транспортування природного газу, який подається в газотранспортну систему оператора або передається з неї оператором, саме неналежної якості. Тобто, вказана додаткова плата є збільшенням вартості наданих послуг, передбачена Договором та пп. 16 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу газотранспортної системи, і є грошовим зобов`язанням.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.11.2019 у справі 910/11739/18 за первісним позовом АТ "УКРТРАНСГАЗ" до АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" про стягнення додаткової плати за Договором транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 у розмірі 47 088 014,58 грн, 3 423 640,26 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 865 321,31 грн 3% річних з простроченої суми, 5 741 505,80 грн пені, та за зустрічним позовом АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" до АТ "УКРТРАНСГАЗ" про визнання Договору транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 недійсним у частині розділу X.

При цьому суд звертає увагу, що предметом спору у справі № 910/11739/18 за первісним позовом АТ "УКРТРАНСГАЗ" до АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" були вимоги про сплату відповідачем додаткової плати за Договором транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 за період з січня 2016 року по серпень 2018 року.

У даній справі № 910/5555/20 за позовом АТ "УКРТРАНСГАЗ" до АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" предметом спору є вимоги про сплату відповідачем додаткової плати за Договором транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 за період з вересня 2018 року по березень 2019 року. Отже, вимоги у справі № 910/5555/20 заявлено за тих самих підстав, що і вимоги у справі № 910/11739/18, натомість за інший період нарахування додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На виконання приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України ГПК України, судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 910/11739/18, а саме:

" … до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст. 678 ЦК України, якою передбачені наслідки передання товару неналежної якості, оскільки предметом Договору є послуги транспортування природного газу.

Верховний Суд констатує, що додаткова плата, передбачена п. 4.1 та п. 10.1 Договору є платою за надання оператором послуг транспортування природного газу, який подається в газотранспортну систему оператора або передається з неї оператором, саме неналежної якості. Тобто, вказана додаткова плата є збільшенням вартості наданих послуг, передбачена Договором та пп. 16 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу газотранспортної системи, і є грошовим зобов`язанням.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внесення сторонами за Договором транспортування природного газу норми про встановлення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу відповідає вимогам пп. 16 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу газотранспортної системи, а розділ Х Договору нормам чинного законодавства.

Судами правомірно відхилено посилання відповідача на Закон України "Про захист прав споживачів" у зв`язку з непоширенням вказаного Закону на правовідносини, які виникли між сторонами.

З огляду на вище зазначене та приймаючи до уваги, що позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено підстав для визнання розділу Х договору недійсним, судами правомірно відмовлено відповідачеві в задоволенні зустрічного позову…

Верховним Судом відхиляються доводи щодо неукладеності Договору, оскільки судами доведено, що спірний Договір сторонами виконувався, що виключає кваліфікацію Договору як неукладеного. Крім того, визнання Договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами…

Крім того, доводи відповідача про те, що оператор стягуючи додаткову плату не надає замовнику жодних послуг Верховним Судом відхиляються, оскільки така плата Договором передбачена за транспортування газотранспортною системою оператора неякісного природного газу".

З огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду у постанові від 14.11.2019 у справі № 910/11739/18, які зроблено Верховним Судом за аналогічних правовідносин сторін, що і даній справі № 910/5555/20, суд відхиляє як безпідставні та необгрунтовані заперечення відповідача, який у даній справі заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав того, що розділ X Договору суперечить ст. 678, 901 ЦК України, ст. 268 ГК України, ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" та ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів", а також стверджував, що Договір не є укладеним.

Водночас, судом не враховуються при вирішенні даної справи висновки Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц, на які відповідач посилався у відзиві на позовну заяву, оскільки їх зроблено Верховним Судом за інших правовідносин сторін, ніж у даній справі. Так, предметом спору у справі № 462/9002/14-ц було неналежне виконання зобов`язань за договором про надання юридичних послуг в частині оплати додаткової винагороди адвокату у розмірі 10 % вартості частини квартири та стягнення відповідних сум у зв`язку з цим, а також визнання недійсним цього договору в частині умови про додаткову винагороду адвокату. Тоді як предметом спору у даній справі № 910/5555/20 є стягнення з відповідача на підставі Договору транспортування природного газу додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу.

Твердження відповідача про відсутність у позивача підстав для стягнення з відповідача коштів за недотримання параметрів якості природного газу на підставі постанов НКРЕКП від 30.09.2015 №2497 та від 30.09.2015 № 2493, на які позивач посилався в обгрунтування позову, оскільки формування складу НКРЕП відбулося в неконституційний спосіб, судом відхиляються як безпідставні. Так, з матеріалів справи вбачається, що стягнення коштів за недотримання параметрів якості природного газу здійснюється позивачем на підставі умов розділу Х Договору, який за висновками судів у справі № 910/11739/18 відповідає нормам чинного законодавства.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач протягом вересня 2018 року - березня 2019 року подав до газотранспортної системи природний газ, який за параметрами якості не відповідав нормам п. 13 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС, що підтверджується складеними позивачем розрахунками (актами) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за спірний період, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач не заперечив обсяги природного газу, який за параметрами якості не відповідав нормам п. 13 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС і був поданий до газотранспортної системи протягом вересня 2018 року - березня 2019 року. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Згідно умов п. 10.6 Договору розрахунок розміру додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу проводиться щомісячно окремо по кожному параметру якості щодо природного газу на підставі даних, визначених оператором у звіті про недотримання параметрів якості природного газу, який він надає замовнику на його електронну адресу до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.

Враховуючи умови п. 4.1, 5.2, 5.3, 10.1, 10.6 Договору та положення п. 16 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС, позивач нарахував відповідачу додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, переданого протягом вересня 2018 року - березня 2019 року, у загальному розмірі 46 553 173,72 грн.

Доказів невідповідності проведеного позивачем розрахунку та визначеного на його підставі розміру додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу умовам Договору - матеріали справи не містять.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечив щодо сум, на підставі яких позивач визначив загальний розмір додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року у сумі 46 553 173,72 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до умов п. 10.7 Договору сторона, яка допустила порушення щодо якості природного газу, зобов`язана сплатити додаткову оплату у строк до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на підставі рахунка-фактури, який надсилається на її електронну адресу іншою стороною до дванадцятого числа місяця наступного за газовим місяцем.

Отже, відповідач, який допустив порушення щодо якості природного газу, був зобов`язаний сплатити додаткову оплату у строк до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем

Судом встановлено, що матеріали справи містять докази направлення позивачем відповідачу розрахунків (актів) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу та рахунків-фактур для оплати додаткової плати у визначених сумах за спірний період з вересня 2018 року по березень 2019 року.

Відповідач не заперечив отримання ним розрахунків (актів) та рахунків-фактур для оплати додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу за Договором за спірний період.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем на користь позивача додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року після направлення відповідачу в установленому порядку розрахунків (актів) та рахунків-фактур.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 46 553 173,72 грн додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором, позивач також заявив до стягнення з відповідача 5 296 112,28 грн пені, 1 609 747,49 грн 3% річних та 2 076 803,58 грн інфляційних втрат.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Частиною 1 статті 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 13.5 Договору передбачено, що в разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим Договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судом встановлено, що відповідно до умов п. 10.7 Договору сторона, яка допустила порушення щодо якості природного газу, зобов`язана сплатити додаткову оплату у строк до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на підставі рахунка-фактури, який надсилається на її електронну адресу іншою стороною до дванадцятого числа місяця наступного за газовим місяцем.

Отже, відповідач, який допустив порушення щодо якості природного газу, був зобов`язаний сплатити додаткову оплату у строк до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, а відповідно з шістнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, виникає прострочення такого грошового зобов`язання.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної сплати додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку доданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 296 112,28 грн. При цьому судом досліджено, що позивач вірно визначив періоди прострочення виконання зобов`язання щодо сплати додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу за кожний місяць у спірному періоді (з вересня 2018 року по березень 2019 року).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку доданих до позовної заяви розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до вимог чинного законодавства України та встановлених обставин справи, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 609 747,49 грн 3% річних та 2 076 803,58 грн інфляційних втрат є обґрунтованими.

Водночас, відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданому 21.05.2020 через відділ діловодства суду, заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, а також до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за цей період.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц та міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17, від 14.08.2018 у справі № 9/057-09/6/13, від 18.07.2018 у справі № 910/24346/16, від 17.07.2018 у справі № 910/10056/17 та від 10.07.2018 у справі № 922/1898/17.

Судом встановлено наявність порушеного права позивача у зв`язку з простроченням відповідачем сплати за Договором додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, а отже, встановлено порушення прав позивача за Договором, на захист яких він звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача сум такої додаткової плати, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, з огляду на встановлене порушення і наявність заяви відповідача про застосування позовної давності, судом досліджено наявність підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку щодо стягнення сум додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Оскільки позивачем стягується додаткова плата за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду 23.04.2020, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 553 173,72 грн додаткової плати заявлено в межах загального строку позовної давності. Також, в межах загального строку позовної давності заявлено вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 609 747,49 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 076 803,58 грн на підставі ст. 625 ЦК України у зв`язку з простроченням відповідачем спірного грошового зобов`язання.

Норми ч. 8 ст. 269 ГК України, згідно якої позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів, - не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спір у даній справі виник щодо стягнення додаткової плати, а не щодо недоліків поставлених товарів. А відтак, судом відхиляються як необгрунтовані твердження відповідача про сплив позовної давності з посиланням на норми ч. 8 ст. 269 ГК України.

Стягнення неустойки можливе лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною 1 статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 ЦК України, від дня порушення грошового зобов`язання (відповідна позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України із вимогою про стягнення штрафних санкцій (пені) особа може звернутись до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов`язання.

Судом враховано, що в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, водночас, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Керуючись положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України, суд зазначає, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі починається зі спливом строку виконання зобов`язання по сплаті додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу, тобто з шістнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем (п. 10.7 Договору).

Як встановлено судом, з урахуванням умов Договору та положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, стягнення пені за порушення строку оплати додаткової плати за вересень 2018 року можливе за період з 16.10.2018 по 15.04.2019, за жовтень 2018 - за період з 16.11.2018 по 15.05.2019, за листопад 2018 - за період з 16.12.2018 по 15.06.2019, за грудень 2018 - за період з 16.01.2019 по 15.07.2019, за січень 2019 - за період з 16.02.2019 по 15.08.2019, за лютий 2019 - за період з 16.03.2019 по 15.09.2019, за березень 2019 - за період з 16.04.2019 по 15.10.2019.

Разом з цим, оскільки, позивач звернувся з даним позовом до суду 23.04.2019, то вимоги про стягнення з відповідача пені за період до 23.04.2019 заявлено позивачем із пропуском позовної давності, тоді як вимоги про стягнення пені за період з 23.04.2019 заявлено в межах строку позовної давності (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 5 296 112,28 грн підлягають частковому задоволенню в сумі 2 197 331,68 грн, з яких:

202 383,27 грн пені за порушення строку оплати додаткової плати за жовтень 2018 - за період з 23.04.2019 по 15.05.2019,

328 156,08 грн пені за порушення строку оплати додаткової плати за листопад 2018 - за період з 23.04.2019 по 15.06.2019,

342 616,31 грн пені за порушення строку оплати додаткової плати за грудень 2018 - за період з 23.04.2019 по 15.07.2019,

639 489,32 грн пені за порушення строку оплати додаткової плати за січень 2019 - за період з 23.04.2019 по 15.08.2019,

674 680,78 грн пені за порушення строку оплати додаткової плати за лютий 2019 - за період з 23.04.2019 по 15.09.2019,

10 005,92 грн пені за порушення строку оплати додаткової плати за березень 2019 - за період з 23.04.2019 по 15.10.2019.

Проте, в іншій частині пені в сумі 3 098 780,60 грн позивачу належить відмовити з огляду на пропуск ним строку позовної давності, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 46 553 173,72 грн додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, 2 197 331,68 грн пені, 1 609 747,49 грн 3% річних, 2 076 803,58 грн інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовити позивачу належить відмовити за встановлених судом обставин справи.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у позовній заяві зазначив, що сума його судових витрат становить суму сплаченого судового збору у розмірі 735 700,00 грн.

Відповідач не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 694 647,94 грн покладається на відповідача, а в сумі 41 052,06 грн - на позивача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (Україна, 01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 46 553 173,72 грн (сорок шість мільйонів п`ятсот п`ятдесят три тисячі сто сімдесят три гривні 72 коп.) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу, 2 197 331,68 грн (два мільйони сто дев`яносто сім тисяч триста тридцять одну гривню 68 коп.) пені, 1 609 747,49 грн (один мільйон шістсот дев`ять тисяч сімсот сорок сім гривень 49 коп.) 3% річних, 2 076 803,58 грн (два мільйони сімдесят шість тисяч вісімсот три гривні 58 коп.) інфляційних втрат, 694 647,94 грн (шістсот дев`яносто чотири тисячі шістсот сорок сім гривень 94 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 29.09.2020

Суддя Гумега О.В.