Рішення № 91826962, 28.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6174/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша Володимира Миколайовича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2847 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини А2847 (далі ВЧ А2847, відповідач), згідно з якою позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача військової частини А2847 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 06.08.2016 року по 29.05.2019 року;

- зобов`язати відповідача військову частину А2847 нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.08.2016 року по 29.05.2019 року з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ А2847, наказом від 24.05.2019 його було звільнено в запас та з 29.05.2020 виключено зі списків ВЧ А2847 і всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що станом на день виключення його із списків особового складу частини з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування і виплати індексації грошового забезпечення, яка гарантована чинним законодавством України.

У зв`язку з цим, у травні 2020 року позивач звернувся до ВЧ А2847 із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення. Зі свого боку ВЧ А2847, на вищевказану заяву було надіслано відповідь, якою фактично відмовлено ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення.

Позивач вважає що така відповідь ВЧ А2847 щодо відмови у виплаті йому індексації грошового забезпечення є протиправною і необґрунтованою. Вказує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ухвалою від 05.08.2020 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов. Зазначає, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України з січня 2016 по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було, фінансування та виплата індексації не здійснювалася. Щодо індексації грошового забезпечення з березня 2018 року, то було затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців. Враховуючи підвищення постійних складових грошового забезпечення позивача у березні 2018 року в т.ч розміру посадового окладу, місяць березень 2018 року в якому відбулося вказане підвищення є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

При цьому відповідач звертає увагу суду на те що індекс споживчих цін з квітня 2018 року по жовтень 2018 року не перевищував 103%, а отже підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період не було.

Позивач надав відповідь на відзив. Не погоджується з позицією відповідача, оскільки ані серпень, ані жовтень 2014 не можуть бути базовими для нарахування індексації грошового забезпечення позивача, оскільки посадовий оклад на законодавчому рівні в Україні змінювався лише в січні 2008 року та в березні 2018 року, а відтак, на думку позивача, інші місяці у цьому проміжку часу не можуть бути базовими. Також зазначає, що виплата надбавки до грошового забезпечення не впливає на розрахунки індексації, відтак базовим місяцем для нарахування індексації повинен залишатися січень 2008 року.

Крім цього позивач наголошує, що складна фінансова ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у нього права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Також позивач зазначає, що у даному випадку дискреційні повноваження у відповідача відсутні, і суд може зобов`язати вчинити певні дії, оскільки є лише один правомірний та законний варіант поведінки. З огляду на викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України з 06.08.2016, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 27.03.2017 серія НОМЕР_1 . Судом встановлено, та сторонами не спростовується, що у ВЧ А2847 позивач проходив військову службу починаючи з 06.08.2016.

Наказом командира ВЧ А2847 від 24.05.2019 №21-РС (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу.

Згідно з наказом командира ВЧ А2847 від 25.09.2019 №123 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 29.05.2019 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Проте, як зазначає позивач на день виключення із списків ВЧ А2847 з ним не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення. А саме не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 06.08.2016 по 29.05.2019.

У зв`язку з наведеним 15.05.2020 позивач звернувся із заявою до відповідача щодо надання інформації про грошове забезпечення.

Листом від 30.07.2020 №350/489/806 пс/2 ВЧ А2847 надала йому довідку про види та розміри його грошового забезпечення за 2016-2019 роки із зазначенням того, що базовий місяць для нарахування індексації - серпень 2016 року, наступний - березень 2018 року.

Дослідивши надані документи, позивач прийшов до висновку що індексація за оспорюваний період йому була не нараховувалася незаконно.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати повного грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо покликань відповідача на пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.

Категорія до якої відноситься справа, що розглядається, належить до справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, які пов`язані зі звільненням з публічної служби.

У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівників до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усі виплати, на які працівник має право згідно умов трудового договору та відповідно державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26.10.2016 №6-1395цс16).

Враховуючи вказане та позицію Верховного Суду України у подібних правовідносинах, суд вважає, що не підлягають застосуванню норми статті 122 КАС України щодо шестимісячного строку звернення до суду. Суд враховує положення статті 233 КЗпП України, якими передбачено право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а відтак позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 33 Закону України №108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Частиною 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно зі ст. 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ст. 12 Закону №2011-XII. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно зі ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч.ч. 1,6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Згідно з ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

З аналізу вказаних норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.

Частиною 2 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Таким чином індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08.11.2015 у справі «Кечко проти України» висловив правову позицію, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.

Зі змісту довідки про грошове забезпечення позивача за період 2016-2019 роки від 30.06.2020 № 380/489/806по/1 вбачається, що позивачу за період служби у ВЧ А2847 з січня 2016 року по листопад 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

У період з грудня 2018 року по травень 2019 позивачу виплачувалася індексація у сумах, вказаних у цій довідці.

Дослідивши матеріли справи та сукупно проаналізувавши норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позивачем не наведено аргументів чому суми у довідці від 30.06.2020 № 380/489/806по/1за вказаний період є невірними, обчисленими з порушенням вимог законодавства, а тому суд вважає такі необґрунтованими.

З огляду на вищенаведене дії відповідача за цей період не можуть вважатися протиправними, а підстави для зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату індексації у вказаному періоді - відсутні.

Однак відомості про здійснення нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.08.2016 по 30.11.2018 - відсутні, відповідач такі обставини належним чином не аргументував. А тому дії щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за вказаний період, на переконання суду є протиправними та неправомірними.

Суд вважає за доцільне зауважити що відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Суд звертає увагу, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Покликання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації суд оцінює критично, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Також з огляду на вказане вище, суд не вважає об`єктивними покликання відповідача на розпорядження та вказівки вищих органів військового управління щодо призупинення нарахування та виплати індексації.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Враховуючи те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, враховуючи протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.08.2016 по 30.11.2018, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

При цьому слід зауважити, що суд вважає вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з індексації грошового забезпечення з визначенням базового місяця та передчасними.

Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача саме при нарахуванні таких сум, а тому доводи позивача в цій частині є передчасними, оскільки індексацію грошового забезпечення відповідачем ще не нараховано.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Сторонами, суду не наведено інших доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору судом не вирішується питання про його розподіл.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А0807 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 06.08.2016 року по 30.11.2018 року.

Зобов`язати військову частину А2847 (82406, Львівська область, м. Стрий, вул. Виговського, 15; ЄДРПОУ 07694655) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 06.08.2016 року по 30.11.2018 року.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя В.М. Сакалош