Ухвала суду № 91824063, 23.09.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8224/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря судового засідання Химинець О.Я., представника позивача Гончаров В.В., представника відповідача Чекан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката – Гончаров Валентина Вікторовича до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про захист прав споживача шляхом спонукання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.6 ст.259 та ч.6 ст.268 ЦПК України 23.09.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 28.09.2020 року.

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Гончаров Валентин Вікторович, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про захист прав споживача шляхом спонукання до вчинення дій.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.08.2020 року вказана позовна заява була залишена без руху.

27.08.2020 року від адвоката Гончарова Валентина Вікторовича - представника позивача ОСОБА_1 надійшла заява на виконання ухвали судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.08.2020 року про залишення позовної заяви без руху, в якій зокрема вказував, що в разі навності припущень, що спірні правовідносини мають ознаки господарських, то ці обставини підлягають встановленню саме у процесі розгляду даної справи по суті.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.08.2020 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Від представник відповідача до суду надійшла заява про закриття провадження у справі. В судовому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання про закриття провадження у вказаній справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Обґрунтовуючи тим, що судом порушено провадження по справі за позовною заявою представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката – Гончаров Валентина Вікторовича до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про захист прав споживача шляхом спонукання до вчинення дій. Спірні правовідносини підпадають під юрисдикцію господарського суду. У зв`язку з чим просить закрити провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Стягнути витрати на правничу допомогу.

В судовому засіданні представник позивача подав заперечення на вказане клопотання Обгрунтовуючи тим, що позивач придбав Будівлю саме як звичайна фізична особа і є співвласником цієї Будівлі також як звичайна фізична особа. Відсутність електропостачання Будівлі призводить до порушення його прав не лише як підприємця, який здійснює у ній діяльність, а й як співвласника Будівлі у статусі звичайної фізичної особи, оскільки унеможливлює використання останньої належним чином. Вказує, що факт подання Позивачем, як підприємцем, заяви про укладення договору з Відповідачем, не свідчить про відсутність спору між Позивачем, як співвласником Будівлі у статусі фізичної особи, і Відповідачем щодо здійснення електропостачання Будівлі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, враховуючи норми чинного законодавства, приходить до наступного.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

У Постанові від 13.02.2019 року у справі №910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який ний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених і випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності..

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування маю право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктивний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть особи зазначені у статті 4 цього Кодексу (юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування).

Статтею 48 ЦПК України передбачено, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з першим зверненням ОСОБА_2 (попереднього власника Об`єкту – нежитлової будівлі виробничого цеху по АДРЕСА_1 , попередня адреса вул. Б. Хмельницького, 112) про тимчасове припинення електропостачання на Об`єкт, ОСОБА_1 , 25 червня 2019 року звернувся до ПрАТ «Закарпаттяобленерго» через Берегівський РЕМ із заявою, у якій просив укласти з ним договір про надання послуг з розподілу електричної енергії за адресою розташування Об`єкту.

При цьому, позивач надав документи, необхідні для укладення такого договору від фізичної особи підприємця.

Так, при дослідженні вказаної заяви від 25 червня 2019 року, встановлено, що заявником є ФОП ОСОБА_1 , який на підтвердження свого статусу підприємця надає витяг з ЄДРЮОФОПГФ та просить укласти з ним договір про надання послуг з розподілу електричної енергії за адресою розташування нежитлового об`єкту, яка використовується для підприємницької діяльності.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що з заявою із проханням укласти договір по електропостачанню між позивачем, як фізичною особою, (саме ОСОБА_3 ) та ПрАТ «Закарпаттяобленерго» через Берегівський РЕМ не звертався.

Судом встановлено, що об`єктом енергопостачання за заявою ОСОБА_1 є «нежитлове приміщення – виробничий цех» за адресою: по АДРЕСА_1 , попередня адреса АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, між сторонами велась переписка, відповідно до якої позивач - ОСОБА_1 визначав себе не як фізична особа, а як фізична особа - підприємець, даний факт підтверджується матеріалами справи.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Також, згідно інформації, що надана з Витягу з Єдиного державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець у встановленому ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядку.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею - продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам визначаються ЗУ «Про ринок електричної енергії».

При цьому, Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312, які набрали чинність з 11 червня 2018 р., розмежовують фізичну особу як побутового споживача і фізичну особу, яка у правовідносинах не є побутовим споживачем.

Відповідно до пункту 1.1.2 Правил побутовий споживач - це фізична особа, яка використовує електричну енергію для задоволення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність, на підставі відповідного договору з учасником ринку, у тому числі за договором постачання електричної енергії споживачу.

Стаття 1 ЗУ «Про ринок електричної енергії» наводить визначення не побутовий споживач - це фізична - особа підприємець або юридична особа, яка купує електричну енергію, що не використовується нею для власного побутового споживання.

Побутовим споживанням в розумінні 1.1.2 Правил споживання (використання) електричної енергії для задоволення умов постійного або тимчасового проживання та/або перебування фізичних осіб на об`єкті побутового споживача, включаючи прибудинкову (присадибну територію), у тому числі для індивідуального будівництва (реконструкції) об`єктів приватного домогосподарства, крім потреб підприємницької, господарської діяльності.

З наведеного випливає,що законодавець чітко розмежовує побутового (фізична особа) та не побутового (фізична особа-підприємець, юридична особа) споживачів в залежності від потреб споживання електроенергії, для власних (побутових) потреб та для потреб пов`язаних із веденням господарської діяльності. А відтак, вказане впливає і на характер правовідносин що виникають між постачальником та споживачем.

Слід також відзначити, що в заяві від 25 червня 2019 року, якою ФОП ОСОБА_1 , звернувся до ПрАТ «Закарпаттяобленерго» через Берегівський РЕМ та просив укласти з ним договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, в додатку до такої додає витяг з ЄДРЮОФОПГФ про його статус підприємця. Тим самим, підтверджуючи, що має намір укласти відповідний договір про надання послуг з розподілу електричної енергії …нежитлової будівлі саме як фізична особа-підприємець, що здійснює підприємницьку діяльність. Тобто спір виник саме в площині господарського права.

Твердження представника позивача що ОСОБА_1 звернувся до суду як фізична особа, оскільки володіє на праві приватної власності Ѕ частиною нежитлової будівлі, не спростовують висновків суду. Враховуючи, що фізична особа підприємець використовує у своїй підприємницькій діяльності майно, належне їй як фізичній особі.

Судом встановлено, що у відносинах з ПрАТ «Закарпаттяобленерго» позивач визначився не тільки зі своїм статусом як сторони яка звертається з метою укладення договору - фізичною особою підприємцем, а й з ціллю використання електричної енергії, зокрема для потреб господарської діяльності на об`єкті за вказаною вище адресою, та як наслідок за наявності порушеного права, що виникло з господарських відносин, такий спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин, зокрема те, що позивач у спірних правовідносинах виступає не як фізична особа, а як фізична особа - підприємець дійсна справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а як наслідок справа підлягає закриттю з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

За приписами ЦПК України (у редакції, що набрала чинності з 15.12.2017 року) рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності).

З наведеного вбачається, що розгляд справи Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, як судом загальної юрисдикції з порушенням правил предметної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) та безумовною підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Частиною другою статті 256 цього Кодексу передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Отже, оскільки після відкриття провадження у вищезазначеній справі встановлено, що остання належить до територіальної юрисдикції ( підсудності ) іншому суду, а саме до господарської юрисдикції, то суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у цивільній справі.

Отже, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у справі за позовною заявою представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката – Гончаров Валентина Вікторовича до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про захист прав споживача шляхом спонукання до вчинення дій у порядку цивільного судочинства.

Крім того, з єдиної автоматизованої системи документообігу суду Д-3, встановлено, що позивач звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з аналогічним позовом до того самого відповідача з тих самих підстав. Ухвалою суду по справі №308/8052/19 від 19 серпня 2019 року було відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 вича, в інтересах якого діє адвокат Гончаров Валентин Вікторович, до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про захист прав споживачів, зобов`язання до вчинення дій.

Разом з тим суд роз`яснює, що відповідно Господарського процесуального кодексу України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного господарського суду за правилами господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 255 ЦПК України у разі закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Що стосується судових витрат, то суд зазначає таке.

Звертаючись до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, представник відповідача просив стягнути з позивача судові витрати у розмірі 10000 гривень, які відповідач поніс та очікує понести в зв`язку з розглядом справи, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу посилаючись на вимоги ч.2 ст. 255 ЦПК України.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу надані відповідні докази.

Відповідно до положень ч.ч. 5, 6ст. 142 ЦПК Україниу разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, повязаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою пятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом пятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у звязку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини девятоїстатті 141 цього Кодексу.

Згідно ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З аналізу зазначених норми вбачається, що обовязковою умовою є зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Так, статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, представник відповідача посилається на понесення судових витрат на професійну правничу допомогу, одночасно не обґрунтовує, що такі стосуються в наслідок необґрунтованих дій позивача.

За вказаних обставин, враховуючи те, що представником відповідача не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, або які були вчинені дії, визначені ст.44 ЦПК України, тому, в даному випадку, відсутні підстави для розподілу судових витрат у порядку, визначеному вищенаведеними положеннями законодавства.

Враховуючи вищевикладене, підстави для стягнення судових витрат, понесених під час перебування цивільної справи на розгляді у суді, на даній стадії відсутні.

При цьому, суд розяснює, що відповідно до ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - пятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом пятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у звязку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимогчастини девятоїстатті 141 цього Кодексу.

Враховуючи вище наведене, керуючись ст. ст.255, 353, 354 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження за цивільною справою за позовом представника позивача ОСОБА_1 , адвоката – Гончарова Валентина Вікторовича до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про захист прав споживача шляхом спонукання до вчинення дій.

Роз`яснити позивачу його право на звернення із позовом в порядку господарського судочинства судочинства до Господарського суду Закарпатської області.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Учасник справи,якому повнаухвала судуне булавручена удень їїпроголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення) безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош