Рішення № 91816474, 28.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Вн. №27/631

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2020 року м. Київ № 826/4249/15

за позовомОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора Міністерства юстиції України Національної академії прокуратури України проскасування наказу про звільненняСуддя О.В .Головань

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Національної академії прокуратури України, в якій просить суд:

скасувати наказ Генерального прокурора України №1503к від 23.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади ректора Національної академії прокуратури України.

поновити ОСОБА_1 на посаді ректора Національної академії прокуратури України;

стягнути з Національної академії прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 і до моменту фактичного поновлення на роботі;

зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Судове засідання, призначене на 25.08.2020 р., не відбулося з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №34/з від 17.03.2020р., розпорядження заступника Голови суду від 19.08.2020 р. №4/з "Про посилення карантинних обмежень в Окружному адміністративному суді м. Києва".

Враховуючи ту обставину, що під час розгляду справи представники сторін висловили свої позиції по справі, суд вважає за можливе завершити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення учасників по справі, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1982 р. перебував на посадах в органах прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 09.11.2009 р. №2817ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 04.11.2010 р. №3421ц ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 20.09.2011 р. №3067ц ОСОБА_1 призначено на посаду ректора Національної академії прокуратури України, звільнивши з посади начальника Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 14.08.2012 р. №3254-ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Генерального прокурора України, звільнивши його з посади ректора Національної академії прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 10.07.2014 р. №1000к ОСОБА_1 призначено на посаду ректора Національної академії прокуратури України, звільнивши його з посади заступника Генерального прокурора України.

16.09.2014 р. Верховною радою України ухвалено Закон України № 1682-VII "Про очищення влади", яким запроваджено процедуру очищення влади (люстрацію) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників, 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: 3) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника чи заступника, заступника Міністра внутрішніх справ України; 7) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону № 1682-VII організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

21.10.2014 р. Генеральною прокуратурою України складено довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", згідно з якою встановлено, що у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 9 місяців) посади, які віднесені до категорії "керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального апарату Генеральної прокуратури України, заступника Генерального прокурора України", а саме: заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України з 09.11.2009 р. по 03.11.2010 р.; начальника Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України з 04.11.2010 р. по 19.09.2011 р., заступника Генерального прокурора України з 14.08.2012 р. по 13.07.2014 р.

Наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 р. №1503к на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII ОСОБА_1 звільнено з посади ректора Національної академії прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказаний наказ протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач вважає протиправним застосування до нього положень Закону № 1682-VII, а саме.

На думку позивача, він не підпадає під визначений ст. 2 Закону № 1682-VII перелік посадових осіб, щодо яких можливе застосування передбаченої законом процедури, оскільки станом на час проведення перевірки та звільнення він обіймав посаду ректора Національної академії прокуратури України, що не є посадою в органах прокуратури, а є посадою у науково-навчальному закладі Генеральної прокуратури України.

Також позивач посилається на невідповідність звільнення меті Закону № 1682-VII, визначеної ст. 2, оскільки керівник науково-навчального закладу не приймають участь в управлінні державними справами.

Позивач зазначає, що ст. 5 Закону № 1682-VII передбачено проведення перевірки для вирішення питання про застосування положень Закону до конкретної особи, тоді як така перевірка не проводилася, що також є допущеним порушенням при його звільненні.

Щодо підстав звільнення по суті позивач посилається на порушення положень ст.8, 22 Конституції України, якими передбачено дію принципу верховенства права, неможливість звуження існуючих прав та свобод прийняттям нових законів.

Також позивач зазначає, що в даному випадку має місце порушення ч. 2 ст. 38, ст. 43 Конституції України, згідно з яким громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби; кожен має право на працю, громадянам гарантується право від незаконного звільнення.

При звільненні позивача порушено вимоги ст. 24, 58, 61 Конституції України щодо заборон привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, неможливості притягнення до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Положення Закону № 1682-VII фактично виходять з презумпції винуватості особи на порушення вимог ст. 62 Конституції України.

В якості належного способу захисту порушеного права позивач просить поновити його на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно зі ст.235 КЗпП України, а також зобов`язати Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ст. 7 Закону № 1682-VII.

Крім того, позивач посилається на дотримання ним строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України та ст. 99 КАС України, оскільки в місячний строк з моменту прийняття оскаржуваного наказу він був оскаржений до Печерського районного суду м. Києва, який ухвалою від 06.02.2015 р. у справі №757/33155/14-ц закрив провадження у справі у зв`язку з підсудністю справи адміністративним судам.

Відповідач - Генеральна прокуратура України (Офіс Генерального прокурора) - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі передбачених Законом № 1682-VII підставах і процедурі, оскільки позивач у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 9 місяців) посади, які віднесені до категорії "керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального апарату Генеральної прокуратури України, заступника Генерального прокурора України", а саме: заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України з 09.11.2009 р. по 03.11.2010 р.; начальника Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України з 04.11.2010 р. по 19.09.2011 р., заступника Генерального прокурора України з 14.08.2012 р. по 13.07.2014 р.

Положення Закону № 1682-VII є спеціальними по відношенню до інших актів законодавства і підлягають виконанню органами державної влади, в тому числі, і відповідачем.

Відповідач зазначає, що ректор Національної академії прокуратури України є посадовою особою органів прокуратури України згідно з положеннями чинного станом на 2014 р. Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, згідно з наказом Генерального прокурора України від 27.12.2012 р. №224ш посада ректора Національної академії прокуратури України відповідає посаді заступника Генерального прокурора України і підпадає під перелік, визначений ст. 3 Закону № 1682-VII.

Жодні положення вказаного Закону № 1682-VII такими, що не відповідають Конституції України, не визнавались, тому посилання позивача на невідповідність оскаржуваного наказу Конституції України не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідач - Міністерство юстиції України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач підтримав позицію Генеральної прокуратури України щодо наявності передбачених Законом № 1682-VII підстав для звільнення позивача з посади, оскільки посади, які він обіймав, і які вказані в довідці від 21.10.2014 р. про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", охоплюються п. 3, 7 ч. 1 ст. 3 Закону № 1682-VII.

На виконання положень пп. 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII Генеральною прокуратурою України поінформовано Міністерство юстиції України про звільнення позивача з посади та надано відповідні відомості про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом, а Міністерство юстиції України, в свою чергу, оприлюднило відповідні відомості.

Відповідач - Національна академія прокуратури України - відзиву на позов не надав.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників по справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 99 КАС України (в редакції станом на 23.10.2014 р.) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В даному випадку ОСОБА_1 після отримання оскаржуваного наказу Генерального прокурора України №1503к від 23.10.2014 р. в місячний термін звернувся з відповідним позовом до Печерського районного суду м. Києва в порядку ЦПК України, який ухвалою від 12.11.2014 р. у справі №757/33155/14-ц відкрив провадження у справі, і до Окружного адміністративного суду м. Києва в порядку КАС України, який ухвалою суду від 14.11.2014 р. у справі № 826/17526/14 також відкрив провадження у справі.

За клопотанням позивача ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2014 р. позов залишено без розгляду, і розгляд справи здійснювався Печерським районним судом м. Києва.

Проте, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.02.2015 р. у справі №757/33155/14-ц провадження у справі закрито за клопотанням відповідачів на підставі п.1 ст. 205 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Вказана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.03.2015 р.

Після цього позивач повторно звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва 12.03.2015 р. згідно з відміткою вхідної кореспонденції, і ухвалою суду від 16.03.2015 р. відкрито провадження у справі №826/4249/15.

У позовній заяві позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду; Генеральною прокуратурою України 23.03.2015 р. подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

З вказаного приводу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України (в чинній редакції) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В даному випадку згідно з викладеними обставинами позивач вчасно звернувся до суду за захистом порушеного права у листопаді 2014 р. і мав підстави для висновку про те, що спір буде розглянуто по суті Печерським районним судом м. Києва у справі №757/33155/14-ц в порядку ЦПК України; після закриття провадження у вказаній справі позивач без зволікань повторно звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Суд зазначає, що посада, з якої звільнено позивача - ректор Національної академії прокуратури України - є і посадою в органах прокуратури, і посадою у науково-навчальному закладі, у зв`язку з чим визначення судової юрисдикції спору є спірним питанням, що і призвело в кінцевому рахунку до повторного звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва у березні 2015 р., зі спливом півроку після звільнення.

З огляду на вказане суд вважає поважними причини пропуску строку звернення до суду і відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, і спір підлягає розгляду по суті.

Щодо позовних вимог по суті суд зазначає наступне.

Застосування Генеральною прокуратурою України положень Закону № 1682-VII

Як зазначено вище, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо, в тому числі: 2) Генерального прокурора України,..., їх перших заступників, заступників.

Згідно з матеріалами справи станом на час ухвалення Закону та набрання ним чинності позивач обіймав посаду ректора Національної академії прокуратури України на підставі наказу Генерального прокурора України від 10.07.2014 р. №1000к.

Згідно зі ст. 51-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-XII Національна академія прокуратури України є державним вищим навчально-науковим закладом із спеціалізованої підготовки прокурорів та інших працівників прокуратури, підвищення їх кваліфікації, а також здійснення науково-дослідної діяльності.

Національна академія прокуратури України є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та статуту.

На науково-педагогічних працівників, аспірантів і докторантів Національної академії прокуратури України, які мають класні чини, поширюються положення статей 46, 46-2, 46-3, 46-4, 47, 48, 48-1, 49, 50, 50-1, 51, 52, 53, 54 та 55 цього Закону.

При цьому, наказом Генерального прокурора України від 27.12.2012 р. №224ш затверджено Відповідність посад працівників Національної академії прокуратури України посадам працівників Генеральної прокуратури України, згідно з якою посада ректора відповідає посаді заступника Генерального прокурора України з класним чином державний радник юстиції 2 класу.

Тобто, на посаду позивача розповсюджувалися положення Розділу IV "Кадри органів прокуратури" Закону №1789-XII, і його посада була прирівняна до посади заступника Генерального прокурора України.

На думку суду, вказані положення законодавства однозначно дають підстави для висновку про поширення на посаду ректора Національної академії прокуратури України положень Закону № 1682-VII.

При чому, віднесення Національної академії прокуратури України до науково-навчальних закладів Генеральної прокуратури України, а посади ректора - до науково-педагогічної на вказаний висновок не впливає, оскільки мова йде про прирівняння спеціальним Законом №1789-XII до посад в органах прокуратури посад, які за своїми функціональними повноваженнями такими не є.

За таких обставин суд не може погодитися з твердженням позивача про протиправне застосування до нього процедури люстрації у зв`язку з відсутністю його посади у ч. 1 ст. 2 Закону № 1682-VII.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, в тому числі, 3) Генерального прокурора України,..., їх першого заступника чи заступника, 7) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України.

Позивач (посади, що ним обіймалися) формально під цей перелік підпадає, а саме: у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 9 місяців) посади, які віднесені до категорії "керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального апарату Генеральної прокуратури України, заступника Генерального прокурора України", а саме: заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України з 09.11.2009 р. по 03.11.2010 р.; начальника Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України з 04.11.2010 р. по 19.09.2011 р., заступника Генерального прокурора України з 14.08.2012 р. по 13.07.2014 р., що зазначено в довідці про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади" від 21.10.2014 р., на підставі якої видано оскаржуваний наказ.

Перебування позивачем на вказаних посадах підтверджується матеріалами справи та позивачем не заперечується.

За таких обставин у Генеральної прокуратури України були підстави для вжиття щодо позивача заходів з очищення влади (люстрації), передбачених Законом № 1682-VII.

Згідно з ч. 1-3 ст. 4 Закону № 1682-VII особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.

Згідно з матеріалами справи позивачем 21.10.2014 р. подано на ім`я Генерального прокурора України заяву, у якій зазначено про те, що на керівний та науково-педагогічний склад Національної академії прокуратури України положення Закону №1682-VII не розповсюджуються.

Тобто, фактично позивачем подано заяву про те, що до нього не застосовуються відповідні заборони, після чого щодо позивача було проведено перевірку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Міністерство юстиції України не пізніше ніж протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом утворює дорадчий громадський орган з питань люстрації при Міністерстві юстиції України для забезпечення здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації), до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації та представники громадськості.

Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4, 5, 11 Закону № 1682-VII організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

Орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.

Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

Згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Згідно вказаних вище положень за загальним правилом ст. 5 Закону № 1682-VII перевірка проводиться згідно порядку проведення перевірки та плану проведення перевірок по кожному органу державної влади, затверджених Міністерством юстиції України.

Проте, щодо застосування заборони, зазначеної в ч. 3 ст. 1 цього Закону № 1682-VII (заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація)), ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII встановлено спеціальний порядок, і загальні положення ст. 5 Закону № 1682-VII на вказану заборону не розповсюджуються.

За таких обставин суд не може погодитися з твердженням позивача про те, що перевірка щодо нього проведена на порушення положень ст. 5 Закону № 1682-VII.

Натомість Генеральною прокуратурою України складено довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади" від 21.10.2014 р., на підставі якої видано оскаржуваний наказ.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що формально Генеральною прокуратурою України дотримано вимоги Закону № 1682-VII під час проведення перевірки та звільнення позивача.

Також суд зазначає, що згідно з висновками п. 267-269 рішення ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" (заява № 58812/15 та 4 інші заяви) від 17.10.2019 р. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-196607; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_e71#Text застосування Закону № 1682-VII визнано втручанням, що відповідає вимогам "згідно із законом", а саме, застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, Законі "Про очищення влади". Закон був опублікований, тому немає підстав сумніватися в його доступності. Він також був достатньо передбачуваним для заявників. Закон "Про очищення влади" містив перелік посад, обіймання яких передбачало застосування до відповідних осіб обмежувальних заходів відповідно до Закону (див. пункти 73-75, та, для порівняння, згадане рішення у справі "Анчев проти Болгарії" (Anchev v. Bulgaria), пункт 96).

Нездатність заявників передбачити, що таке законодавство буде прийнято під час зайняття ними посад, які стали підставою для застосування до них обмежувальних заходів, не ставить під сумнів законність втручання у розумінні Конвенції. Незворотність дії в часі, як така, заборонена лише пунктом 1 статті 7 Конвенції щодо кримінальних правопорушень і покарань (там само, пункт 97), тоді як передбачені Законом "Про очищення влади" заходи такого характеру не мають (див. пункти 151-158).

Якість Закону

Також в позовній заяві позивач посилається на порушення положень Конституції України при застосуванні до нього положень Закону № 1682-VII, що фактично є посиланням на порушення принципу верховенства права.

Як зазначено вище, станом на час розгляду справи по суті питання відповідності застосування Закону № 1682-VII вимогам ст. 8 Конвенції було предметом розгляду ЄСПЛ (рішення у справі "Полях та інші проти України" (заява № 58812/15 та 4 інші заяви) від 17.10.2019 р. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-196607; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_e71#Text

При чому, згідно зі змістом рішення, перших трьох заявників у справі було звільнено на підставі відомостей про трудовий стаж; перший та третій заявник на момент звільнення обіймали посади в органах прокуратури, тобто, ЄСПЛ при розгляді вказаної справи досліджувалися обставини, що цілком можуть бути порівняні з обставинами звільнення позивача.

За відсутності станом на час розгляду справи рішення у справі, що розглядається Конституційним судом України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади", згідно зі ст. 6 КАС України суд застосовує висновки ЄСПЛ під час розгляду справи.

Згідно з висновками ЄСПЛ щодо критерію "чи переслідувало втручання законну мету" (п. 275-278, 282 рішення) ... у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента Януковича, якого широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент Янукович, незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, що відбувались у той період. Отже, стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом "Про очищення влади" заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці із спецслужбами тоталітарних режимів.

Усталений принцип практики Суду (див. згадане рішення у справі "Адамсон проти Латвії" (Adamsons v. Latvia), пункт 116) та інших документів Ради Європи щодо люстрації (див., наприклад, пункти 4 і 12 Резолюції ПАРЄ та пункт "с" Керівних принципів ПАРЄ у пунктах 104 і 105) полягає у тому, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти. Це також стосується оскаржуваних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади" (див. також у зв`язку з цим пункт 25 остаточного висновку Комісії у пункті 108).

Згідно з твердженнями Верховного Суду та доводами Уряду мета Закону "Про очищення влади" полягала у відновленні довіри до державних установ і захисті демократичної форми правління (див. пункти 92, 245, 246 і 252). Проте цілком можливо, що зазначені цілі могли бути досягнуті шляхом застосування менш суворих заходів як, наприклад, якщо це можливо, відсторонення заявників від їхніх керівних посад після проведення індивідуальної оцінки та, якщо це можливо, переведення на менш відповідальні посади. Далекосяжний характер застосованих до заявників заходів (див. пункт 208) у поєднанні з доволі гострими формулюваннями, використаними у статті 1 Закону "Про очищення влади" щодо цілей Закону (див. пункт 72), порушують питання про те, що деякі із цих заходів принаймні частково були вмотивовані помстою тим, хто асоціювався з попередньою владою.

Якби це було так, тоді передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли вважатися не такими, що переслідували законну мету захисту демократичної форми правління, а такими, що підривали цю форму правління у зв`язку з політизацією державної служби, проблемою, для боротьби з якою цей Закон був нібито розроблений (див. доводи Уряду у пункті 235)....

З огляду на наведені міркування Суд має сумніви, чи переслідувало зазначене втручання законну мету. Однак, оскільки виникає більш важливе питання щодо пропорційності втручання (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Чумак проти України" (Chumak v. Ukraine), заява № 44529/09, пункт 48, від 06 березня 2018 року), Суд продовжить розгляд питання "необхідності у демократичному суспільстві", презюмуючи, що застосовані до заявників заходи переслідували законні цілі, зазначені у пункті 270.

Тобто, ЄСПЛ не було встановлено відповідність другому критерію трискладового тесту (чи переслідувало втручання законну мету), що має встановлюватися у сукупності з третім критерієм трискладового тесту - пропорційності втручання.

При чому, щодо критерію необхідності у демократичному суспільстві ЄСПЛ зазначив, що за загальним принципом, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001-I). (п. 283)

Не заперечуючи виправданість заходів із впровадження змін і реформування державної служби (п. 284-286), ЄСПЛ дійшов висновку про те, що застосування до державних службовців обмежувальних заходів такого широкого обсягу лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним, не було необхідним у демократичному суспільстві (п. 307).

Зокрема, відповідні обмежувальні заходи було вжито без достатньої індивідуалізації; для вибору підходу без достатньої індивідуалізації мають бути наведені переконливі підстави, які не наведені (п. 291-292).

В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем вчинено які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини (п. 294).

Щодо позивача не встановлено жодних порушень у призначенні або перебуванні на посадах (п. 304), не було доведено, що позивач був причетним до політично вмотивованих переслідувань політичних опонентів п. Януковича або протестувальників "Євромайдану" (п. 305), тощо.

Також ЄСПЛ звернув увагу на ту обставину, що у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (див. пункт 72). (п. 297)

Крім того, переконливого пояснення часових рамок, встановлених Законом "Про очищення влади" як головного критерію для застосування передбачених Законом обмежувальних заходів, немає (див. у зв`язку з цим пункт 51 висновку Венеціанської комісії у пункті 108). Як вбачається, Уряд сам стверджував, що Закон "Про очищення влади" був відповіддю на негативні результати діяльності усіх посткомуністичних еліт (див. пункт 231). Проте, період з 1991 до 2010 років виключений зі сфери застосування Закону.

Так само немає пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону "Про очищення влади" (див. пункт 51 висновку Венеціанської комісії у пункті 108). Суд також відзначає аргумент першого заявника, що тодішній Президент України, який підписав Закон "Про очищення влади", сам протягом дев`яти місяців перебував на посаді міністра в уряді Президента Януковича (див. пункт 223). Уряд наголосив на необхідності відновлення громадської довіри до органів державної влади шляхом видимого оновлення їхнього штату, як на одній з ключових цілей Закону "Про очищення влади" (див. пункти 252 і 254). Важко зрозуміти, як за таких обставин ціль передбачуваного оновлення штату могла бути досягнута шляхом "очищення" менш важливих посадових осіб. (п. 301, 302).

З врахуванням викладеного застосування до позивача положень Закону №1682-VII не відповідає вимогам щодо якості як складової частини верховенства права.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням викладеного оскаржуваний наказ про звільнення позивача №1503к від 23.10.2014 р. не може бути визнаний таким, що відповідає вимогам щодо пропорційності (з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення); прийнятий на підставі закону, що не відповідає принципу верховенства права.

Вказане є підставою для задоволення позовних вимог про скасування наказу Генерального прокурора України №1503к від 23.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади ректора Національної академії прокуратури України, поновлення ОСОБА_1 на посаді ректора Національної академії прокуратури України.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача проводиться відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 за період з 24.10.2014 р. по 28.09.2020 р. включно.

Згідно з наданою довідкою від 17.08.2020 р. №21-1024зп середня заробітна плата позивача за серпень-вересень 2014 р. складає 20 925, 45 грн., середньоденна - 996, 45 грн.

Період вимушеного прогулу становить:

жовтень 2014 р. - 6 днів, листопад 2014 р. - 20 днів, грудень 2014 р. - 23 дні (49 днів); січень 2015 р. - 19 днів, лютий 2015 р. - 21 день, березень 2015 р. - 21 день, квітень 2015 р. - 21 день, травень 2015 р. - 18 днів, червень 2015 р. - 20 днів, липень 2015 р. - 23 дні, серпень, 2015 р. - 20 днів, вересень 2015 р. - 22 дні, жовтень 2015 р. - 22 дні, листопад 2015 р. - 21 день, грудень 2015 р. - 23 дні (251 день);

січень 2016 р. - 19 днів, лютий 2016 р. - 21 день, березень 2016 р. - 22 дні, квітень 2016 р. - 21 день, травень 2016 р. - 19 днів, червень 2016 р. - 19 днів, липень 2016 р. - 22 дні, серпень 2016 р. - 22 дні, вересень 2016 р. - 22 дні, жовтень 2016 р. - 20 дні, листопад 2016 р. - 22 дні, грудень 2016 р. - 22 дні (251 день);

січень 2017 р. - 20 днів, лютий 2017 р. - 20 днів, березень 2017 р. - 22 дні, квітень 2017 р. - 19 днів, травень 2017 р. - 20 днів, червень 2017 р. - 20 днів, липень 2017 р. - 21 день, серпень 2017 р. - 22 дні, вересень 2017 р. - 21 день, жовтень 2017 р. - 21 день, листопад 2017 р. - 22 дні, грудень 2017 р. - 21 день (249 день);

січень 2018 р. - 21 день, лютий 2018 р. - 20 днів, березень 2018 р. - 21 день, квітень 2018 р. - 19 днів, травень 2018 р. - 20 днів, червень 2018 р. - 20 днів, липень 2018 р. - 22 дні, серпень 2018 р. - 22 дні, вересень 2018 р. - 20 днів, жовтень 2018 р. - 22 дні, листопад 2018 р. - 22 дні, грудень 2018 р. - 18 дні (247 днів);

січень 2019 р. - 21 день, лютий 2019 р. - 20 днів, березень 2019 р. - 20 днів, квітень 2019 р. - 21 день, травень 2019 р. - 21 день, червень 2019 р. - 18 днів, липень 2019 р. - 23 дні, серпень 2019 р. - 21 день, вересень 2019 р. - 21 день, жовтень 2019 р. - 22 дні, листопад 2019 р. - 21 день, грудень 2019 р. - 21 день (250 днів);

січень 2020 р. - 21 день, лютий 2020 р. - 20 днів, березень 2020 р. - 21 день, квітень 2020 р. - 21 день, травень 2020 р. - 19 днів, червень 2020 р. - 20 днів, липень 2020 р. - 23 дні, серпень 2020 р. - 20 днів, вересень 2020 р. - 20 днів (185 днів)

1482 дні х 996, 45 грн. = 1 476 738, 9 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.

На виконання вказаних положень Міністерством юстиції України внесено відповідну інформацію про позивача до Реєстру, і вона наявна станом на час розгляду справи https://lustration.minjust.gov.ua/register

З врахуванням викладеного зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади", є належним способом захисту, і позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного, ст. 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №1503к від 23.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади ректора Національної академії прокуратури України.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді ректора Національної академії прокуратури України.

4. Стягнути з Національної академії прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 р. по 28.09.2020 р., в розмірі 1 476 738, 9 грн.

5. Зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 28.09.2020 р.