Ухвала суду № 91815559, 23.06.2020, Мар'їнський районний суд Донецької області

Номер справи 237/6123/19

Номер провадження 1-кп/237/581/20

УХВАЛА

про продовження запобіжного заходу

23.06.20 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кучко Я.Ю.,

при секретарі Махно Ю.В.,

за участю прокурора Чернишова Я.Ю.,

за участю обвинуваченої ОСОБА_1 ,

за участю захисника Верченко О.О.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050000000448 від 15.07.19 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 року до Мар`їнського районного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження № 12019050000000448 від 15.07.19 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 серпня 2019 року відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 13 жовтня 2019 року. Вказаний запобіжний захід 10.10.2019 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя було продовжено до 16 листопада 2019 року.

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 січня 2020 року обвинуваченій ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання, строк дії обов`язків за яким на два місяці було продовжено ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року.

22 червня 2020 року прокурором Чернишовим Я.Ю. було подано письмове клопотання про продовження строку особистого зобов`язання (визначених обов`язків). В обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання прокурор зазначає про наявність ризиків, визначених п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченої від суду та незаконного впливу на свідків.

Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі, зазначив про те, що ризики за ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, зазначив, що обраний запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та має найменш вплив на можливість реалізації обвинуваченою своїх прав ат обов`язків.

Захисник Верченко О.О. у судовому засіданні доводи на прокурора на необхідність продовження запобіжного заходу, викладені у відповідному клопотанні, вважала необґрунтованим у зв`язку з чим просила відмовити у його задоволенні. Крім того захисник зазначила, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання є безстроковим та продовженню не підлягає.

Обвинувачена у судовому засіданні підтримала позицію свого захисника та просила відмовити у задоволенні клопотанні прокурора.

Потерпілі та їх представник у судове засідання не з`явились, про час, дата та місце розгляду справи булли повідомлені належним чином, про причини неможливості прибуття до суду завчасно не повідомили.

Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, які маються в розпорядженні суду, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 статті 194 КПК України обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 199 КПК України (глава 18 КПК України) визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Клопотання прокурора відповідає вимогам ст. 184, 199 КПК України та містить необхідні відомості, які є обов`язковими в розумінні Закону.

Згідно вимог ст.177 КПК України єдиною та виключною метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обсяг обставин, визначених необхідними для доведення в порядку розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою передбачений ч. 5 ст. 199 КПК України згідно якої слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

При вирішення питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання суд вбачає обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, оскільки заявлені стороною обвинувачення ризики, передбачені ч. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України на момент розгляду справи у суді не зменшилися та продовжують існувати з огляду на наступне.

Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливості переховування ОСОБА_1 від суду встановлений судом з врахуванням наступного. За вчинення злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10-ти років у зв`язку з чим в розумінні приписів ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів. ОСОБА_1 під страхом суворого покарання за вчинений тяжкий злочин може спробувати переховуватися в межах м. Харкова, або ж у іншому населеному пункті, як на території України, так і за її межами від суду, тому що суворість покарання за вчинений злочин, наслідки та ризик втечі для обвинуваченої у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура його виконання. Співставлення можливих негативних для обвинуваченої наслідків переховування у вигляді її притягнення до кримінальної відповідальності у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у найближчій перспективі, виключно у випадку визнання обвинуваченої винною в інкримінованому їй злочині, доводять, що цей ризик є достатньо високим. Тому з метою нівелювання такого ризику переховування, застосування до очбинуваченої запобіжного заходу вбачається обґрунтованим.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, коли тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства, які виправдовують попереднє ув`язнення.

Відповідно до п. 36 рішення «Москаленко проти України» №37466/04 від 20.05.2010 року Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливості незаконного впливу ОСОБА_1 на свідків у цьому кримінальному провадженні знаходить своє вираження в тому, що всі свідки на даній стадії наразі судом не допитані у зв`язку з чим ОСОБА_1 з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне може чинити тиск на вказаних осіб шляхом їх вмовлянь або залякування з метою давати покази на свою користь, оскільки показання свідків мають значення для встановлення істини у даному кримінальному провадженні, що дає обґрунтовані підстави вважати наявними ризики, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, крім наявності ризиків, передбачених п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує і інші обставини, в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується, тобто за ч. 3 ст. 268 КК України, яке в розумінні статті 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вік обвинуваченої, стан її здоров`я, репутацію, майновий стан, міцність її соціальних зв`язків.

Вищевикладені обставини в сукупності свідчать про високі ризики того, що обвинувачена може ухилятися від суду, впливати на достовірність показань свідків по даному кримінальному провадженню, які в розумінні суду, з урахуванням обставин даної справи, є значними суспільними ризиками, що, в даному випадку, переважають над правом особистої свободи обвинуваченої і є достатніми для продовження строку запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання.

Судом не встановлено стримуючих факторів чи обставин, які б слугували гарантіями уникнення встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_1 та усунення зазначених ризиків.

Суд враховує той факт, що вчинене кримінальне правопорушення має високий ступінь суспільної небезпеки, наявність ризиків, передбачених п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

З огляду на ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є, в тому числі, забезпечення балансу між правами і інтересами окремої особи (обвинуваченого) та суспільними інтересами (захист особи суспільства і держави), а також застосування належної правової процедури.

Отже, на даному етапі, обмеження прав особи, що має процесуальний статус обвинуваченої, та продовження запобіжного заходу, про що клопоче прокурор, спрямовано виключно на досягнення дієвості кримінального провадження, і не становить надмірного втручання у права і свободи цієї особи, з урахуванням наявності встановлених ризиків.

Вирішуючи питання про задоволення клопотання прокурора, суд виходить з того, що продовження запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання має найменший вплив на реалізацію прав і свобод людини та не становить непропорційного порушення прав людини.

Стосовно доводів захисника про те, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання є безстроковим та продовженню не підлягає суд зазначає наступне.

За положеннями ч. 1 ст. 179 КПК України суть особистого зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Так, перелік обов`язків, які можуть бути покладені на обвинуваченого в порядку застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання визначений ч. 5 ст. 194 КПК України які з огляду на імперативні приписи ч. 7 ст. 194 КПК України можуть бути покладені на обвинуваченого виключно на строк, що не перевищує двох місяців.

Таким чином, не зважаючи на те, що законодавцем у статті 179 КПК України не встановлено строк дії особистого зобов`язання, сама правова норма, яка безпосередньо регулює інститут дії запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, не обмежується виключно статтею 179 КПК України, тобто в даному випадку має місце не буквальне, а розширене тлумачення обсягу правової норми за яким істинний зміст норми права є ширшим за її текстуальне вираження.

Суд зазначає, що сам запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання не є абстрактним та знаходить своє вираження у покладенні на обвинуваченого ряду обов`язків, максимальний строк яких становить два місяці та, відповідно, може бути продовжений за наявності для того нормативно закріплених підстав, що спростовує доводи сторони захисту про безстроковість застосування особистого зобов`язання, оскільки такий запобіжний захід є нерозривно пов`язаним із покладенням на обвинуваченого відповідного кола обов`язків.

Крім того, суд констатує, що, судовий розгляд з об`єктивних причин неможливо закінчити до спливу строку запобіжного заходу, а, отже, виникає необхідність продовження запобіжного заходу, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ризики передбачені п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України присутні та не зменшилися.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 177, 199, 202, 331 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Чернишова Я.Ю., про продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання в частині покладених обов`язків відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12019050000000448, відомості про яке 15.07.2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України - задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на два місяці, а саме до 23 серпня 2020 року, запобіжний захід у виді особистого зобов`язання в частині покладених на обвинувачену відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України обов`язків:

-прибувати по першому виклику до прокурора та суду на визначений час;

-не відлучатися з м. Харкова без дозволу прокурора або суду;

-повідомляти прокурора і суд про зміну місця проживання і роботи;

-продовжити зберігання у відповідних органах державної влади паспорт (паспорти) ОСОБА_1 для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

-утримуватись від спілкування зі свідками, експертами, спеціалістами у вказаному кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченій, що в разі невиконання покладених на неї обов`язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Строк дії ухвали становить два місяці, тобто до 23 серпня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, які можуть бути оскаржені.

Повний текст ухвали складено 23 червня 2020 року.

Суддя Я.Ю. Кучко