Рішення № 91813404, 28.09.2020, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/165/20

Провадження № 2/364/117/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2020 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г. І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмового провадження) в приміщенні Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»)

до ОСОБА_1 ,

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 27.02.2020 р. надійшов зазначений позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 14.11.2013 р. № б/н у загальному розмірі 14 250,87 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач у своїй позовній заяві зазначив, що відповідно до укладеного договору від 14.11.2013 р. № б/н Відповідач отримав кредит у розмірі 2 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, підтвердивши свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», складає договір між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Позивач свої зобов`язання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит у встановленому договором розмірі. Проте Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено в доданих до позовної заяви Розрахунках заборгованості за договором, та продовжує ухилятися від виконання зобов`язань. У зв`язку з цим Відповідач за станом на 08.01.2020 р. має перед Позивачем заборгованість на загальну суму 14 250,87 грн., що складається з такого:

- 8 490,67 грн. - заборгованість за простроченим «тілом» кредиту;

- 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими, а так само за простроченими відсотками;

- 2 009,52 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- 2 595,88 грн. - нарахована пеня;

- 0,00 грн. - нарахована комісія;

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 654,80 грн. - штраф (процентна складова).

Ухвалою суду від 06.03.2020 р. відкрито провадження в справі, задоволено клопотання Позивача й вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та їх виклику у судове засідання за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), зобов`язано Позивача надати докази на підтвердження наданого Відповідачеві розміру кредиту, встановлено Відповідачеві 15-денний строк з дня отримання ухвали суду для подання відзиву з викладенням заперечення проти позову, роз`яснено право сторін подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також роз`яснено визначені статтею 275 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) строки розгляду справи - не пізніше 05.05.2020 р. (а.с. 41-43).

За названою статтею 275 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з подальшими змінами) на всій території України встановлено карантин, починаючи з 12.03.2020 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з подальшими змінами) установлено з 22.05.2020 р. на території відповідних регіонів України з урахуванням епідемічної ситуації карантин та продовжено на всій території України дію карантину, встановленого згаданою постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 із встановленням, що заходи, запроваджені актами законодавства в процесі реалізації карантину на період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211, також продовжують діяти на період, встановлений постановою від 20.05.2020 р. № 392.

Законом України від 30.03.2020 р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», що набрав чинності 02.04.2020 р. доповнено розділ XII «Прикінцеві положення» пунктом 3 про те, що під час дії карантину строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, наведеними приписами ЦПК України було продовжено на строк дії карантину, зокрема, строки подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення, а також визначений статтею 275 ЦПК України строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на наведе продовження зазначених процесуальних строків ухвалою суду від 05.05.2020 р. сторонам встановлено нові строки подання заяв по суті справи та роз`яснено, що справа буде розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження після закінчення дії зазначеного карантину протягом розумного строку, визначеного згідно зі статтею 275 ЦПК України та з урахуванням продовження цього строку згідно з пунктом 3 розділу XII ЦПК України (а.с. 77-79).

Також при постановлені зазначеної ухвали судом також було враховано роз`яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у методичній інформації щодо спірних питань застосування законодавства про продовження процесуальних строків під час дії карантину, надісланій для врахування в роботі (а.с. 69-76) та розміщеній на офіційному веб-сайті Верховного Суду (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/928802/), зокрема, що установлений у судовому рішення строк не може бути меншим, ніж строк дії карантину (пункт 7); на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється (пункт 8).

Надалі пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 р. № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», що набрав чинності 17.07.2020 р., визначено, що процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу XII ЦПК України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 07.08.2020 р.

Таким чином, за станом на тепер продовження через карантин терміну дії згаданих вище процесуальних строків, зокрема, подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення, вичерпало свою дії; протягом цих строків, як вбачається з матеріалів справи, жодна із сторін не заявила клопотання про розгляд справи у іншому порядку.

Відповідач згадані ухвали суду від 06.03.2020 р. та від 05.05.2020 р., а так само копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів отримав відповідно 16.03.2020 р. та 14.05.2020 р., що підтверджено поштовим повідомленням (а.с. 47) та відстеженням вручення рекомендованої кореспонденції за трек-номером на офіційному веб-сайті ПАТ «Укрпошта» (а.с. 81, 82).

Позивач та його представник також отримали згадані ухвали суду, що підтверджено поштовими повідомленнями (а.с. 45, 46) та відстеженням вручення кореспонденції за трек-номером на офіційному веб-сайті ПАТ «Укрпошта» (а.с. 81, 83, 84), на виконання ухвали суду від 06.03.2020 р. до суду 01.04.2020 р. засобами електронного зв`язку та 15.04.2020 р. поштою подано додаткові докази (а.с. 48-61, 62-68 відповідно).

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України, враховуючи ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом та продовжений законом через карантин строк (у тому числі після 07.08.2020 р. з урахуванням часу поштового направлення кореспонденції), тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі якщо за положеннями цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З матеріалів справи судом встановлено, що 14.11.2013 р. Відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Позивач, банк) та, підписавши відповідну анкету-заяву, отримав платіжну карту із встановленим кредитним лімітом, що підтверджено доданою до позовної заяви копією цієї анкети-заяви Відповідача (а.с. 6). При цьому особу Позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено згідно з його паспортом громадянина України (а.с. 7).

Протягом часу користування платіжною карткою розмір встановленого Відповідачеві кредитного ліміту змінювався: спочатку 14.11.2013 р. йому було встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 500 грн., що підтверджено Випискою по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 55, 65), надалі цей кредитний ліміт було зменшено 20.04.2015 р. до 2 000 грн., що також підтверджується згаданою Випискою по його рахунку (а.с. 58, 67).

Про отримання кредиту у розмірі 2 500 грн. вказано й у позовній заяві (а.с. 1), при цьому у позовній заяві відсутні відомості щодо дати та/або розміру зміненого (збільшеного) Відповідачеві кредитного ліміту (а.с. 1-3).

Відповідач користувався кредитними коштами Позивача зі свого карткового рахунку, зокрема шляхом зняття готівкових коштів, розрахунку за придбання товарів тощо, про що свідчить надана суду Виписка здійснених Відповідачем за кредитною картою операцій (а.с. 52-61, 64-68) та додані до позовної заяви Розрахунки заборгованості (а.с. 8-9, 10-13).

Отже, Позивач на виконання умов укладеного з Відповідачем договору зобов`язання виконав, надавши Відповідачеві можливість користуватися кредитними коштами, проте останнім не виконано у повному обсязі взятих на себе зобов`язань щодо повернення таких коштів і сплати складових кредитного договору. Тому за станом на 08.01.2020 р. Відповідач має перед Позивачем, як зазначено в позовній заяві, заборгованість, зокрема за «тілом» кредиту в розмірі 8 490,67 грн., а загальна заборгованість складає 14 250,87 грн., що складається на наведених вище сум її заборгованості за простроченим «тілом» кредиту, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно, як зазначено в позовній заяві, «ст. 625», а також неустойки (пенею і штрафами). Зокрема розмір заборгованості за простроченим «тілом» кредиту, який зазначений у позовній заяві (а.с. 2) та який просить стягнути Позивач, складає 8 490,67 грн., що перевищує наданий Відповідачеві кредит, навіть максимальний з усіх встановлених йому кредитних лімітів - 2 500,00 грн., який зазначений у позовній заяві (а.с. 1) та підтверджений Випискою по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 55, 65).

На наведену суперечливість щодо розміру наданого Відповідачеві кредиту звернуто увагу Позивача в згаданій вище ухвалі суду від 06.03.2020 р. про відкриття провадження в справі та зобов`язано надати докази на підтвердження наданого Відповідачеві розміру кредиту (а.с. 41, 42). У відповідь Позивачем було надіслано виписку по рахунку Відповідача (а.с. 52-61, 64-68), з якого, як наводилося вище, вбачається, що максимальний розмір наданого кредиту не перевищував 2 500,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 509, частини першої статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626, частини першої статті 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; при цьому договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене та встановлені судом обставини, суд вважає, що Відповідач порушив умови кредитного договору від 14.11.2013 р. № б/н, укладеного ним з Позивачем, та не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання.

З огляду на це суд вважає, що з Відповідача з огляду на заявлені позовні вимоги слід стягнути на користь Позивача заборгованість за простроченим «тілом» кредиту, але в розмірі, який доведений Позивачем належними і допустимим доказами, що дорівнює максимальному розміру встановленого Відповідачеві кредитного ліміту - 2 500 грн. (29,44 % від заявленого в позові до стягнення розміру). Жодних інших доказів на підтвердження будь-якого іншого розміру наданого (встановленого) Відповідачеві кредитного ліміту, що перевищував би вказані 2 500 грн., які підтверджували б заявлений до стягнення розмір цієї заборгованості (8 490,67 грн.) Позивачем суду не надано, а відтак не доведено належними і допустимими доказами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України); учасники справи зобов`язані, зокрема, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4 частини другої статті 43 ЦПК України).

Заборгованість за відсотками за користування кредитом у Відповідача відсутня, про що зазначено в позовній заяві (0,00 грн., а.с. 2).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17).

На підставі наведеної норми, а також враховуючи доведений Позивачем і встановлений судом розмір заборгованості Відповідача (Боржника) за «тілом» кредита, суд вважає, що з останнього слід стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими в порядку статті 625 ЦК України, але в меншому від заявленого в позові розміру, а саме: пропорційно до доведеного розміру заборгованості за «тілом» кредита, тобто 29,44 % від заявлених 2 009,52 грн., що складає 591,60 грн.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача неустойки (пені, штрафів), суд виходить з такого.

За визначенням частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України, як наводилося вище, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює саме підприємець (у даному випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Доказів того, з якими саме умовами кредитування був ознайомлений Відповідач на час отримання кредиту, матеріали справи, тобто докази, додані Позивачем до позовної заяви, а так само надіслані Позивачем у подальшому до суду, не містять.

За визначеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Як наведено вище і встановлено судом зі змісту підписаної Відповідачем заяви (а.с. 6), у цій заяві відсутні будь-які умови договору щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Водночас Позивач (банк), звертаючись до суду і пред`являючи вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом, просив окрім стягнення заборгованості за «тілом» і простроченим «тілом» кредиту стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штрафи за несвоєчасне повернення кредиту (а.с. 2). При цьому Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.11.2013 р., посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», викладені, як зазначено в позовній заяві, на сайті банку: www.privatbank.ua (а.с. 1) як невід`ємні частини спірного договору.

Натомість матеріали цієї справи не містять жодних підтверджень, що саме згадані «Тарифи банку» та «Умови» розумів Відповідач, ознайомлювався і погоджувався з ними на час підписання ним анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Позивача (банку), а також те, що ці документи на момент отримання Відповідачем кредитних коштів містили саме ці умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Позивачем до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, роздруківка із сайту Позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано Позивачем під час розгляду цієї справи.

За таких наведених обставин та правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України суд вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачу умови та правила банківських послуг (а саме умови кредитування), відсутність у заяві Відповідача (а.с. 6) жодних домовленостей сторін зі сплати, зокрема, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, відтак надані банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 15-29) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із Відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 62 Конституції України, стаття 81 ЦПК України).

Як вказано Великою Палатою Верховного Суду (згадана постанова від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17), обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати визначеному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Тому суд виходить з того, що надані Позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони, зокрема, прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві Відповідача, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття Відповідачем запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, на переконання суд, відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Наведений висновок відповідає як згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, так і останнім правовим позиціям Верховного Суду (зокрема, постанова від 15.07.2020 р. у справі № 753/23571/16-ц).

Вирішуючи зазначені питання, суд вважає за доцільне застосувати в цій справі до даних правовідносин висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», де Суд, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів (стаття 42 Конституції України) вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такі висновки суду щодо доцільності застосування цього Рішення Конституційного Суду України та забезпечення належного захисту прав Відповідача як споживача, який є слабкою стороною у договорі і підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, узгоджуються з правовими позиціями, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі № 6-100цс14, від 03.12.2014 р. у справі № 6-33270св14, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 р. № 6-10427св15, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 752/13945/15-ц, а також у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки ці Умови та Правила надання банківських послуг є значним за обсягом документом, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що Позивач (банк) при укладенні договору з Відповідачем дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача (Відповідача) про умови його кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Позивач (банк). Інший висновок не відповідав би згаданому європейському принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зважаючи на усе наведене вище, суд вважає доведеним наявність у Відповідача перед Позивачем заборгованості за договором («тілом» кредиту), але у зменшеному порівняно із заявленим до стягнення розмірі, що доведений належними і допустимими доказами, а також за відсотками, нарахованими у порядку частини другої статті 625 ЦК України так само у зменшеному розмірі з урахуванням зменшення розміру заборгованості за «тілом» кредита, що має бути стягнута за рішенням суду.

Тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача доведеного розміру заборгованості за «тілом» кредиту - 2 500,00 грн., та відсотками в порядку статті 625 ЦК України - 591,60 грн., що загалом складає 3 091,60 грн. (21,69 % від заявленої ціни позову), в іншій частині вимог - у їх задоволені слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статей 3, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 616, 625, 626, 629, 634, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 2-4, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351-355, пунктом 3 розділу ХІІ, підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094) заборгованість за кредитним договором від 14.11.2013 р. № б/н у розмірі 3 091 (три тисячі дев`яносто одна) грн. 60 (шістдесят) коп.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094) судові витрати за сплачений судовий збір у розмірі 455 (чотириста п`ятдесят п`ять) грн. 92 (дев`яносто дві) коп.

Копії цього рішення суду направити учасникам справи.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано; в разі подання такої скарги - рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. А. Макаренко