Рішення № 91811640, 28.09.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3007/20

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в якому просить визнати бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо виплати компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 протиправною. Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України середній заробіток на користь ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48949,51 грн. Просить стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на послуги адвоката в розмірі 8000,00 грн.

В обґрунтування вимог позову зазначив, що під час звільнення зі служби в поліції відповідачем несвоєчасно було здійснено усіх належних розрахунків, оскільки остаточна виплата відбулась лише 05.05.2020, що підтверджується випискою від 20.05.2020 по картці/рахунку АТКБ "Приватбанк". Отже, відповідач допустив порушення строку розрахунку при звільненні, що є протиправною бездіяльністю та є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до частини 2 ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 15.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

До суду надійшов відзив на позовну заяву від 07.07.2020, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських. Зазначає, що ст.116 та 117 КЗпП України в даному випадку не застосовується. порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, які визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Отже, оскільки в спеціальному законодавстві визначені порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейських, то вважаємо, що до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій останній вказує, що виплата поліцейським, які звільняються зі служби за станом здоров`я, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 102 Закону України "Про Національну поліцію", статтею 9 Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 передбачено, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється Національною поліцією за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на її утримання.

Водночас Національна поліція України в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI є головним розпорядником бюджетних коштів, який отримує бюджетні призначення і розподіляє бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, а також оцінивши наявні в матеріалах адміністративної справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач з 01.09.2002 по 09.03.2020 проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України та Національній поліції України, що підтверджується копією витягу з особової справи.

ОСОБА_1 09.03.2020 звільнено з посади начальника 5-го відділу управління стратегічних розслідувань в Хмельницькій області Департаменту за станом здоров`я, що підтверджується витягом з наказу Департаменту від 26.02.2020 № 57 о/с.

Позивач отримав 30.03.2020 грошове забезпечення при звільненні, що підтверджується витягом з відомостей про перерахування грошового забезпечення на пластикові картки від 24.03.2020 № 42 та платіжним дорученням від 26.03.2020 № 477.

Одноразову грошову допомогу при звільненні позивачу було виплачено 05.05.2020, що підтверджується витягом з відомостей про перерахування одноразової грошової допомоги на пластикові картки від 27.04.2020 № 64, платіжним дорученням від 27.04.2020 № 704, службовою запискою головного бухгалтера ОСОБА_2 від 24.06.2020.

Позивач вважає, що оскільки повний розрахунок з ним, був проведений фактично 05.05.2020, а звільнений він був 09.03.2020, а тому останній має право на виплату компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року, №806/1551/17 від 27 червня 2018 року по справі № 810/1543/17 та від 20.02.2019 року по справі № 814/1735/16.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Враховуючи те, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.".

Відповідач виплатив 11.03.2020 за частину не використаної відпустки в сумі 9819,60 грн, 30.03.2020 заробітну плату в сумі 4735,84 грн та 05.05.2020 одноразову грошову допомогу при звільненні позивачу у розмірі 142248,27 гривень, що не оспорюють сторони, і це підтверджене доказами, зокрема, довідкою АТКБ "Приватбанк" від 20.05.2020.

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Верховного суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем тільки 05.05.2020, суд дійшов висновку про те, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 10.03.2020 по 05.05.2020 (56 днів).

Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з довідкою про середній заробіток ОСОБА_1 від 23.06.2020 №102, за останні два повні календарні місяці січень - лютий 2020 року позивачу нараховано 17919,02 грн та 17919,02 грн відповідно. Протягом цих двох місяців було 60 календарних дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить (17919,02 грн + 17919,02 грн): 60 = 597,30 грн.

При цьому суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при обчисленні розміру середнього заробітку позивача у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 156803,71 грн (що добровільно сплачена відповідачем з порушенням строків) / 35838,00 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 10.03.2020 по 05.05.2020 (56 днів) х 100 = 10 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10 % становить: 437,53 грн (середньоденний заробіток позивача) х 10 % = 43,75 грн; 43,75грн х 56 ( днів затримки розрахунку) = 2450,19 гривень.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 26632,32 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Також, суд враховує, що стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд, з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо істотної частки викладеної в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 та інших вказаних правових позицій Верховного Суду, вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов необхідно задовольнити частково.

Щодо вимоги про стягнення з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрат на послуги адвоката в розмірі 8000,00 грн суд зазначає наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Приписами ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Суд встановив, що згідно розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу та акту приймання передачі виконаних робіт №1 від 09.07.2020 у п.3 адвокат зазначає, що надавав правничу допомогу у вигляді написання відзиву на позов протягом двох годин та вказує вартість 4000,00 грн (2000,00 грн х 2 год).

Однак, як встановлено з матеріалів адміністративної справи, відзив на адміністративний позов було подано представником Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, а представник позивача відповідно до норм КАС України не наділений правом подання відзиву на позовну заяву представляючи інтереси позивача.

Крім того, представник позивач зазначив у розрахунку, зокрема у п.2, що здійснював пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання стратегії співробітництва інтересів клієнта в судовому засіданні 07.07.2020, за що вказано вартість 1000,00 грн.

Суд критично оцінює таке твердження представника позивача, оскільки провадження у справі №560/3007/20 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи згідно ухвали суду від 15.06.2020, а тому судових засідань по вказаній справі не проводилось.

Отже, заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн є неспівмірною, зокрема, з наданими послугами, що свідчить про необґрунтованість заявленої до відшкодування суми.

Суд дійшов висновку, що позивачем та його представником не надано усіх доказів, на підставі яких визначено обсяг правової допомоги, що повинно було враховуватись під час визначення обґрунтованого розміру гонорару, а тому витрати на правничу допомогу підлягають частковому відшкодуванню в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 2450 (дві тисячі чотириста п`ятдесят) грн 19 коп. (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів) за час затримки з 10.03.2020 року по 05.05.2020 при звільненні зі служби з поліції.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Богомольця, 10,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601 , ідентифікаційний код - 43305056)

Головуючий суддя О.П. Шевчук