Рішення № 91811362, 28.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 вересня 2020 р. № 520/9677/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного територіального управління Національної Гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східного територіального управління Національної Гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Східного територіального управління Національної гвардії України щодо не вжиття заходів з метою проведення повного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Східне територіальне управління Національної гвардії України провести нарахування середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 25 липня 2017 року по день остаточного розрахунку 23.06.2020;

- стягнути з Східного територіального управління Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 25 липня 2017 року по 23 червня 2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач 24.07.2017 не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Остаточний розрахунок з ним за цим платежем відбувся на підставі рішення суду - 23.06.2020, що є, на його думку, підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 29.07.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача, 18.08.2020 надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив, що для військовослужбовців, тотожним значенням оплати за військову службу є грошове забезпечення, в яке не входить компенсація за додаткові відпустки.

Розглянувши матеріали справи дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 у справі №520/2496/2020, яке набрало законної сили, згідно витягу з наказу начальника Східного територіального управління Національної гвардії України Військової частини 2240 (по стройовій частині) від 24.07.2017 №156 виключено із списків особового складу і фінансового забезпечення підрозділів Східного територіального управління та інших видів забезпечення військової частини 2240, капітана ОСОБА_1 , заступника командира загону - командира групи 1-ї спеціалізованого призначення (розвідувальної) окремого загону спеціального призначення Східного територіального управління Національної гвардії України, звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України наказом командувача Національної гвардії України від 26.05.2017 року №63 о/с за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої, з урахуванням підпункту «ї» пункту один частини восьмої (військовослужбовці, які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), 24 липня 2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 лютого 2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 17.05.2016 №110, видана капітану ОСОБА_1 , про те, що він дійсно безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Слов`янськ Донецької області.

Позивач у позові зазначив, що він ні під час проходження військової служби, ні до дня виключення його зі списків особового складу військової частини 2240 (включно), відпустку передбачену п.12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2015 по 2017 рік не використовував та при звільненні грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення відповідачем йому не виплачено.

Не погодившись з протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 у справі №520/2496/2020, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2240 "Східне територіальне управління Національної гвардії України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії: визнано протиправною бездіяльність військової частини 2240 «Східне територіальне управління Національної гвардії України», щодо не нарахування та невиплати позивачу, ОСОБА_1 , грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язано військову частину 2240 «Східне територіальне управління Національної гвардії України» нарахувати на виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Як вбачається із виписки про рух грошових коштів по картковому рахунку позивача, 23.06.2020 відповідач виконав рішення суду та виплатив грошові кошти у сумі 21548,60 грн. (а.с. 12).

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в Збройних Силах України, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.

Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Отже, безперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, які не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотне, не приймаються до уваги.

Суд поділяє позицію позивача, що відповідно до ч.2 ст. 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за не використанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з огляду на таке.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Такий правовий висновок побудований на постанові Великої Палати Верховного Суду (справа №821/1083/17).

Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 виходила з того, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стягнення повинно відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Роз`яснюючи наведені принципи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).

Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що підтверджено право позивача на отримання компенсації за не використані дні додаткової відпустки, суд вважає, що відповідач повинен нести відповідальність, встановлену ч.1 ст. 117 КЗпП України, а саме: виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки виплати компенсації за не використані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

З 24.07.2017 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що відповідач остаточно здійснив розрахунок з позивачем 23.06.2020, тобто із затримкою у 1065 календарних днів.

Згідно з наданих позивачем витягів з карткового рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» за травень 2017 року грошове забезпечення склало (за вирахуванням податків) - 15391,87 грн., за червень 2017 року - 15391,87 грн., що в сумі за останні два повних місяця роботи, що передували звільненню, складає - 30783,74 грн. Арифметично середньоденний розмір грошового забезпечення позивача перед звільненням складав - 504,65 грн. (30783,74 грн. /61 (кількість робочих днів)).

Отже, у зв`язку із затримкою виплати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 537 453 грн. 82 коп. (504,65 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х на 1065 днів (кількість днів затримки розрахунку)).

Суд, для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату компенсації за не використану додаткову відпустку, на виконання настанов Великої Палати Верховного Суду у справі №821/1083/17, враховує тривалість строку між звільненням позивача з військової служби і, відповідно, не проведенням з ним повного розрахунку (липень 2017 року), та зверненням до суду з позовом про стягнення компенсації (25 лютого 2020), що становить 945 днів.

Отже, на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України суд зважає на реальну суму боргу, яка сплачена з порушенням строку відповідачем - 21548,60 грн., та ту обставину, що значною мірою тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала від власної волі позивача з приводу визначення дати звернення до суду.

Тому керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про необхідність задоволення претензій заявника саме у межах суми боргу, тобто у розмірі 21548,60 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваної бездіяльності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору та судом не встановлено понесення сторонами інших судових витрат їх розподіл не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 139, 243 - 246, 255 - 257, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Східного територіального управління Національної Гвардії України (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 25575782) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Східного територіального управління Національної гвардії України щодо не вжиття заходів з метою проведення повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Східне територіальне управління Національної гвардії України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 25 липня 2017 року по день остаточного розрахунку 23.06.2020 у сумі 21548 (двадцять одна тисяча п`ятсот сорок вісім) гривень 60 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов