Рішення № 91810995, 28.09.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4598/20 Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

26 серпня 2020 року ОСОБА_1 (надалі по тексту також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області , відповідно до якої просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №3 від 19 травня 2020 року Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 з 12 травня 2020 року пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 90 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці Чутівської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 22.07.2020 за № 04-49/14 та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 22.07.2020 за № 04-19/14.

Позов мотивований наявністю права на пенсію відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723 "Про державну службу" на підставі п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889 "Про державну службу".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

15 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача наголошував, що позивачу правомірно відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності як інваліда 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до вимог ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Спірне рішення вмотивоване тим, що ОСОБА_1 в 2011 році була призначена пенсія по інвалідності у відповідності до вимог ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, отже, ним вже реалізовано на призначення такої пенсії /а.с. 41-46/.

Також представником відповідача надано до суду клопотання про виключення з переліку відповідачів Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на те, що така процесуальна дія не передбачена Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

З урахуванням наведеної норми процесуального закону, подана позивачем 25.09.2020 відповідь на відзив не є заявою по суті справи.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії МСЕ №0312858 від 06.12.2000 є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання) /а.с. 52/.

З матеріалів справи встановлено, що з 01.01.2011 позивач отримував пенсію по інвалідності від загального захворювання, призначену згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /а.с. 53/.

З 16.02.2011 позивач був переведений та отримував пенсію по інвалідності, призначену згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХII від 16.12.1993 /а.с. 58-78/.

З 09.10.2012 знову переведений на пенсію по інвалідності від загального захворювання, призначену згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /а.с. 79/.

Відповідно до заяви від 18.04.2018, позивача переведено на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів, що знаходились на час переведення в пенсійній справі та перераховано розмір пенсії з врахуванням страхового стажу, набутого після призначення пенсії /а.с. 94-109/.

12.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою за призначенням/перерахунком пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» /а.с. 110-111/.

Рішенням №3 від 19 травня 2020 року Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки ОСОБА_1 в 2011 році була призначена пенсія по інвалідності у відповідності до вимог ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 10, частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі - Закон №889-VІІІ), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців. Згідно з частиною першою статті 90 цього Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Так, відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIIІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до п.8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

У постанові Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення стажу державної служби» від 03.05.1994 №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців (пункт 2 вказаної Постанови).

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу з січня 2011 року призначено пенсію по інвалідності вперше за Законом №1058-ІV, а з лютого 2011 року - за Законом №3723-ХІІ, на момент призначення яких ОСОБА_1 не мав права на пенсію за віком, оскільки не досяг відповідного пенсійного віку.

На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 досяг пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-ІV, мав відповідний страховий стаж та стаж державної служби, тобто відповідав визначеному ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ, що підтверджується самим відповідачем відповідно до відзиву на позовну заяву.

Таким чином, при поданні позивачем заяви про призначення пенсії були дотримані законодавчо визначені умови, за яких така пенсія призначається, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у її призначенні.

При цьому, суд не бере до уваги посилання на пункт 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, який передбачає, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. N 889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають чоловіки, які досягли віку 62 роки.

У випадку, що розглядається, дійсно ОСОБА_1 відповідно до Закону №3723-ХІІ у лютому 2011 року призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ. При цьому, на момент призначення пенсії по інвалідності позивач не набув права на пенсію по віку, а при зверненні до відповідача отримував пенсію за віком.

Водночас безумовне право особи на вибір того чи іншого виду пенсії закріплене у частині першій статті 10 Закону №1058-ІV, відтак, набувши право на пенсію по віку, ОСОБА_1 на законних підставах скористався правом вибору вказаної пенсії, подавши відповідну заяву до відповідача.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право на пенсію відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, у тому числі по інвалідності, одержують зазначені в пунктах 10 та 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII особи, які мають необхідний стаж державної служби, страховий стаж та відповідний вік і в жодному із зазначених вище Законів не зазначається, що таке право особа одержує при умові, що їй раніше пенсія за Законом №3723-ХІІ не призначалась.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

ЄСПЛ неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції, як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо). З вищенаведеного вбачається, що людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

У частині другій статті 8 Конституції України, встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

При цьому, пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 неодноразово наголошував на неприпустимість і неконституційність скасування та зміни або встановлення нових підстав і умов для надання пільг, компенсацій, гарантій та нарахування пенсій або щомісячного грошового утримання окремим категоріям громадян.

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до норм Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

В силу частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на проаналізовані норми законодавства, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення №3 від 19 травня 2020 року Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області.

Судом встановлено, що позивач, звернувся 12.05.2020 із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області для призначення/перерахунку пенсії.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення до органу Пенсійного фонду України.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про визнання протиправним рішення №3 від 19 травня 2020 року щодо відмови позивачу у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», тому з метою повного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 слід зобов`язати відповідача призначити та здійснити нарахування і виплату останньому пенсії державного службовця по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» з дати звернення, тобто з 12.05.2020.

Щодо вимоги ОСОБА_1 зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 з 12 травня 2020 року пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 90 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці Чутівської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 22.07.2020 за № 04-49/14 та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 22.07.2020 за № 04-19/14.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Враховуючи, що спір про відсоткову ставку розміру пенсійного забезпечення на час звернення позивача до суду між сторонами відсутній, права позивача у частині виплати йому пенсії у неналежному відсотковому розмірі, на час звернення до суду не порушені, оскільки перерахунок та виплату пенсії не проведено, тому суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.

З огляду на це суд дійшов висновку про відмову в позові у частині вказаних позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927), Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області (пров. Центральний, 4а, смт. Чутове, Полтавська область, 38800) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №3 від 19 травня 2020 рок Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 з 12 травня 2020 року пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу".

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський