Рішення № 91810970, 28.09.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3899/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог,

В С Т А Н О В И В:

Через підсистему "Електронний суд" до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог від 11.02.2020 №Ф-766-55-У, від 05.11.2019 № 766-55-У, від 09.08.2019 № 766-55-У.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що податковим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач як фізична особа-підприємець, фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займалась, дохід від ведення такої діяльності не отримувала, а єдиний внесок за неї сплачено роботодавцем. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року заперечення Головного управління ДПС у Полтавській області проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 37-39/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на обліку як платник єдиного внеску. За твердженням відповідача, відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про ФОП ОСОБА_1 не звільняє позивача від сплати єдиного внеску за спірний період, адже підприємницьку діяльність у визначеному законом порядку позивачем не припинено. Зазначив, що роботодавці та фізичні особи-підприємці визначені законом окремими платниками єдиного внеску, а тому позивач, як найманий працівник, не звільнена від сплати єдиного внеску за себе як за фізичну особу-підприємця.

26 серпня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач, наполягаючи на задоволенні позову, наголошувала на раніше викладених аргументах /а.с. 56-58/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами документи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 у 1997 році була зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 4.07.1997 взята на облік як платник податків у Миргородській ДПІ Полтавської області.

Позивач наполягає на тому, що підприємницька діяльність нею не здійснюється тривалий час. Відповідач зазначає, що звітність до контролюючого органу ОСОБА_1 не подається з 2000 року.

Докази фактичного ведення підприємницької діяльності позивачем упродовж 2017-2019 років у матеріалах справи відсутні, звітність за спірний період позивачем не подавалась; відомостей про отримання доходу від ведення підприємницької діяльності суду не надано.

Залученою до матеріалів справи копією звітності за формою ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що упродовж 2017-2019 років позивач отримувала дохід від Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630), з якого сплачено єдиний внесок /а.с. 6/.

Поряд з цим, Головним управлінням ДПС у Полтавській області 09 серпня 2019 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-766-55, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску станом на 31 липня 2019 року у розмірі 23785,08 грн /а.с. 48/.

05 листопада 2019 року відповідачем сформовано вимогу №Ф-766-55, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2019 року у розмірі 26539,26 грн /а.с. 44/.

Також, 11 лютого 2020 року відповідачем сформовано вимогу №Ф-766-55, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску станом на 31 січня 2020 року у розмірі 29293,44 грн /а.с. 40/.

Відповідачем до відзиву на позов додано копії поштових конвертів, надісланих позивачу на адресу: АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що ці конверти є доказом надсилання та вручення ОСОБА_1 спірних вимог /а.с. 41-43, 45-47, 49-51/. Однак, суд зауважує, що відповідні поштові відправлення не вручені адресату з огляду на закінчення терміну зберігання. Окрім того, відомості про вміст поштових відправлень суду не надані.

Про наявність спірних вимог позивач довідалась, отримавши 15 липня 2020 року на особисту електронну пошту повідомлення банківської установи про накладення арешту на її рахунок.

Не погодившись з вказаними вимогами Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржила їх до суду.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI.

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19, на яку позивач посилається в касаційній скарзі, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі №824/876/19-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підстави для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, відсутні.

Так, відповідачем не спростовано та підтверджено залученою до матеріалів справи копією звітності за формою ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що упродовж 2017-2019 років позивач отримувала дохід від Головного управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630), з якого сплачено єдиний внесок /а.с. 6/.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами позивача про відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, адже такий внесок за ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує мінімальний, сплачено роботодавцями позивача.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, у якому просила:

визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 6.11.18 №Ф-766-55-У та від 5.02.19 №Ф-766-55-У;

зобов`язати податковий орган анулювати облікові дані ІТС "Податковий блок" та з інших наявних електронних систем про фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №440/4864/19, що набрало законної сили 17 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 6 листопада 2018 року №Ф-766-55-У та від 5 лютого 2019 року №Ф-766-55-У про сплату боргу (недоїмки). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Вказаним рішенням встановлено, що Головним управлінням ДФС у Полтавській області 06.11.2018 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-766-55, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 15819,54 грн.

05.02.2019 відповідачем сформовано вимогу №Ф-766-55, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 18276,72 грн.

Зазначені вимоги не містять посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Водночас у відзиві на позов представник відповідача пояснив, що недоїмка у розмірі 15819,54 грн складається з визначеного фіскальним органом зобов`язання зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн та І-ІІІ квартали 2018 року загалом у розмірі 7371,54 грн (по 2457,18 грн за кожний квартал). У свою чергу, вимога від 5.02.19 №Ф-766-55 додатково до вищезазначеного включає суму недоїмки зі сплати єдиного внеску за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн.

Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника /а.с. 52-53/ вказані суми включені і до суми боргу, визначеної спірними вимогами в межах даної справи.

Відтак, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено протиправність нарахування податковим органом відповідних сум єдиного внеску.

Виходячи з викладеного, оспорювані вимоги не відповідають критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, а тому її належить визнати протиправною та скасувати, а позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 2942,80 грн, що підтверджено квитанцією від 23.07.2020 №35926 /а.с. 12/. Вказану суми судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 14/.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 11.02.2020 №Ф-766-55-У, від 05.11.2019 № 766-55-У, від 09.08.2019 № 766-55-У.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2942,80 грн (дві тисячі дев`ятсот сорок дві гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський