Рішення № 91810919, 28.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6825/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним рішення М-10150/0-560/0/37-20 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.07.2020р. щодо відмови ОСОБА_1 видати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства " орієнтовною площею 6,29га, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області, зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства" орієнтовною площею 6,29га., яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області у відповідності до графічних матеріалів доданих додатком №1 до заяви №ЗВ-9300105002020 від 28.05.2020р.

Ухвалою суду від 29.07.2020р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що 28.05.2020р. він звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням про передачу безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства "орієнтовною площею 6,29 та, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області, яка була зареєстрована відповідачем 29.05.2020р., однак рішенням відповідача М-10150/0-560/0/37-20 від 07.04.2020р. було відмовлено у наданні відповідного дозволу. Позивач вказав, що вважає вказане рішення протиправним, оскільки ним відмовлено у наданні дозволу з підстав, що не передбачені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Як зазначив позивач, відповідач проігнорував імперативні норми Конституції України та ст.118 ЗК України і видав відмову, з порушенням строку розгляду звернення позивача, в якій не зазначено взагалі підстав для відмови, лише викладено твердження, яке не має ознак визначеності та конкретики. У зв`язку з викладеним та посилаючись на практику Верховного Суду і зазначивши про наявність підстав для застосування у вказаній справі позиції Верховного Суду від 30.04.2020р. по справі №812/1313/18, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

16.09.2020р. відповідач надав до суду відзив на позовну заяву у якому вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, зазначивши, що Головне управління відмовило позивачу у наданні у власність земельної ділянки, оскільки Головне управління розпоряджається виключно землями сільськогосподарського призначення державної власності на території Одеської області та, що згідно інформації відповідача, земельна ділянка на яку претендує позивач, відноситься до земель лісогосподарського призначення. Разом з тим, щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління ухвалити наказ організаційно-розпорядчого характеру про надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідач наголосив, що вказана вимога є формою втручання у дискреційні повноваження Головного управління.

23.09.2020р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач вказав, що відзив не відповідає вимогам закону та не повинен враховуватись судом при прийняті рішення. Поряд з цим, позивач вказав, що відповідачем не наведено жодного доводу на спростування обгурнтувань вимог позивача та, що відповідачем не доведено факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового господарства. Також, позивач, наголошуючи на тому, що зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача надасть посадовим особам органа державної влади другу спробу вчинити протиправно та вказавши на необхідності застосувати позицію Верховного Суду у рішенні від 30.04.2020р. по справі №812/1313/18, просить суд задовольнити позовні вимоги позивача та не враховувати відзив відповідача.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням №ЗВ-9300105002020 від 28.05.2020р. про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства" орієнтовною площею 6,29га, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області (а.с.8).

Листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.07.2020р. №М-10150/0-560/0/37-20 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з підстав не віднесення бажаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (а.с.10).

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому системний аналіз ст. 118 Земельного кодексу України дає підстави вважати, що нею встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені у статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року по справі №545/808/17

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016 р.

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

В свою чергу, суд наголошує, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10.01.2019 р. у справі №820/4555/17, від 06.03.2019 р. у справі №1640/2594/18.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як свідчать матеріали справи, у межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, натомість, останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Водночас, суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У розумінні статті 13 Конвенції ефективний засіб правого захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За приписами ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Зі змісту норм Земельного кодексу України вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Наведені правові норми встановлюють підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначають органи, уповноважені розглядати ці питання. Законодавчі норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до належних органів із клопотанням для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з вищезазначених рішень.

Отже, суд не може перебирати на себе функцій, які відносяться до виключної компетенції визначених ЗК України органів, до повноважень яких, зокрема, віднесено функції щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні у разі наявності визначених законодавством підстав, та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку по відсутність правових підстав для задоволення позову у визначений позивачем спосіб.

З урахуванням наведеного, суд не може підміняти орган, уповноважений розглядати клопотання і надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надавати мотивовану відмову у його наданні, відтак не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру про надання ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства" орієнтовною площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області у відповідності до графічних матеріалів доданих додатком №1 до заяви №ЗВ-9300105002020 від 28.05.2020р.

Суд може прийняти рішення про зобов`язання органу владних повноважень прийняти певне рішення, в разі, якщо можливість прийняття єдиного альтернативного рішення виключена судом.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі №826/11251/18.

Як встановлено судом, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою тільки з підстав, що земельна ділянка не відноситься до земеь сільськогосподарського призначення державної власності, без повного з`ясуваня обставини, необхідні для прийняття відповідного рішення, не зазначено щодо наявності чи відсутності підстав, передбачених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, як того вимагають наведені вище норми чинного законодавства.

При цьому, суд не надає правову оцінку посиланню відповідача у відзиві на те, що бажана земельна ділянка відносить до земель лісогосподарського призначення, оскільки вказані обставини не покладені в основу оскарженої позивачем відмови, викладеної у спірному листі, та в підтвердження зазначеного відповідачем не надано належні докази.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням вищезазначених норм права та те, що відповідачем прийнято не рішення організаційно -розпорядчого характеру, а лист, суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом визнання протиправною відмови, викладеної в листі від 07.07.2020р. №М-10150/0-560/0/37-20 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства " орієнтовною площею 6,29га, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області та зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 №ЗВ -9300105002020 від 28.05.2020р. про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства" орієнтовною площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.

При цьому, суд не застосовує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.04.2020р. №812/1313/18, оскільки у межах вказаної справи має місце повторність відмови відповідача і невиконання судового рішення в порушення статті 129-1 Конституції України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Частинами1, 3 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840, 80 грн., що підтверджується квитанцією №38895 від 23.07.2020р.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви та оскільки вимозі про зобов`язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу вимогу позивача не стягувався, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 840,80грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства" орієнтовною площею 6,29га, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області, викладеної у листі від 07.07.2020р. №М-10150/0-560/0/37-20

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 №ЗВ -9300105002020 від 28.05.2020р. про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "01.02 Для ведення фермерського господарства" орієнтовною площею 6,29 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, м.Одеса, вул. Канатна, 83) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

.