Ухвала суду № 91810830, 23.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2151/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Сердюк І.С.

сторін:

позивач: Бандура Б.Ю. (представник за ордером)

відповідач: Голуб А.С. (в порядку самопредставництва)

третя особа: Корнілова Л.І. (представник за ордером)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської міської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради №1397-VII від 07.12.2016 р. «Про скасування рішення Одеської міської ради від 28 січня 2005 року №3633-IV «Про зміну цільового призначення, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність громадянам України земельної ділянки загальною площею 3,3155 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель" в частині», скасовано зазначене рішення в частині безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок наступним громадянам: ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,0854 га; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,0966 га. ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,0805 га; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,0985 га; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0.972: ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,0918 га; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,0937 га.

Ухвалою від 17.03.2019 р. поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду; відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 14.04.2020 р.

Ухвалою від 14.04.2020 р. за клопотанням Одеської міської ради зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 20.08.2020р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 20.08.2020р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 23.09.2020 р.

Представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі.

В обґрунтування клопотання зазначено, що заявлені у справі позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, оскільки орган місцевого самоврядування у цих відносинах виступає як суб`єкт права власності, а не як суб`єкт владних повноважень. ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом як власник земельної ділянки, яку набув на підставі договору купівлі-продажу №15973 від 31.10.2006р. При цьому, жодних публічно-владних відносин між позивачем та відповідачем у цій справі немає. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20.03.2019р. у справі № 320/3496/17, від 10.04.2019р. у справі №161/13749/15-ц, від 26.09.2019р. у справі №815/3212/15, відповідач зазначив, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, в зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 238 КАС України.

11.06.2020р. (ЕП/8657/20) від представника Дочірнього підприємствао "Клінічний санаторій ім. Горького" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

В обґрунтування клопотання зазначено, що спірні правовідносини виникли щодо правомірності рішень відповідача про часткове скасування рішення Одеської міської ради №1397-VII від 07.12.2016 р. «Про скасування рішення Одеської міської ради від 28 січня 2005 року №3633-IV «Про зміну цільового призначення, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність громадянам України земельної ділянки загальною площею 3,3155 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель" в частині». Основним мотивом звернення позивача до суду стало порушення його права користування земельною ділянкою, що врегульовано ЗК України, ЦК України. Вважаючи, що цей спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер, заявник зазначив щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 238 КАС України.

Представник позивача заперечував проти закриття провадження у справі.

Представники відповідача та третьої особи у підготовчому засіданні підтримали заявлені клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі, заслухавши думку учасників справи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення останнього, з таких підстав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст.3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст.4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засадам.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що в результаті одержання перемоги у конкурсі 16.05.2004р. між ТОВ «Марс» та закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» продано, а ТОВ «Марс» придбано 179/1000 частин будівель санаторію ім. Горького, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 165. Зазначена нерухомість належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності на будівлі санаторію ім. Горького, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради № 010076 від 25.10.2000р., зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості. Продаж зазначеного нерухомого майна здійснювався на підставі рішення загальних зборів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 15.01.2004р. «Про відчуження майна ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

ТОВ «Марс» подаровано придбане нерухоме майно 35 громадянам, у тому числі ОСОБА_2 , яка в свою чергу звернулась із заявою до Одеського міського голови про надання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування жилого будинку.

Рішенням Одеської міської ради №3633 від 28.01.2005 р. «Про зміну цільового призначення, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність громадянам України земельної ділянки загальною площею 3,3155 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель", зокрема, передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0854 га (а.с. 5).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримано державний акт на відповідну земельну ділянку.

Рішенням Одеської міської ради №1397-VIII від 07.12.2016р. «Про скасування рішення Одеської міської ради від 28 січня 2005 року №3633-IV «Про зміну цільового призначення, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність громадянам України земельної ділянки загальною площею 3,3155 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель" в частині», скасовано вищезазначене рішення, зокрема, в частині безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0854 га (а.с. 3а-4).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу №15973 від 31.10.2006р. позивач придбав у ОСОБА_2 вказану земельну ділянку та отримав на неї державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 667040 від 01.11.2007р. (а.с. 6-7).

Позивачем акцентовано увагу, що на теперішній час він є власником земельної ділянки, в зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Суд звертає увагу, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Подібна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 805/4506/16-а, від 27.06.2018 р. у справі № 815/6945/16, постанові Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі №826/6396/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до положень ч.ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Стаття ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно зі ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За правилами п.6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.05.2020 р. у справі № 826/24892/15.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Отже, позивач порушення своїх прав вбачає у наслідках, які спричинені рішенням Одеської міської ради №1397-VII від 07.12.2016 р. «Про скасування рішення Одеської міської ради від 28 січня 2005 року №3633-IV «Про зміну цільового призначення, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність громадянам України земельної ділянки загальною площею 3,3155 га за адресою АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель" в частині», які він вважає неправомірними, і ці наслідки, на його думку, призвели до зміни/припинення його цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією його права власності на земельну ділянку, відтак визнання незаконним (протиправним) такого рішення є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 заявлено на захист порушеного, на його думку, права власності на майно, є підстави вважати, що у даній справі позивачем фактично подано позов з метою захисту права власності на земельну ділянку, відтак, цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.08.2020 р. у справі № 183/6913/16(2-а/183/43/17), від 06.08.2020 р. у справі № 340/1999/19, від 18.08.2020 р. у справі № 369/10284/17.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а в силу наведених приписів ст. 19 ЦПК України має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

За приписами ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Закріплене у вказаній нормі «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).

У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) 2. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Згідно ст.239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі, - задовольнити.

Закрити провадження у справі № 420/2151/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Одеської міської ради (65044, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Дочірньє підприємство "Клінічний санаторій ім. Горького" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (65038, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 165; код ЄДРПОУ 32416841) про визнання протиправним та скасування рішення в частині.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.2 ст. 239 КАС України).

Роз`яснити позивачу, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та може бути оскаржена у відповідності до ст.ст. 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 28.09.2020р.

Суддя Г.П. Самойлюк