Рішення № 91810698, 25.09.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2020 р. № 400/2152/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалеєвська, 14, м.Миколаїв,54001

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у відмові провести перерахунок суддівської винагороди; зобов`язання здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди та всіх її складових (посадового окладу, доплати до посадового окладу за вислугу років та матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу) за вирахуванням вже отриманих сум суддівської винагороди за минулі періоди у таких розмірах:

- з 01.01.2017 по 31.12.2017, виходячи з розміру окладу 15 мінімальних заробітних плат, який встановлений на 01.01.2017 року та складає 24000 грн. (двадцять чотири тисячі), із доплатою за вислугу років в розмірі 30% від окладу - 7200 грн, а з 13.04.2017 року- 40% від окладу- 9600 грн, регіональний коефіцієнт - 1,1 - 2400 грн (починаючи з 03.11.2017 року), допомога на оздоровлення -24000 (одноразово), індекс інфляції у 2017 році 13,7% ;

- з 01.01.2018 по 31.12.2018, виходячи з розміру окладу 20 мінімальних заробітних плат, який встановлений на 01.01.2018 року та складає 35240 грн. (тридцять п`ять тисяч двісті сорок гривень), із доплатою за вислугу років в розмірі 40% від окладу - 14096 грн; регіональний коефіцієнт - 1,1 - 3524 грн, допомога на оздоровлення -35240 (одноразово), індекс інфляції у 2018 році 9,8% ;

- з 01.01.2019 по 31.12.2019, виходячи з розміру окладу 25 мінімальних заробітних плат, який встановлений на 01.01.2019 року та складає 48025 грн. (сорок вісім тисяч двадцять п`ять гривень), із доплатою за вислугу років в розмірі 40% від окладу - 19210 грн; регіональний коефіцієнт - 1,1 - 4802,50 грн, допомога на оздоровлення - 48025 (одноразово), доплата за зайняття адміністративної посади - 10% до окладу (починаючи з 25 травня 2019 року ), індекс інфляції у 2019 році 4,1 % ;

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач здійснює йому виплату суддівської винагороди з 2017 року по 2019 рік, не у відповідності до норм чинного законодавства.

Позивач зазначає згідно зі ст.15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним Кодексом України та іншими законами. Оскільки на час прийняття нової редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від

02.06.2016 року №1402-VII позивач обіймав посаду судді, а з 02.11.2017 року відновив здійснення правосуддя, а з 25 травня 2019 року виконує адміністративні повноваження голови суду, вважає що його суддівська винагорода має бути перерахована згідно з розмірами, встановленими в п.24 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону, починаючи з 01.01.2017 року.

Відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

При розгляді даної справи судом дуло встановлено:

Указом Президента України від 15.02.2010 року №162/2010 позивача було призначено на посаду судді Корабельного районного суду м. Миколаєва строком на 5 років.

Указом Президента України від 02.11.2017 року № 348/2017 призначено на посаду судді Корабельного районного суду м. Миколаєва безстроково.

Позивач з 2010 року є суддею Корабельного районного суду м. Миколаєва., який не пройшов кваліфікаційного оцінювання.

22.04.2020 року позивач звернувся до Державної судової адміністрації України та до територіального управління ДСА України в Миколаївській області із заявами про проведення перерахунку судівської винагороди за період 2017, 2018, 2019 роки та її виплати, виходячи з розмірів передбачених п.24 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VII, на що отримав негативну відповідь.

Згідно з довідками про заробітну плату виданими ТУ ДСА України в Миколаївській області, розмір суддівської винагороди позивачу розрахований виходячи з розрахункової величини в 1600 грн у 2017 році, 1762,00 грн у 2018 році, 1921,00 грн у 2019 році.

Проаналізувавши доводи позивача, діюче законодавство, практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов наступного.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої даної статті Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.24 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу становить: 1) з 1 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) з 1 січня 2018 року для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) з 1 січня 2019року для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 4) з 1 січня 2020 року для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

Пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

При цьому, пунктом 22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили

відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, ГУ ДСА України в Миколаївській області нараховувало позивачу судівську винагороду за 2017, 2018, 2019 роки виходячи з положень вищезазначених законів.

Позивач посилається на ст.8, ст.14 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (право на повагу до приватного життя і заборона дискримінації) ст.1Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном). При цьому наголошує на довготривалій дискримінації щодо нього в частині виплати судівської винагороди. Вказує на порушення ст.6 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискрімінації» від 06.09.2012р.

Стосовно порушення ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод Європейський суд з прав людини неодноразово в багатьох справах висловлювався щодо того, що вчинені заходи, які впливають на професійне життя особи і не пов`язані з її приватним життям можуть викликати питання за ст.8 Конвенції лише в разі коли оскаржуваний захід має або може мати серйозні негативні наслідки для приватного життя з точки зору впливу на "внутрішнє коло", зокрема коли виникали серйозні матеріальні наслідки і можливості особи "встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми", вплив таких заходів на репутацію особи. Суд встановив критерії для оцінки суворості або серйозності стверджуваних порушень у різних нормативно - правових контекстах. Страждання заявника повинні оцінюватись шляхом порівняння його життя до та після вжиття відповідного заходу. Суд зазначав, що при визначенні серйозності наслідків у справах пов`язаних з трудовими відносинами, доцільно оцінювати суб`єктивне сприйняття заявника на фоні об`єктивних обставин справи. Цей аналіз повинен охоплювати як матеріальний, так і нематеріальних вплив стверджуваного заходу. Заявник має визначити обґрунтований характер та ступінь його страждань, які повинні мати причинно - наслідковий зв`язок з оскаржуваним заходом. Справа «Денісов проти України» від 28.09.2018р.

У випадку з позивачем неможливо дослідити серйозних, негативних наслідків для приватного життя позивача. Чи втручання держави у здійсненні права на повагу до приватного і сімейного життя без законодавчих підстав.

Щодо посилання позивача на порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції - ця стаття застосовується лише до існуючого майна особи та не гарантує права набувати власність (рішення у справі "Стаммер проти Австрії"). Майбутній дохід не може вважатись "майном", якщо тільки він не був вже зароблений або точно може бути виплаченим.

Питання застосування ст.14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі розкрито в рішенні Європейського суду від 07.11.2013 року «Пічкур проти України». Відмінність у ставленні до особи є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. У випадку з позивачем у держави існувала легітимна ціль - проведення кваліфікаційного оцінювання суддів.

За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Суд звертає увагу на те, що що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VII виділено окрему категорію суддів - "судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання". Внаслідок цього питання розміру судівської винагороди в період за який позивач просить її донарахувати та виплатити, регулювалось двома законами Законом №2453 для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, та Законом №1402 для суддів, які пройшли таке оцінювання.

У підпункті 4 пункту 16 розділу XV "Перехідні положення"Основного Закону України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до

Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Сук проти України" від 10 березня 2011 року було зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005р.

Отже, як вказав Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

У випадку спірних правовідносин, держава не відмовляла скаржнику у виплаті йому суддівської винагороди у розмірі, визначеному законодавством, а лише змінила підходи при нарахуванні заробітної плати, яка гарантується державою, для суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України суд повинен перевірити, чи діяв суб`єкт владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінивши докази, відповідно до ст.86 КАС України, суд приходить до того, що позивач не довів суду, в чому полягає бездіяльність відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області щодо невірного здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди та всіх її складових.

З огляду на встановлені обставини і надану правову оцінку, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та, як наслідок, відсутність підстав для його задоволення.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул.Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 26299835) щодо визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у відмові провести перерахунок судівської винагороди - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя А. П. Фульга