Рішення № 91810690, 22.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5491/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року м. Львів

10 год. 03 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Винника В.М., представника позивачки Каверіна С.М., представника відповідача Хирі В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (79010 м. Львів вул. Личаківська 74) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (далі - відповідач, Львівський прикордонний загін), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової. грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що із наданих відповідачем документів з питань грошового забезпечення встановлено, що під час проходження військової служби та звільнення із неї позивачці не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які остання набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби.

Ухвалою від 20.07.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив (вх. № 47476 від 21.09.2020). В обґрунтування вказав, що застосування до спірних правовідносин Інструкції № 73 від 02.02.2016, якою визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразової грошової допомоги, не можуть братися до уваги, оскільки такі положення звужують обсяг встановлених законом прав військовослужбовців. Щодо компенсації за невикористані додаткові відпустки зазначив, припинення надання таких на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке, зокрема, може бути реалізовано шляхом надання особі грошової компенсації. Додаткові відпустки, право на отримання грошової компенсації за невикористання яких позивачка отримала за час проходження служби, є різними за правовою природою і підставами надання та, на думку представника позивачки, не є взаємозамінними чи взаємовиключними. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 42206 від 26.08.2020). В обґрунтування зазначив, що на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу загону та всіх видів грошового забезпечення спору між сторонами щодо зазначених у позовній заяві вимог не було. Зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення. Щодо виплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток: передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, та передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» і ст. 182-1 Кодексу законів про працю України вказав, що під час дії особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткова відпустка, що не надавалася в особливий період, на думку представника відповідача, не вважається такою, що є невикористаною. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

Наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «По особовому складу» № 336-ос від 05.12.2019 прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас згідно з підпунктом «ґ» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (а.с. 16) та наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «По особовому складу» № 337-ос від 06.12.2019 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Львівського прикордонного загону із зазначенням, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 06.12.2019 (а.с. 17).

Відповідно до архівної відомості з січня 2016 р. по грудень 2016 р. та архівної відомості з січня 2017 р. по грудень 2017 р. ОСОБА_1 у 2016, 2017 роках виплачувалася допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода (а.с. 18, 20).

З аналізу вищевказаних відомостей видно, що до складу грошового забезпечення, з якого позивачці здійснено обчислення допомоги на оздоровлення, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького та рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010.

Згідно з витягом з послужного списку на прапорщика запасу ОСОБА_1 впродовж 2013-2019 років остання проходила службу у підрозділах Державної прикордонної служби України на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 (а.с. 14, 15).

Із долучених до матеріалів справи доказів видно, що відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунків щодо виплати останній грошової компенсації за невикористання вищезазначеної додаткової відпустки за 2013-2019 роки.

Вказане підтверджується також відповіддю Львівського прикордонного загону № 12/467 від 14.01.2020, якою позивачці відмовлено у такій виплаті на підставі того, що під час особливого періоду додаткові відпустки не надаються. У зв`язку з чим відповідач вважає, що додаткова відпустка, зокрема передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що не надавалася в особливий період не вважається такою, що є невикористаною (а.с. 13).

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю трьох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 20.06.2003; а.с. 22); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 17.02.2005; а.с. 23); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 06.11.2014; а.с. 24), відтак має право на отримання додаткової відпустки, ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як жінка, яка працює та має дітей віком до 15 років.

Із долучених до матеріалів справи доказів видно, що відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунків щодо виплати останній грошової компенсації за невикористання вищезазначеної додаткової відпустки за 2014-2019 роки.

Позивачка вважає таку бездіяльність Львівського прикордонного загону щодо виплати їй не у повному обсязі грошового забезпечення та компенсаційних виплат, право на які вона набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби, відтак звернулася до суду із цим позовом на захистом своїх порушених прав.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 03.04.2003 (у редакції, чинній на день звільнення позивача із служби) (далі - Закон № 661-IV) встановлено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства (ч. 3 ст. 25 Закону № 661-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (у редакції, чинній на день звільнення позивача із служби) (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової. грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, суд зазначає таке.

Частиною першою ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010 (далі - постанова № 889) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 73 від 02.02.2016 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність з 09.11.2018), затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, (далі - Інструкція № 73) відповідно до п. 2 якої виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з п. 5 Інструкції № 73 виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами (але не раніше дня видання наказу про призначення), і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних начальників (командирів)).

Відповідно до п. 6 Інструкції № 73 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.

Відповідно до п. 8 Інструкції № 73 винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Нормативний підхід до розуміння положень постанови № 889 в системному зв`язку із правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується грошова допомога на оздоровлення. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати. Винагорода виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу грошової допомоги на оздоровлення.

Аналогічний підхід застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 15.10.2013 у справі № 21-368а13, від 04.11.2014 у справі № 21-473а14, від 03.03.2015 у справі № 21-32а15 та від 19.05.2015 у справі № 21-466а15.

Також аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 761/17387/17, від 19.06.2018 у справі № 825/1138/17, від 03.04.2019 у справі № 808/2189/16, від 23.01.2020 у справі № 820/330/18, від 14.05.2020 у справі № 817/1196/17, від 16.07.2020 у справі № 820/5473/17, від 16.09.2020 у справі № 826/14853/17.

Суд критично оцінює посилання представника позивачки на необхідність врахування при прийнятті рішення у справі правової позиції, викладеної у постанові від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17 Великою Палатою Верховного Суду (на пріоритетність якої Верховний Суд вказав в ухвалі від 27.04.2020 у справі № 1.380.2019.003718), оскільки висновки, викладені у постанові від 06.02.2019, стосуються грошового забезпечення, із розміру якого обраховується пенсія. У той же час предметом розгляду цієї справи є включення додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення, що не є тотожним за змістом.

Отже, ураховуючи положення Інструкції № 73 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), суд дійшов висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям Державної прикордонної служби України не включається до складу місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової допомоги на оздоровлення.

З огляду на зазначене вимоги позивачки про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової. грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 (далі - постанова № 702) затверджено Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (додатки № 4), та Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

З аналізу військових посад, затверджених додатком № 4 до постанови № 702, та витягу з послужного списку ОСОБА_1 судом встановлено, що впродовж 2013-2019 років позивачка проходила військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження нею військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктами 4, 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім цього відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 впродовж 2013-2019 років проходила військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.

З огляду на зазначене суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивачка мала право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2013-2019 роках додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.

Із змісту наказу № 337-ос від 06.12.2020 судом встановлено (та визнається сторонами), що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, за 2013-2019 роки нарахована (та відповідно виплачена) ОСОБА_1 не була, що дає підстави для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.

З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивачки основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за спірний період, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) підлягають задоволенню шляхом нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України).

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн суд зазначає таке.

Статтею 182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Вказана стаття кореспондує ч. 1 ст. 19 Закону № 504/96-ВР, відповідно до якої жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Як уже зазначалося судом вище, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження нею військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 182-1 КЗпП України та статтею 19 Закону № 504/96-ВР.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону № 504/96-ВР.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є матір`ю трьох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 20.06.2003; а.с. 22); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 17.02.2005; а.с. 23); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 06.11.2014; а.с. 24).

З огляду на зазначене суд вважає, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мала право на отримання грошової компенсації за невикористані в період з 2014 по 2019 роки календарні дні додаткової соціальної відпустки як матері трьох дітей віком до 15 років, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки», а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.

За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивачки буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

Суд також погоджується із твердженнями представника позивачки щодо різної правової природи додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України, яка є пільгою, встановленою для жінок, які працюють та мають двох і більше дітей віком до 15 років, та додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, яка пов`язана з обійманням особами військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Оскільки такі відпустки відрізняються підставами їх надання, вони не можуть вважатися взаємозамінними чи взаємовиключними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені судом обставини справи та відповідні їм правовідносини суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки.

3. Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) (79010 м. Львів вул. Личаківська 74; код за ЄДРПОУ 14321653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

4. Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки.

5. Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) (79010 м. Львів вул. Личаківська 74; код за ЄДРПОУ 14321653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.09.2020.

Суддя Р.П. Качур