Рішення № 91810161, 28.09.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року Справа № 280/4759/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника за довіреністю Крант Вячеслава Михайловича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника за довіреністю Крант Вячеслава Михайловича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про призначення пенсії за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 19.02.2020; визнати протиправною відмову відповідача, викладену у повідомленні №0800-0208-8/7820 від 05.03.2020 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком; зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком, починаючи з 19.02.2020 (з дати звернення за призначенням пенсії), відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Крім того, просить судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач (представник позивача) зазначив, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та постійно, з 1998 року, мешкає у Ізраїлі. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж позивач здобула на території України (36 років 9 місяців та 2 дні), тобто має всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 19.02.2020, проте відповідач відмовив у призначені пенсії (повідомлення від 05.03.2020 №0800-0208-8/7820) через відсутність паспорта громадянина України: фактичне проживання за межами України в Державі Ізраїль; відсутність реєстрації місця проживання на території України. Проте, позивач не погоджується з зазначеними підставами відмови оскільки, до заяви про призначення пенсії було додано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який підтверджує громадянство України ОСОБА_1 . Також зазначає, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на пенсійне забезпечення. Громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України. З огляду на це, вважає, що позивач хоча і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця постійного проживання. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 20.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4759/20. Судове засідання призначено на 07.08.2020 без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Також зобов`язано відповідача надати копію пенсійної справи позивача.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.35417 від 04.08.2020) в якому зазначив, що позивачу дійсно було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки у неї були відсутні документи, що засвідчують місце її проживання (реєстрації) на території України. Також, на сьогодні на законодавчому рівні порядок та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору регламентовано не було. Ця прогалина полягає у відсутності механізму виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. Позивач як раз проживає в такій державі (Ізраїль). Вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії позивачу є законною та обґрунтованою. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон, виданий 21.12.2019 за № НОМЕР_2 (а.с. 12-17).

Трудовий стаж (стаж роботи) позивача складає 36 років 9 місяців 2 дні, що підтверджується повідомлення відповідача від 05.03.2020 за №0800-0208-8/7820 (а.с. 34).

30 жовтня 1998 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль де 07 червня 2000 року була прийнята на консульський облік в КВ Посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відмітками у Паспорті громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_3 (а.с. 7-11).

До виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 08.01.2020 за №011-28/7-525 (а.с. 18).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

19 лютого 2020 року позивач, через свого представника Крант В.М. , діючого на підставі нотаріально посвідченої довіреності, звернулась до Шевченківського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 32).

Як вбачається з Розписки-повідомлення складеної до заяви, відповідачем 19.02.2020 року, прийнято від позивача заяву про призначення пенсії і зареєстровано її за №1424/195. До заяви додані наступні документи: Довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; Заява про призначення/перерахунок пенсії; Паспорт/посвідка; Трудова книжка; Довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000; Документи про місце проживання (реєстрації) особи; Свідоцтво про народження дітей; Свідоцтво про шлюб (а.с. 33).

Розглянувши подану заяву та додані до неї документи відповідач повідомив представника Крант В.М. (про те, що позивачу було відмовлено у призначені пенсії за віком, оскільки ОСОБА_1 не має паспорта громадянина України у відповідності до п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503/XII, та фактично проживає за межами України в Державі Ізраїль, реєстрація місця проживання на території України відсутня (Повідомлення №0800-0208-8/7820 від 05.03.2020) (а.с. 34).

Будь-яких інших підстав для відмови в призначенні пенсії відповідачем не встановлено.

Отже, як вбачається із інформації викладеній у Повідомленні №0800-0208-8/7820 від 05.03.2020 підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком стало: відсутність паспорта громадянина України: фактичне проживання за межами України в Державі Ізраїль; відсутність реєстрації місця проживання на території України.

Не погодившись з вищезазначеною відмовою позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.

Рішенням №25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.

Як вказано в Рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок) особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , дата видачі 21.12.2019, орган, що видав 2312, строк дії 21.12.2029 (а.с. 12-16).

Таким чином, посилання відповідача на відсутність у позивача паспорта є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи.

Виходячи з приписів статті 24 Конституції України суд зазначає, що проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, посилання відповідача на відсутність у позивача реєстрації на території України, як на підставу для відмови у призначенні пенсії є необґрунтованими та такими, що суперечать Конституції України та міжнародним зобов`язанням України.

Вищевказаний висновок суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постановах від 12.03.2019 по справам: №308/6229/16-а (адміністративне провадження №К/9901/17631/18), №441/1239/17 (адміністративне провадження №К/9901/16361/18), №752/10522/16-а (адміністративне провадження №К/9901/13541/18) та інших.

Окремо, суд зазначає, що до виїзду за кордон з 07.05.1984 по 15.09.1998 позивач проживала на території міста Запоріжжя за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 08.01.2020 (а.с. 18).

Також суд звертає увагу, що сторонами не наданий документ у формі рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. В даному випадку відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії повідомленням від 05.03.2020 за №0800-0208-8/7820 (а.с. 34).

Разом з тим, за приписами ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Отже, зазначеною нормою визначено, що за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії відповідач повинен прийняти рішення.

Крім того, п. 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Також, п. 4.7 зазначеного порядку визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Судом з вищезазначеного повідомлення встановлено, що відповідачем не приймалось рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії, як того вимагає ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо не призначення позивачу пенсії протиправною, суд зазначає, що як зазначено вище відповідачем не було прийняте рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії, а відтак допущена бездіяльність (не виконані приписи ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Оскільки судом встановлено, що відповідачем допущена бездіяльність, а саме не прийняте рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 19.02.2020.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог, а саме про зобов`язання відповідача, у порядку визначеному ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийняти рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 19.02.2020, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у цьому рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.139 КАС України.

Матеріалами справи встановлено факт сплати позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057; ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.02.2020.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладену у повідомленні №0800-0208-8/7820 від 05.03.2020 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у порядку визначеному ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.02.2020, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль