
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2020 р. Справа № 120/3031/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
03.07.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 28.04.2020 № 2-9580/15-20-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства та зобов`язання відповідача надати позивачу такий дозвіл.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в березні 2020 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою подальшої передачі безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. До клопотання було додано необхідні документи для ідентифікації бажаного місця розташування земельної ділянки. Однак відповідач відмовив у наданні дозволу, прийнявши наказ від 28.04.2020 № 2-9580/15-20-СГ. У наданій відмові відповідач зазначив, що земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями та призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на таких угіддях не передбачається. Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується і вважає його таким, що прийняте з непередбачених законом підстав, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 08.07.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29.07.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач вказує на те, що згідно з наданими графічними матеріалами бажана для позивача земельна ділянка розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями та призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби. Відповідач не заперечує, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, належить до земель сільськогосподарського призначення, але вважає, що стаття 121 Земельного кодексу України, яка визначає норми безоплатної передачі земельної ділянки, не передбачає безкоштовного надання у власність громадян пасовища. Таким чином, оскільки ведення особистого селянського господарства має за мету виробництво, переробку, споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції, що призводить до розорювання ґрунтів, на думку відповідача, клопотання позивача суперечить нормам чинного законодавства. Відтак, на думку відповідача, у його задоволенні відмовлено правомірно та на підставах, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Водночас дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) на лікарняному та у відпустці в період з 01.09.2020 по 25.09.2020 включно.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
27.03.2020 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою подальшої передачі безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав викопіювання з публічної кадастрової карти із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, а також копії паспорта та РНОКПП.
Наказом від 28.04.2020 № 2-9580/15-20-СГ відповідач відмовив у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, посилаючись на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями та призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на таких угіддях не передбачається.
Позивач не погоджується із законністю вказаного наказу та вважає протиправною відмову відповідача у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
Вдаючись до оцінки спірних правовідносин та встановлених обставин справи, суд керується такими мотивами.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр".
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Як видно з матеріалів справи, позивач вирішив скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою подальшої передачі безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачці вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку
Отже, у частині сьомій статті 118 ЗК України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки уповноваженого органу в разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Водночас аналіз наведених норм вказує на те, що законодавцем визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який розширеному трактуванню не підлягає. При цьому суб`єкт владних повноважень не може відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 у справі № 802/721/18-а.
Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На підставі пунктів 1 та 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Отже, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. Уданому випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області. При цьому позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка розміщена на пасовищах, яка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватися для сінокосіння та випасання худоби.
Оцінюючи правомірність наданої відповідем відмови, суд зазначає, що відповідно до частинм першої та другої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Отже, цільове призначення спірної земельної ділянки відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого позивач просить надати її у власність.
Водночас відмова відповідача, яка зумовлена тим, що бажана для позивача земельна ділянка за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки така земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.
Таким чином, на окремих землях сільськогосподарського призначення можливе встановлення обмеження певних видів діяльності, в тому числі розорювання сіножатей, пасовищ.
Разом з тим, суд враховує, що згідно з ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.
Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Втім, під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних доказів на підтвердження факту наявності певних обмежень у використанні бажаної для позивача земельної ділянки, зокрема заборони розорювання пасовища. Тому посилання в оскаржуваному наказі на порушення вимог ст. 37 Закону України "Про охорону земель" суд вважає необґрунтованим.
З огляду на викладене суд визнає наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.04.2020 № 2-9580/15-20-СГ протиправним і таким, що підлягає скасуванню. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині, а саме щодо зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, суд зазначає таке.
05.08.2020 до суду надійшло клопотання позивача про закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, згідно з якою суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
На підтримку заявленого клопотання позивач зазначив, що відповідач прийняв наказ від 12.06.2020 № 2-12110/15-20-СГ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної для позивача земельної ділянки. Тому, на думку позивача, в такий спосіб відповідач усунув оскаржувані порушення, що дає підстави для закриття провадження у цій адміністративній справі.
Ухвалою суду від 07.08.2020 вказане клопотання позивача залишено без задоволення, оскільки суд на підставі належних і достовірних доказів не встановив наявності передбачених у п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України обов`язкових умов для закриття провадження в адміністративній справі, а саме: 1) виправлення суб`єктом владних повноважень тих порушень, що є предметом оскарження в суді; 2) відсутність підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Поряд з цим, за наведених обставин справи, беручи до уваги, що позивач посилається на усунення відповідачем оскаржуваного порушення та у зв`язку з цим фактично просить припинити провадження у справі, суд доходить висновку, що покладення на відповідача обов`язку прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту земелустрою є передчасним і таким, що не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи заявлене позивачем клопотання про закриття провадження у справі та наведені у ньому мотиви, суд приходить до переконання, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку буде зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, з врахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.
Отже, заявлений позов належить задовольнити частково, а саме визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 2-9580/15-20-СГ від 28.04.2020 з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивача від 27.03.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позову, на користь позивача належить стягнути половину понесених ним судових витрат зі сплати судового збору, тобто 420,40 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28 квітня 2020 року № 2-9580/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".
Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з урахування висновків суду, наведених у рішенні суду, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27 березня 2020 року (вх. № К-8832/0/04-20) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).
Повне судове рішення складено 28.09.2020.
Суддя Сало Павло Ігорович
Судове рішення № 91808769, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 28.09.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 120/3031/20-а. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: