
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2020 р. Справа № 120/2039/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
19.05.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 04.05.2020 про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калинівської міської ради Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з врахуванням вимог ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, у формі наказу, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калинівської міської ради Вінницької області (за межами населеного пункту).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калинівської міської ради Вінницької області (за межами населеного пункту). 04.05.2020 відповідач прийняв наказ, яким відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу, посилаючись на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам чинного законодавства, а саме те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України". Позивач вважає наказ відповідача протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 25.05.2020 вказану позовну заяву залишено без руху через її невідповідність вимогам статті 161 КАС України. При цьому позивачу встановлено строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
02.07.2020 від позивача надійшла заява, якою недоліки позовної заяви усунуто.
Відтак ухвалою суду від 07.07.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області витребувано належним чином засвідчені копії клопотання позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та доданих до нього документів, а також усі інші докази, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 04.05.2020, зокрема на підтвердження факту перебування бажаної для позивача земельної ділянки в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України".
29.07.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ є правомірним і ґрунтується на вимогах закону, оскільки земельна ділянка, щодо якої позивач подав клопотання, перебуває в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України". В силу приписів ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Водночас, на думку відповідача, у позовній заяві позивач взагалі не зазначив, в чому саме полягає незаконність оскаржуваного наказу.
Окрім того, на виконання вимог суду про витребування додаткових доказів, разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав належним чином засвідчені копії клопотання позивача від 16.04.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, доданого до нього графічного матеріалу із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, посвідчення учасника бойових дій від 23.04.2015, відповіді Калинівської міської ради № 02-12-467 про те, що міська рада не є розпорядником спірної земельної ділянки, а також копію оспорюваного наказу від 04.05.2020 № 2-9937/15-20-СГ.
Також на підтвердження того, що бажана для позивача земельна ділянка перебуває в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України", відповідач надав суду лист відділу у Калинівському районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.04.2020 № Г-10208/0-0.1327/154-20.
Втім, вивчивши надані відповідачем документи, суд дійшов висновку про необхідність витребування з власної ініціативи додаткових доказів для забезпечення повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи.
Тому ухвалою суду від 18.08.2020 вирішено витребувати з відділу у Калинівському районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області додаткові письмові докази на підтвердження факту перебування земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калинівської міської ради Вінницької області (за межами населеного пункту), яка межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером 0521610100:07:001:0052 і щодо якої позивач ОСОБА_1 подав клопотання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення у власність, в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України".
28.08.2020 до суду надійшла відповідь відділу у Калинівському районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.181-596/124-20, в якій повідомляється про те, що земельна ділянка, щодо якої судом витребовується інформація, відноситься до державної форми власності та знаходиться в постійному користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України" з 1995 року. При цьому суду надано копію Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001362 від 23.02.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30 від 23.02.1995.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Водночас дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) на лікарняному та у відпустці в період з 01.09.2020 по 25.09.2020 включно.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
16.04.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням (вх. № Г-10208/0/94-20) про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калинівської міської ради Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання позивач додав графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, копії свого паспорта та ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій, а також копію відповіді Калинівської міської ради за № 02-12-467, згідно з якою міська рада не є розпорядником відповідної земельної ділянки.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.05.2020 № 2-9937/15-20-СГ позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу з посиланням на положення ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та у зв`язку з тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України". Також в наказі міститься посилання на приписи ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Позивач з правомірністю рішення відповідача не погоджується, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку вищезазначеній відмові, суд керується такими мотивами.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, згідно з ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Водночас порядок набуття такого права регламентований главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Зокрема, відповідно до ч. 1-4 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Як видно з матеріалів справи, з метою реалізації свого законного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калинівської міської ради Вінницької області (за межами населеного пункту).
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.
Щодо порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, то такий визначається положеннями статті 118 ЗК України. Так, частиною шостою цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки стало посилання відповідача на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України".
Вдаючись до оцінки правомірності наведених підстав для відмови, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб можлива лише після припинення права користування такими земельними ділянками в порядку, визначеному законом.
Підстави припинення зазначеного права врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.
Так, статтею 141 ЗК України передбачено, що вилучення земельної ділянки є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою. Це кореспондується з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України, якою визначено обов`язок заявника додати до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Отже, зазначене погодження є необхідним у випадку, якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.
Як встановлено судом під час розгляду справи, земельна ділянка, щодо якої позивач подав клопотання, на сьогодні не сформована та не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, а, відповідно, немає присвоєного кадастрового номеру.
Втім, за інформацією відділу у Калинівському районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, наданою на вимогу суду, бажана для позивача земельна ділянка, розташована поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 0521610100:07:001:0052, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калинівської міської ради Вінницької області (за межами населеного пункту) відноситься до земель сільськогосподарського призначення, державної форми власності, та відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001362 від 23.02.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30 від 23.02.1995 знаходиться в постійному користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України".
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (втратив чинність 01.01.2002) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Частиною першою статті 23 цього Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Водночас пунктом 7 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу 2001 року (набрав чинності 01.01.2002) передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Отже, бажана для позивача земельна ділянка не вважається вільною та згідно з наданими суду доказами перебуває у законному користуванні іншої особи, що свідчить про необхідність отримання її згоди на безоплатну приватизацію земельної ділянки (її частини) в порядку, визначеному статтею 118 ЗК України.
Втім, судом встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність, не додав до клопотання погодження землекористувача цієї земельної ділянки.
В той же час частина шоста статті 118 ЗК України містить вимоги щодо переліку документів, необхідного для отримання такого дозволу, зокрема необхідність надання погодження землекористувача в разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.
Статтями 95-96 ЗК України визначено права та обов`язки землекористувачів, до яких ЗК України відносить як постійних землекористувачів, так і орендарів земельних ділянок.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Отже, чинне земельне законодавство гарантує орендарям та постійним користувачам земельних ділянок захист їх права на користування землею.
Таким чином, з урахуванням положень ч. 5 ст. 116 та ч. 6 ст. 118 ЗК України, вимога щодо надання погодження землекористувача спрямована на захист прав землекористувачів (орендарів та постійних землекористувачів) від протиправного втручання в їх право користування земельною ділянкою.
Відтак погодження землекористувача є обов`язковим, якщо клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою стосується земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і таке право не припинено у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постановах від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а та від 06.06.2019 у справі №804/4435/16 дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Таким чином, Верховний Суд акцентує увагу на тому, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та додатки до нього мають бути належним чином оформленими. Водночас ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, так само як і погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Аналогічна правова позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи за № 120/3666/19-а.
З огляду на викладене суд погоджується з правомірністю відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з тих підстав, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні ДП "Дослідне господарство "Артеміда" Національної академії аграрних наук України", а тому для отримання такого дозволу обов`язковим є погодження землекористувача.
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також об`єктивно врахував усі обставини, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.
Доводи позивача на правомірність такого рішення не впливають та не дають суду достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Враховуючи положення статті 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027).
Повне судове рішення складено 28.09.2020.
Суддя Сало Павло Ігорович
Судове рішення № 91808763, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 28.09.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 120/2039/20-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: