Рішення № 91806046, 24.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6213/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Татарбунарської міської ради (адреса: 68100, Одеська обл., м. Татарбунари, вул. Л.Українки 18, код ЄДРПОУ 37197846), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.07.2020 р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , в якому позивач просить:

- визнати противоправною відмову Татарбунарської міської ради (Код ЄДРПОУ 37197846) оформлену листом від 24.06.2020р. №К 334\640 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та передання безоплатно, у власність ОСОБА_1 (РНКППО: НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 5125010100:02:002:1325 загальною площею 0,532 га, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- зобов`язати Татарбунарську міську раду (Код ЄДРПОУ 37197846) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та передання безоплатно у власність ОСОБА_1 (РНКППО: НОМЕР_1 ), земельну ділянку з кадастровим номером 5125010100:02:002:1325 загальною площею 0,532 га, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення № 1110-VII Татарбунарської міської ради від 19 червня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0532 га, за адресою АДРЕСА_3 громадянці ОСОБА_2 ;

- стягнути з Татарбунарської міської ради (Код ЄДРПОУ 37197846) на користь ОСОБА_1 (РНКППО: НОМЕР_1 ) судові витрати.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що після надання Татарбунарською міською радою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_3 , позивач звернувся з клопотанням, в якому просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та передачі безоплатно у власність, загальною площею 0,0532 га, за адресою: АДРЕСА_3 . 24.06.2020 року позивачем отримано лист від Татарбунарської міської ради, в якому зазначено, що клопотання від 04.05.2020 року вх. № К-334 розглянуто на пленарному засіданні 44 сесії 7 скликання Татарбунарської міської ради від 19.06.2020 року і було поставлено на голосування, проте під час голосування не набрало достатню кількість голосів для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки. Вказані дії позивач вважає протиправними та звернувся до суду. Також позивач просить скасувати рішення № 1110-VII Татарбунарської міської ради від 19 червня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0532 га, за адресою АДРЕСА_3 громадянці ОСОБА_2 .

14.07.2020 р. ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

22.07.2020 р. позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху.

Ухвалою суду від 27 липня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 04 серпня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відмовлено.

18.08.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/12708/20), в якому в відповідач зазначає, що не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції вказує, що при розгляді заяви позивача про затвердження проекту землеустрою міською на пленарному засіданні 44 сесії 7 скликання Татарбунарської міської ради, яке відбулося 19.06.2020 року, питання про затвердження проекту землеустрою не набрало достатньої кількості голосів для прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою. Відповідно до пункту 3.3.22. Регламенту Татарбунарської міської ради, пропозиція або проект рішення вважаються відхиленими, якщо вони не отримали необхідної кількості голосів на підтримку. Таке відхилення заноситься до протоколу і прийняття рішення не потребує. За таких обставин, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та передання безоплатно у власність ОСОБА_1 вважається відхиленим, що не позбавляє права останнього повторно звернутися з заявою про затвердження цього проекту.

Ухвалою суду від 10.09.2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

01.08.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Татарбунарської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1000га. За адресою: АДРЕСА_3 .

04 жовтня 2019р. Татарбунарською міською радою на тридцять восьмій сесії VII скликання прийнято рішення №925-VII «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в м. Татарбунари за клопотанням ОСОБА_1 », яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 з земель комунальної власності з цільовим призначенням В.02.01., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, орієнтовною площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_3 , з присвоєнням адреси.)

07.11.2019р. між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір №П-0031А-2019 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в м. Татарбунари ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.20-73).

Після затвердження проектної документації Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області земельну ділянку, виділено в натурі, присвоєний кадастровий номер: 51250010100:02:002:1325 та зареєстровано у встановленому законом порядку.

04.05.2020 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в якому просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та передати йому безоплатно у власність, загальною площею 0,532га, за адресою: АДРЕСА_3 .

Листом №334/610 від 24.06.2020 року Татарбунарська міська рада повідомила позивача, що надану заяву розглянуто на пленарному засіданні 44 сесії 7 скликання Татарбунарської міської ради від 19.06.2020 року і поставлено на голосування, але під час голосування вказана заява не набрала достатню кількість голосів для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів "а" та "б" частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Пунктом "г" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із частинами 8, 9 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини 10 статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

З вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Судом встановлено, що позивач звертаючись до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою, додав погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0532 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером 5125010100:02:002:1325.

За наслідками розгляду поданої заяви Татарбунарська міська рада листом №334/610 від 24.06.2020 року повідомила позивача, що заяву розглянуто на пленарному засіданні 44 сесії 7 скликання Татарбунарської міської ради від 19.06.2020 року і було поставлено на голосування але під час голосування заява не набрала достатню кількість голосів для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі позивачу у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки.

Як зазначалось вище, згідно норм Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Суд зазначає, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у зв`язку з неприйняттям відповідачем рішення відповідно до Закону, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути на найближчій сесії заяву позивача від 12.05.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення № 1110-VII Татарбунарської міської ради від 19 червня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0532 га, за адресою АДРЕСА_3 громадянці ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Суд звертає увагу позивача на те, що ухвалення оскаржуваного рішення № 1110-VII Татарбунарської міської ради від 19 червня 2020 року про надання громадянці ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0532 га, за адресою АДРЕСА_3 не є безумовною підставою для прийняття позитивного рішення про надання у власність або користування (оренду) зазначеної земельної ділянки вказаній особі.

За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення даної позовної вимоги.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Татарбунарської міської ради (адреса: 68100, Одеська обл., м. Татарбунари, вул. Л.Українки 18, код ЄДРПОУ 37197846), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати противоправною відмову Татарбунарської міської ради оформлену листом від 24.06.2020 року №К 334/640 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та передання безоплатно, у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5125010100:02:002:1325 загальною площею 0,532 га, за адресою: АДРЕСА_3 .

Зобов`язати Татарбунарську міську раду повторно розглянути на найближчій сесії заяву ОСОБА_1 від 12.05.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Татарбунарської міської ради (адреса: 68100, Одеська обл., м. Татарбунари, вул. Л.Українки 18, код ЄДРПОУ 37197846).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Токмілова Л.М.

.