Рішення № 91805262, 18.09.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року м. Черкаси справа № 925/830/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився (клопотання про розгляд без участі);

від відповідача: Глущик Д.А. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Приватної агропромислової фірми "Воля" (с. Лука, Лохвицький район, Полтавська область) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛНЗ" (м. Шпола, Черкаська область) про стягнення 1 456 705,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 456 705,44 грн., з яких: 1 385 942,40 грн. збитків за неповернуте зі зберігання майно, 30 490,73 грн. інфляційних втрат та 40 272,31 грн. як 3 % річних на підставі договору зберігання №Д-ТО-19-00032/З від 27.09.2018, укладеного між сторонами у справі.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

В справу позивачем подано заяву від 21.07.2020 про часткову відмову від позову (а.с. 125-131), якою просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення збитків за неповернення зі зберігання насіння соняшнику в сумі 764798,40 грн. та 16825,57 грн. інфляційних і 22223,30 грн. як 3% річних, вирахуваних пропорційно цій сумі збитків. В ході розгляду справи відповідач передав, а позивач прийняв зі зберігання спірне насіння соняшнику в повному обсязі.

Оскільки між сторонами в ході розгляду справи виконанням обов`язку в натурі вичерпано спір з приводу відшкодування вартості зерна насіння соняшника, то слід прийняти часткову відмову позивача від позову та закрити провадження у справі в частині стягнення вказаних коштів. Заперечень проти прийняття часткової відмови від позову від відповідача не надійшло, виконання зобов`язання в частині повернення зі зберігання насіння соняшнику відповідач підтвердив.

Позивач підтримує позов лише в частині стягнення вартості неповернутого зі зберігання насіння кукурудзи в сумі 621 144,00 грн. в якості збитків, 13 665,16 грн. інфляційних та 18049,01 грн. як 3% річних, нарахованих на суму збитків.

Всі судові витрати в розмірі 21 850,59 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7875,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача.

У відповідності до ст. 13,74 ПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2018 між сторонами у справі було укладено Договір поставки № Д-ТО-19-00032 (а.с. 38), на виконання умов якого позивач, зокрема, придбав у відповідача насіння соняшнику Р64LЕ99 в кількості 150 мішків вартістю 637 332,00 грн. та насіння кукурудзи ДКС 3511 серія UA -24-17-037/657-14 в кількості 200 мішків загальною вартістю 517 620,00 грн.

Товар передано позивачу відповідачем на підставі видаткової накладної № 8055 від 27.09.2018 (а.с. 46).

В цей же день 27.09.2018 сторони також уклали Договір зберігання № Д-ТО--19-00032/З (а.с. 35), за умовами якого Зберігач-відповідач зобов`язався зберігати продукцію, зазначену в п. 1.2. Договору, яка передана Поклажодавцем-позивачем та повернути її у схоронності. Згідно п. 1.2. Договору найменування, характеристики, вартість та кількість продукції, що передається на зберігання, визначається сторонами в Акті приймання-передачі продукції на зберігання, що є невід`ємною частиною цього договору.

Зберігач по даному договору не є професійним зберігачем, а даний договір не є публічним (п. 1.3.).

Згідно п. 6.1. Договору зберігання, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.06.2019.

З Акту приймання-передачі на зберігання продукції по договору зберігання № Д-ТО--19-00032/З від 27.09.2018 (а.с. 37) вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання насіння соняшнику Р64LЕ99 в кількості 150 мішків вартістю 637 332,00 грн. та насіння кукурудзи ДКС 3511 в кількості 200 мішків загальною вартістю 517 620,00 грн.

Щодо обох видів товару в цьому Акті серія насіння та інші ідентифікуючі його ознаки не зазначені.

Позивач доказує, що на зберігання відповідачу він передав саме ту продукцію, яку він попередньо придбав у відповідача за договором поставки № Д-ТО-19-00032 (а.с. 38) в один і той же день. При цьому позивач вказує, що саме виходячи з цього передане на зберігання насіння кукурудзи має ідентифікуючі характеристики ДКС 3511 серія UA -24-17-037/657-14 урожаю 2018 року, виробник Dekalb, в кількості 200 мішків, а насіння соняшнику Р64LЕ99 в кількості 150 мішків виробник Pioneer. Оскільки товар на зберігання було передано 27.09.2018, то пакування цього товару не перевищує цю дату.

Позивач вважає, що на повернення саме цієї продукції він має право за умовами Договору зберігання між сторонами і оскільки відповідач готовий повернути іншу продукцію (з іншою серією та пакування жовтень 2018), то позивач вважає, що передане на зберігання зерно кукурудзи відсутнє і це дає право позивачу стягувати збитки у розмірі вартості зерна кукурудзи.

При цьому з відкритих Інтернет-ресурсів судом встановлено, що гібриди насіннєвого бренду Декалб розподіляються на рекомендовані для різних зон вирощування в залежності від зволоження. Ці гібриди мають спільне позначення ДКС та різне цифрове зазначення.

Актом від 16.07.2020 (а.с. 96) позивач підтверджує, що представниками сторін 16.07.2020 було перевірено наявність на зберіганні насіння соняшнику та кукурудзи і виявлено відсутність кукурудзи із маркуванням ДКС 3511 серія UA -24-17-037/657-14 урожаю 2018 року, а натомість в наявності є кукурудза КС 3511 іншої серії та пакування в достатній кількості.

Позивачем, зокрема, було виявлено, що на зберіганні у відповідача знаходиться зерно кукурудзи сорт ДКС 3511, номер партії UA -24-17-030/0017-18, пакування жовтень 2018 (а.с. 98) замість серія UA -24-17-037/657-14 урожаю 2018 року (пакування не раніше липня 2018).

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 107) визнаючи укладення між сторонами Договору зберігання № Д-ТО--19-00032/З (а.с. 35) вказав, що на зберігання позивачем відповідачу не було передано індивідуально визначене майно (насіння кукурудзи), оскільки в Акті приймання-передачі товару на зберігання індивідуальні характеристики зерна не зазначалися (крім загального сорту) і позивач не наполягав на ідентифікації зерна.

В засіданні представник відповідача підтвердив готовність передачі позивачу всіх 200 мішків кукурудзи ДКС 3511, але іншої серії та пакування, оскільки, на думку відповідача, сторони не домовлялися про зберігання та повернення на користь позивача саме кукурудзи із маркуванням ДКС 3511 серія UA -24-17-037/657-14 урожаю 2018 року, які позивач придбав у відповідача за договором поставки від 17.09.2018 і тому відповідач має право повернути любу іншу кукурудзу ДКС 3511 у повній відповідності до прийнятого на себе зобов`язання. При цьому відповідач вказує, що з моменту закінчення строку дії договору позивач ухилився від отримання свого майна.

Оцінивши доводи та заперечення сторін з приводу ідентифікації майна, переданого на зберігання за загальними чи індивідуальними ознаками, судом було встановлено наступне:

У відповідності до положень ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 936, 941 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

Згідно положень ст. 1,21 ЗУ "Про насіння і садивний матеріал" від 26.12.2002 року передбачено маркування та пакування насіння і садивного матеріалу -- насіння і садивний матеріал, що вводяться в обіг, обов`язково маркуються і пакуються згідно із законодавством у сфері насінництва та розсадництва.

При цьому згідно термінології, що використовується в Законі :

насіння - рослинний матеріал, що використовується для сівби, включаючи власне насіння (насінину), плоди, супліддя;

садивний матеріал - рослини та їхні вегетативні органи (частини), придатні для відтворення цілісного організму рослин;

пакування - процес затарювання (фасування) певної маси насіння або кількості садивного матеріалу в упаковку (контейнер);

етикетка - ярлик, виготовлений із спеціального паперу чи іншого матеріалу і призначений для маркування насіння, який закріплюється ззовні та, за бажанням виробника, вкладається всередину упаковки (контейнера);

маркування - нанесення на етикетку інформації про назву ботанічного таксону, сорт, номер партії, категорію, генерацію, рік та місяць пакування, а також іншої інформації згідно з вимогами законодавства у сфері насінництва та розсадництва;

Виходячи з цього суд приходить до висновку, що для надання насінню та насіннєвому матеріалу ознак речі, що наділена індивідуальними ознаками, таке насіння повинно бути запаковано, промарковано та помічено етикеткою.

Щодо таких індивідуальних ознак речі сторони повинні чітко дійти згоди у договорі зберігання, тим самим узгодивши предмет договору.

З Акту приймання-передачі на зберігання продукції (а.с. 37) до Договору зберігання вбачається, що сторони під терміном товар визначили, зокрема, насіння кукурудзи ДКС 3511 (це лише зазначення сорту) без вказівки будь-яких її індивідуальних ознак. При цьому, враховуючи, що істотні умови договору вправі пропонувати будь-яка із сторін договору, слід вважати, що позивач не наполіг на внесенні до Акту індивідуальних ознак насіння кукурудзи, яка передається на зберігання і саме вона повинна бути повернута позивачу.

Так, позивач, зокрема, не наполягав на внесенні до Акту приймання-передачі відомостей про номер партії кукурудзи, її маркування та пакування, обмежившись лише вказівкою на сорт кукурудзи.

Також у Акті приймання-передачі на зберігання продукції (а.с. 37) відсутня будь-яка вказівка на зв`язок предметів даного договору зберігання та договору поставки, про що зазначає представник позивача.

Отже суд приходить до висновку, що за змістом Акту приймання-передачі для позивача не мало істотного значення повернення йому зі зберігання кукурудзи ДКС 3511 саме серії UA -24-17-037/657-14 урожаю 2018 року, виробник Dekalb, в кількості 200 мішків, бо жодна із цих ознак не була внесена до Акту приймання-передачі товару за договором зберігання № Д-ТО--19-00032/З (а.с. 35), що могло бути вчинено за його вимогою.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що якщо обидва договори (поставки та зберігання (а.с. 35 та 38) було виконано сторонами в один день 27.09.2018, товар не вивозився позивачем з території відповідача, то це є прямим доказом того, що поставлена відповідачем кукурудза була відразу прийнята на зберігання цим же відповідачем та саме вона повинна бути повернута позивачу.

Суд виходить з того, що поставлена кукурудза за видатковою накладною № 8055 від 27.09.2018 (а.с. 46) по договору поставки від 17.09.2018 з вказівкою її індивідуальних ознак могла бути негайно передана на зберігання фактично, однак за умовами Акту приймання-передачі товару на зберігання (а.с. 37) позивач не наполягав на вказівці ідентифікуючих ознак кукурудзи, а отже і не наполягав на істотній умові домовленості між сторонами про повернення йому зі зберігання кукурудзи певного сорту, виду, партії, маркування і т.д. За умовами договору зберігання Сторони такої домовленості не досягали.

При цьому суд вказує, що з матеріалів справи вбачається, що сторони фактично уклали два окремі договори - поставки та зберігання, з приводу умов яких сторони окремо досягали певної згоди. При цьому в самих договорах не вказано про їх прямий зв`язок. Тому в даному конкретному випадку взаємовідносин сторін ідентифікуючі ознаки товару, як предмету договору зберігання, повинні оцінюватися лише за умовами цього договору.

Крім того, згідно п. 6.8. договору зберігання, після його укладення всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору , втрачають свою юридичну силу. Це також вказує на те, що позивач не вправі обґрунтовувати свої наміри за договором зберігання з приводу ідентифікації предмету цього договору нічим іншим, ніж самими лише умовами договору зберігання.

Представники обох сторін підтвердили в засіданні, що в межах строку дії договору зберігання ними ніколи не проводилася за вимогою позивача перевірка наявності товару на зберіганні і ніколи не складалися акти на підтвердження наявності на зберіганні зерна кукурудзи саме з тими ідентифікуючими її ознаками, на яких наполягає позивач.

Отже немає юридичних підстав вважати, що предмет договору зберігання слід визначати за предметом договору поставки між цими ж сторонами і позивач вправі претендувати на повернення саме придбаного ним зерна кукурудзи за договором поставки зі зберігання.

Тому суд приходить до висновку, що позивач не доказав обставини відсутності у відповідача товару (зерна кукурудзи), який відповідач повинен повернути позивачу за умовами договору зберігання № Д-ТО-19-00032/3 від 27.09.2018. За умовами вказаного Договору цим товаром є будь-яка кукурудза сорту ДКС 3511.

Згідно положень ст. 936,949 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За умовами ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Отже, за умови недоведеності позивачем відсутності у відповідача кукурудзи ДКС 3511, яку за умовами договору зберігання позивач передав на зберігання відповідачу без ідентифікуючих ознак, позивач не вправі вимагати відшкодування вартості цього зерна, а повинен забрати свій товар зі зберігання у відповідності до положень ст. 948 ЦК України.

З приводу вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, нарахованих на збитки, як вартість неповернутого зерна кукурудзи зі зберігання, судом встановлено наступне:

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до правової позиції, викладеної у п. 5.2. постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках, ...... відшкодування збитків та шкоди ..., оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Такі ж положення містяться в ч. 5,6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі № 686/21962/15-ц викладено правовий висновок про те, що положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань в незалежності від природи їх виникнення - на підставі договору або делікту, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи наведене, суд погоджується із позивачем, що юридично він вправі нараховувати інфляційні та 3% річних на збитки, як вартість неповернутого зі зберігання зерна кукурудзи.

Однак судом вже встановлено, що позивач не довів своє право на повернення індивідуально визначеного майна зі зберігання, яке відсутнє у відповідача, відповідач вказав на готовність в будь-який час передати товар зі зберігання позивачу у вигляді зерна кукурудзи ДКС 3511, позивач не спростував цих доводів і тому позивач не довів завдання йому збитків і не вправі нараховувати відповідачу платежі за ст. 625 ЦК України.

Крім того, позивач не забрав зерно кукурудзи зі зберігання 30.06.2019, не надав доказів, що він вимагав його передачі зі зберігання відразу після цієї дати. Перші вимоги позивача до відповідача повернути зерно зі зберігання датовані березнем 2020 року (а.с. 48). Отже позивач допустив прострочення кредитора щодо виконання своїх обов`язків за договором зберігання між сторонами. Тому інфляційні та 3% річних по ст. 625 ЦК України позивач неправомірно нараховує з липня 2019 року, тобто навіть за період свого прострочення, як кредитора (а.с. 129-130).

За умовами ст. 613 ЦК України Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Отже, за результатами вирішення спору слід прийняти часткову відмову позивача від позову про стягнення за договором зберігання № Д-ТО-19-00032/З від 27.09.2018 збитків в сумі 764 798,40 грн. (вартість насіння соняшнику), 16 825,57 грн. збитків від інфляції та 22 223,30 грн. як 3 % річних, нарахованих на вартість цього зерна.

В решті вимог слід відмовити в позові за недоведеністю правової підстави позовних вимог.

На підставі ст. 129 ГПК України всі судові витрати за вирішення спору слід покласти на позивача через часткову відмову в позові та враховуючи, що позивач з часу завершення дії договору зберігання 30.06.2019 допустив прострочення кредитора у виконанні ним обов`язку забрати насіння соняшника зі зберігання, не оплачував послугу зберігання аж до часу розгляду даної справи в суді (розділ 4.2. договору зберігання). Тому не можна вважати, що позивач діяв правомірно та не підтримує своїх позовних вимог виключно внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову (ч. 3 ст. 130 ГПК України).

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, --

ВИРІШИВ:

1. Прийняти часткову відмову позивача від позову за заявою від 21.07.2020 та закрити провадження у справі за позовом Приватної агропромислової фірми "Воля" (с. Лука, Лохвицький район, Полтавська область) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛНЗ" (м. Шпола, Черкаська область) в частині вимог про стягнення за договором зберігання № Д-ТО-19-00032/З від 27.09.2018 збитків в сумі 764 798,40 грн. (вартість насіння соняшнику), 16 825,57 грн. збитків від інфляції та 22 223,30 грн. як 3 % річних.

2. В решті вимог у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 27 вересня 2020

Суддя Н.М. Спаських