Рішення № 91805171, 24.09.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/96/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2020 справа № 908/1651/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1651/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Інвест, ЛТД" (69035, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 147)

до відповідача фізичної особи-підприємця Карапетрової Ганни Олександрівни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 5759,20 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

До Господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-Інвест, ЛТД" з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Карапетрової Ганни Олександрівни 5759,20 грн., які складаються з 5419,35 грн. заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 31.01.2020, 230,43 грн. пені, 41,42 грн. 3% річних та 68,00 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх обов`язків за договором за договором оренди нежитлового приміщення від 31.01.2020 щодо сплати орендної плати, що є підставою для стягнення заборгованості, штрафних і компенсаційних санкцій. Позов заявлено на підставі статей 526, 530, 549, 611, 625, 759, 762 Цивільного кодексу України, статей 173, 193, 216, 230, 283, 286 Господарського кодексу України. Також позивач просить стягнути з відповідача 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2020 справу № 908/1651/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Від відповідача 30.07.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив та зазначив, що обставини укладення договору оренди нежитлового приміщення від 31.01.2020, прийняття у користування приміщення за актом приймання-передачі від 01.02.2020, часткову сплату орендної плати в сумі 5780,65 грн. та повернення орендованого приміщення 31.03.2020 ним визнаються. Разом з тим відповідач вказав, що об`єкт оренди використовувався до 16.03.2020 для торгівлі меблями, освітлювальними приладами, а з 16.03.2020 Торговельний Центр закрито у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019). Також відповідач відзначив, що підписуючи додаткову угоду від 28.02.2020 про розірвання договору, за змістом якої сторони дійшли згоди про розірвання договору з 31.03.2020, ним на примірнику угоди позивача зазначено прохання розірвати договір з 16.03.2020 у зв`язку з неможливістю здійснювати торговельну діяльність в ТЦ «КИТ» через його закриття на карантин та перерахувати орендну плату до 16.03.2020. Посилаюсь на норми ч. 6 ст. 762 ЦК України, відповідач вважає вимоги про стягнення орендної плати, пені, втрат від інфляції та судових витрат безпідставними. Просить в позові відмовити. Щодо заявлених позивачем 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідач вважає їх непідтвердженими належними доказами.

Позивач у відповіді на відзив (надійшов до суду 03.08.2020) доводи відповідача заперечив та зазначив, що з огляду на підписання сторонами акта прийняття-передачі (повернення) нежитлового приміщення 31.03.2020 останнім днем оренди за договором вважається саме вказана дата. Напис на примірнику додаткової угоди від 28.02.2020 вже після прийняття пропозиції позивача про розірвання договору оренди з 31.03.2020 він розцінює як нову пропозицію про укладення додаткової угоди до договору оренди, яка не була акцептована останнім. Щодо посилання відповідача на ч. 6 ст. 762 ЦК України, за доводами позивача, зазначеною нормою не визначається, що підставою звільнення від сплати орендної плати є неможливість використання орендного майна за цільовим призначенням. Запровадження карантину та призупинення роботи Торговельних центрів не свідчить про те, що починаючи з 17.03.2020 орендоване майно неможливо використовувати, а обмеження, встановлені органами державної влади, стосуються лише провадження торговельної діяльності в торговельному центрі, що не позбавило відповідача можливості доступу в орендоване приміщення. Позивач відзначив, що належний відповідачу товар вивезений ним з орендованого приміщення лише 31.03.2020, що свідчить про можливість доступу до об`єкта оренди. Також у відповіді на відзив позивач надав письмові уточнення щодо розміру заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу. Відзначив, що на дату звернення до суду позивачем попередньо сплачено на користь адвоката 2000,00 грн. виходячи з орієнтовного розрахунку судових витрат: 1000,00 грн. - складання позовної заяви, 1500 грн. - участь у судових засіданнях (орієнтовна кількість - 3 засідання по 500,00 грн. за участь в одному судовому засіданні). Позивач зазначив, що не заперечує проти розгляду даної справи у спрощеному позовному провадженні, проте просить розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Просить стягнути з відповідача заявлені у позові суми заборгованості, штрафних і компенсаційних санкцій, судовий збір та 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

- предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При вирішенні даного клопотання суд враховує, що предметом даної справи є стягнення 5759,20 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

В обґрунтування клопотання позивачем не наведено жодного доказу існування обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи № 908/1651/20 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на наведене, викладене у відповіді на відзив клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволенню не підлягає.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 03.07.2020. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 03.08.2020 та закінчити 02.09.2020.

Разом з тим, Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася (востаннє по 01.10.2020) та наразі не припинена.

З урахуванням викладеного, процесуальні строки є продовженими на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019).

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину та протягом 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України №731-ІХ (з урахуванням поштового пробігу) звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 23.09.2020 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Інвест, ЛТД" (орендодавцем, позивачем у справі) та фізичною особою-підприємцем Карапетровою Ганною Олександрівною (орендарем, відповідачем у справі) 31.01.2020 укладений договір оренди приміщення № 01/20/С (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення загальною площею 160 кв. м., що знаходиться в Торговельному Центрі за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, 27в (надалі - об`єкт).

Згідно із п. 1.4 Договору мета оренди: об`єкт надається в оренду для торговельного призначення.

Відповідно до п. 2.1 Договору орендна плата, визначена на підставі порядку розрахунку цін на оренду торговельного приміщення та його обслуговування, включає в себе експлуатаційні та комунальні послуги, становить на місяць 11200,00 грн. у т.ч. ПДВ, виходячи з розрахунку 70,00 грн. за 1 кв. м. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що орендна плата підлягає перерахуванню незалежно від результатів провадження господарської діяльності орендаря та фактичного використання ним об`єкта оренди щомісячно, в термін до 25 числа поточного місяця.

За умовами п. 3.1 Договору передача приміщення по договору оренди підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі об`єкта оренди. Акт приймання-передачі підписується сторонами в простій письмовій формі.

Згідно п. 5.2 Договору, у випадку несплати орендарем орендної плати в строки, встановлені п. 2.2 договору, орендар зобов`язаний виплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно підписаного сторонами акта прийому-передачі орендодавцем передано, а орендарем прийнято в користування торгівельне приміщення загальною площею 160 кв. м., що знаходиться в Торговельному Центрі за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, 27в, починаючи з 01.02.2020.

Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.03.2020 визначено загальну вартість робіт (послуг) по оренді приміщення 11200,00 грн. з ПДВ.

Платіжним дорученням від 27.03.2020 відповідачем частково сплачено орендну плату за березень 2020 року в сумі 5780,65 грн.

Сторонами договору 28.02.2020 підписано додаткову угоду про розірвання договору оренди нежитлового приміщення з 31.03.2020.

Орендоване майно повернуто за актом приймання-передачі (повернення) від 31.03.2020.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за Договором зобов`язань, позивачем 23.05.2020 на адресу відповідача направлено претензію щодо сплати 5419,35 грн. заборгованості, що підтверджується копією поштового повідомлення про вручення (доставлено в абонентську скриньку).

Відсутність оплати залишку заборгованості по сплаті оренди за березень 2020 року стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою Договір, за яким між позивачем і відповідачем склалися господарські правовідносини, є договором найму.

Згідно з ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак орендна плата відповідачем в обумовлені укладеним ним з позивачем Договором розмірі та строки не внесена, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за Договором.

Вартість оренди за березень 2020 року в повному обсязі відповідачем на момент розгляду справи не оплачено, заборгованість складає 5419,35 грн.

Доводи відповідача щодо підписання ним додаткової угоди про розірвання договору із зауваженнями та незаконності стягнення заборгованості та штрафних санкцій з огляду на відсутність можливості користуватися орендованим приміщенням через карантин є необґрунтованими. Доказів наявності підстав для звільнення від сплати оренди за березень 2020 року відповідачем не надано.

Відповідач зазначив, що підписуючи додаткову угоду від 28.02.2020 про розірвання договору, за змістом якої сторони дійшли згоди про розірвання договору з 31.03.2020, ним на примірнику угоди позивача зазначено прохання розірвати договір з 16.03.2020 у зв`язку з неможливістю здійснювати торговельну діяльність в ТЦ «КИТ» через його закриття на карантин та перерахувати орендну плату до 16.03.2020.

Проте, як вбачається з підписаної сторонами додаткової угоди від 28.02.2020, відповідачем прийнято пропозицію позивача про розірвання договору з 31.03.2020. Наслідком прийняття цієї пропозиції є підписання 31.03.2020 сторонами Акта прийняття-передачі (повернення) нежитлового приміщення по договору оренди № 01/20/С.

Відносно напису на примірникові Додаткової угоди, зазначений напис може розцінюватися як нова пропозиція про укладання додаткової угоди до Договору оренди, проте, доказів звернення до позивача з питанням щодо укладення такої додаткової угоди відповідачем не надано.

Отже, з наданих суду доказів вбачається, що останнім днем строку договору оренди нежитлового приміщення є саме 31.03.2020.

Частиною 6 ст. 762 ЦК України, на норми якої посилається відповідач в якості підстави для звільнення його від сплати орендної плати з 16.03.2020, передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Разом з тим, зазначеною нормою не визначається підставою звільнення від сплати орендних платежів неможливість використання приміщення за цільовим призначенням - здійснення торговельної діяльності у орендованому приміщенні.

Пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено наступне:

Установити що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19" від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.

Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.

Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.

Таким чином, зважаючи на наведену норму, у наймача з часу встановлення карантину виникло право на звернення до орендодавця з відповідною вимогою, що не передбачає автоматичного зменшення орендної плати. Доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією та укладення додаткової угоди щодо зменшення орендної плати на час дії карантину відповідачем не надано.

Суд визнав необхідним також відзначити, що і після введення карантинних обмежень позивач продовжував забезпечувати експлуатаційне обслуговування будівлі, в якій знаходиться об`єкт оренди (обладнання та товар відповідача), підтримувати ТЦ в належному технічному стані, забезпечувати охорону, освітлення, санітарну обробку, та сплачував комунальні та експлуатаційні платежі. Згідно наданого позивачем розрахунку розмір комунальних та експлуатаційних платежів значно перевищує розмір орендних платежів, отриманих від відповідача. Так, комунальні та експлуатаційні витрати на 1 кв. м. площі Торговельного центру складають 191,57 грн./кв.м., а розмір орендної плати для відповідача за договором визначено 70,00 грн. за 1 кв. м. площі з урахуванням ПДВ (п. 2.1 договору).

Залишення або не використання орендованого приміщення не звільняє орендаря від сплати обумовленої Договором орендної плати, у зв`язку з чим, відповідно до пунктів 2.2, 3.4-3.5 укладеного сторонами договору та ст.ст. 525, 526, 629, 759, 762 ЦК України, нарахування орендної плати за березень 2020 до моменту повернення майна 31.03.2020 слід визнати обґрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 5419,35 грн. заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 230,43 грн. пені, 41,42 грн. 3% річних та 68,00 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем вимога про стягнення 230,43 грн. пені за загальний період з 25.03.2020 по25.06.2020 заявлена на підставі п. 5.2 Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" суд встановив, що сума пені за заявлений позивачем період з 25.03.2020 по 25.06.2020 становить 229,80 грн., тому вимога про стягнення з відповідача пені задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 0,63 грн. пені слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 25.03.2020 по 25.06.2020 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", суд встановив, що до стягнення підлягає 41,31 грн. 3% річних, в цій сумі вимога про стягнення 3% річних судом задовольняється, у стягненні 0,11 грн. 3% річних суд відмовляє через необґрунтованість.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період 25.03.2020-31.03.2020, квітень-травень 2020 року на суму заборгованості, що існувала у цей період, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд встановив, що сума інфляційних втрат з урахуванням обґрунтованого періоду розрахунку - квітень-травень 2020 року складає 59,74 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 8,26 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано. Як вбачається з здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, таке нарахування здійснюється позивачем за березень 2020 року місяць, в якому мав бути здійснений платіж, в той час як нарахування інфляційних втрат повинно здійснюватись з наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з квітня 2020 року.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів наявності підстав для звільнення його від сплати оренди за період 16.03.2020 по 31.03.2020 період не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 5419,35 грн. основного боргу, 29,80 грн. пені, 41,31 грн. 3% річних та 59,74 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (0,63 грн. пені, 0,11 грн. 3% річних, 8,26 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2098,72 грн. судового збору.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. При цьому у позові та у відповіді на відзив позивачем наведено орієнтовний розмір судових витрат на професійну допомогу адвоката: 1000,00 грн. - складання позовної заяви, 1500 грн. - участь у судових засіданнях (орієнтовна кількість - 3 засідання по 500,00 грн. за участь в одному судовому засіданні.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 2 ст.126 ГПК України).

Позивачем до матеріалів справи додано копію договору № 16-06/20 про надання правової допомоги від 23.06.2020, відповідно до якого адвокат Федько Олександра Анатоліївна надає ТОВ "Вектор-Інвест, ЛТД" правову допомогу щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Карапетрової Ганни Олександрівни заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 01/20С від 31.01.2020; копію свідоцтва № 4336 про право на заняття адвокатською діяльністю Федько Олександрою Анатоліївною, оригінал ордеру серія ЗП № 021426 від 26.06.2020, платіжне доручення № 2208 від 24.06.2020 на суму 2000,00 грн. щодо сплати за послуги за договором № 16-06/20 від 23.06.2020.

За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус адвоката, якому здійснено оплату коштів за правничу допомогу а відтак правова природа зазначених витрат позивача є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, з фактично перерахованих позивачем 2000,00 грн. авансу за послуги адвоката, суд визнав обґрунтованими 1000,00 грн., оскільки судове засідання у даній справі не призначалось і справу розглянуто без виклику (повідомлення) сторін. Згідно наданого позивачем акта прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 30.06.2020 до договору про надання правової допомоги виконавцем у червні надані клієнту послуги у галузі права на суму 1000,00 грн. - підготовлено та подано до суду позовну заяву. Підстави для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн. за участь адвоката у трьох судових засіданнях (як вказує позивач у розрахунку) відсутні.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 998,44 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, виходячи із визнаного судом обґрунтованим розміру цих витрат, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 126, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Карапетрової Ганни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Інвест, ЛТД" (69035, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 147; ідентифікаційний код 31122115) 5419,35 грн. (п`ять тисяч чотириста дев`ятнадцять грн. 35 коп.) основного боргу, 229,80 грн. (двісті двадцять дев`ять грн. 80 коп.) пені, 41,31 грн. (сорок одну грн. 31 коп.) 3% річних, 59,74 грн. (п`ятдесят дев`ять грн. 74 коп.) інфляційних втрат, 998,44 грн. (дев`ятсот дев`яносто вісім грн. 44 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 2098,72 грн. (дві тисячі дев`яносто вісім грн. 72 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 25.09.2020.

Суддя В.В. Левкут