Вирок № 91803799, 25.09.2020, Бобровицький районний суд Чернігівської області

Справа № 729/305/20 1-кп/729/79/20 р.

В И Р О К

і м е н е м У к р а ї н и

25.09.2020 Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Булиги Н. О.

за участі секретаря Романченко С. С.

прокурора Бірюк Г.І.

потерпілого ОСОБА_1

представника потерпілого адвоката Іванюка Г.І.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника Котьолкіна Д. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бобровиця кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12017270080000528 від 23.10.2017 року відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Рудьківка Бобровицького району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , громадянина України, одруженого, працюючого сервісним інженером у ТОВ «Укропак», на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

22.10.2017 близько 18 год. 40 хв. ОСОБА_2 , керуючи атомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Торнум», рухаючись по автодорозі «Козелець-Данівка-Бобровиця» в напрямку м.Бобровиця Чернігівської області, у порушення вимог п. 1.5, п. 2.3 б, п.п. 12.2, 12.3 «Правил дорожнього руху України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, які відповідно регламентують:

- п. 1.5 дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3 б для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 12.2 у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги;

- п. 12.3 у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну у темну пору доби, не вибрав безпечну швидкість руху та при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки, та біля дорожніх знаків 5.45 «Початок населеного пункту» м. Бобровиця Чернігівської області, 5.46 «Кінець населеного пункту» м. Бобровиця Чернігівської області при виникненні небезпеки скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_1 , що рухався на власному велосипеді «ММВЗ» номер рами НОМЕР_2 по проїзній частині автодороги «Козелець-Данівка-Бобровиця» в напрямку м. Бобровиця Чернігівської області біля її правого краю відносно свого руху.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, травматичного періодонтиту, двобічної приглухуватості, забійних ран та садин на голові, закритої травми живота - травматичного розриву тонкої кишки з ускладненням перитонітом; множинних поверхневих ран та садин на колінних суглобах, садин на грудній клітці, які відносяться до тяжкого ступеню тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в мить спричинення.

Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п. 1.5, п. 2.3 б, п.п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України стало причиною та умовою виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, які наступили в результаті дорожньо- транспортної пригоди.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватим себе у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України не визнав, заявлений до нього потерпілим цивільний позов також не визнав. Обвинувачений показав, що 22.10.2017 близько 18 год. 40 хв. він керував автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Торнум», у салоні знаходилася ОСОБА_4 . Рухаючись по автодорозі «Козелець-Данівка-Бобровиця» в напрямку м. Бобровиця Чернігівської області, він бачив сільськогосподарську техніку, яка працювала на полі. На вулиці смеркало, але темно не було. Продовжуючи рух, зі швидкістю приблизно 70 км\год, він побачив трактор, який наближався до нього навпроти з включеними фарами і тому з`їхав правіше до обочини дороги. У його автомобілі були включені фари ближнього світла. Коли він зрівняв свій автомобіль із трактором, то його засліпило фарами трактора і в цей момент він побачив велосипедиста та відчув удар у праве крило автомобіля. Вийшовши з салону автомобіля, він побачив на обочині лежачу людину, а поряд велосипед. В цей час, трактор, який рухався зупинився, але через секунд 5 поїхав далі. Потім він став телефонувати у поліцію та викликав швидку допомогу. Обвинувачений зазначив, що на наступний день він поїхав до лікарні, де перебував потерпілий та запропонував матері потерпілого матеріальну допомогу, на що вона відмовилася. Зазначає, що у зв`язку тим, що він був засліплений світлом фар трактора, то не мав змоги побачити велосипедиста, правил дорожнього руху він не порушував. Хоча ОСОБА_2 не визнав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст 286 КК України, його вина у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується сукупністю зібраних, перевірених і послідовно досліджених судом доказів, які є достатніми та взаємопов`язаними для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він 22.10.2017 року близько 18 год 40 хв рухався на власному велосипеді обладнаному світлоповертачами по правому узбіччю проїзної частини автодороги «Козелець-Данівка-Бобровиця» в напрямку м. Бобровиця. На вулиці вже смеркало. Він почув звук автомобіля, який наближався до нього ззаду. Світло автомобіля добре освітлювало йому дорогу попереду. Будь-які інші транспортні засоби, в тому числі і ті що рухалися в зустрічному йому напрямку, в цей час по дорозі не проїжджали. Коли автомобіль приблизився до нього, то в цей час він відчув удар і впав. Далі нічого не пам`ятає, бо був у шоковому стані. Рулем велосипеда йому пробило грудну клітку. Чи підходив до нього обвинувачений сказати не може, бо після падіння він втратив свідомість. Як прибула карета швидкої допомоги, та як забирала його до лікарні також не пам`ятає. В Бобровицькій ЦРЛ він пробув близько тижня, але в подальшому, як пояснив йому лікар, слід їхати на обстеження та робити МРТ голови. Матеріальної допомоги на лікування обвинувачений йому не надавав. В подальшому він поїхав до Центрального госпіталю МВС України в м.Київ та проходив там лікування у зв`язку з отриманими внаслідок ДТП травмами, на що було потрачено значні кошти. Пояснив, що увесь час лікування та на даний час відчуває фізичні болі, пройшов оперативне хірургічне втручання і продовжує лікування. Наявність травм свідчить як про фізичні, так і про моральні страждання, що є підставою для стягнення моральної шкоди. На думку потерпілого, обвинуваченому слід призначити міру покарання пов`язану з позбавленням волі, оскільки він, свідомо порушивши Правила дорожнього руху, що потягло створення ДТП, в результаті якої він отримав тілесні ушкодження тяжкого ступеню, вину у вчиненому кримінальному правопорушенні не визнає та намагається ввести суд в оману.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що він є рідним братом обвинуваченого і 22.10.2017 року він надав дозвіл останньому на керування належним йому автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Ввечері, того дня, обвинувачений зателефонував їх батькові і пояснив, що він, керуючи зазначеним автомобілем, потрапив у ДТП та збив людину. Коли вони з батьком прибули на місце ДТП, то потерпілого вже забрала швидка допомога, а на місці ДТП, як пізніше з`ясувалося, знаходився начальник Бобровицького відділення поліції ОСОБА_5 . В цей час по проїзній частині дороги рухався комбайн «Джондір» та проїжджали легкові автомобілі. Як пояснював свідку його брат, обвинувачений, його засліпило світло фар комбайна, який рухався навпроти і тому він не помітив велосипедиста, що рухався в попутному напрямку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що він є батьком обвинуваченого. 22.10.2017 року близько 19 год йому зателефонував син, обвинувачений, і пояснив, що він, керуючи автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Торнум» та яким користується його інший син ОСОБА_7 , потрапив у ДТП та збив людину. Коли він із іншим сином прибули на місце ДТП, то потерпілого вже забрала швидка допомога, а на місці ДТП знаходився начальник Бобровицького відділення поліції ОСОБА_5 , який згодом поїхав, а на місце ДТП приїхав слідчий ОСОБА_8 із іншим поліцейським, які почали оформляти ДТП. В цей час по проїзній частині дороги рухалися комбайни і в напрямку с.Браниця, і в напрямку м.Бобровиця та проїжджали легкові автомобілі. Ніхто з них не зупинявся. Свідок пояснив, що він поїхав у лікарню до потерпілого і знаходився там з ним до наступного дня, а потім запропонував йому на автомобілі швидкої медичної допомоги відвезти його в лікарню до м.Київ, на що потерпілий відмовився, оскільки, як йому пояснив головний лікар, даний автомобіль непридатний для перевезення осіб, які постраждали внаслідок ДТП на далеку відстань. Приблизно через місяць свідок зателефонував до потерпілого та запропонував йому матеріальну допомогу, так як хотів залагодити дану ситуацію мирним шляхом, на що той спочатку погодився, проте потім з невідомих причин відмовився. Свідок також вказав, що у обвинуваченого автомобіля у власності немає.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що вони працюють черговими по переїзду, що в м.Бобровиця. По факту самого ДТП, яке трапилося 22.10.2017 року їм нічого не відомо. Свідок ОСОБА_10 пояснила, що в напрямку с.Браниця є грунтові дороги по яких можуть рухатися трактори та інший великогабаритний транспорт.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні не надав будь-яких показів стосовно факту вчинення ДТП обвинуваченим, лише пояснив, що 22.10.2017 року він виїздив керуючи автомобілем швидкої медичної допомоги на ДТП, щоб забрати потерпілого.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є слідчим Бобровицького відділення поліції. 22.10.2017 року він прибув на місце ДТП, де побачив автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», який стояв на обочині в напрямку м.Бобровиця, біля якого було виявлено чорні уламки декоративних частин автомобіля та велосипеда. Було видно, що уламки автомобіля і біля передньої, і біля задньої його частин були свіжі і ідентичні. Біля дорожнього знаку лежав велосипед. Під автомобілем лежав світлоповертач від велосипеда. Він почав оформляти ДТП. Дорогу працівники поліції не перекривали, оскільки на ній не було пожвавленого руху транспорту. Для оформлення ДТП було залучено двох понятих, один з них був житель м.Бобровиця, інший – ні. При цьому відбувалося фотографування місця ДТП, проте у зв`язку з темною порою доби не вдалося зробити якісні фотознімки. Свідок пояснив, що при проведенні слідчого експерименту, відтворення обставин ДТП, ним було встановлено відповідність системи освітлення автомобіля залученого для проведення слідчої дії системі освітлення автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 за участі якого 22.10.2017 року сталася ДТП. Крім того, свідок показав, що він має досить тривалий досвід роботи з дорожньо-транспортними пригодами і моделюючи обставини даної ДТП з упевненістю може сказати, що швидкість, з якою рухався автомобіль під керуванням обвинуваченого була такою, що давала можливість обвинуваченому виявити перешкоду для руху, тобто велосипедиста, ще до того часу, коли він міг би бути засліплений світлом фар зустрічного транспорту. В момент роз`їзду транспортних засобів засліплення водіїв світлом фар не відбувається, а можливо лише погана видимість дороги, що повинен враховувати водій керуючи транспортним засобом. Тому, на думку свідка, ДТП за участю обвинуваченого сталася лише по причині порушення останнім Правил дорожнього руху України, який відволікся від керування та не стежив за дорожньою обстановкою, що призвело до наїзду на велосипедиста.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що він працює в Управлінні поліції охорони з 07.11.2015 року на посаді, яка відноситься до категорії цивільного персоналу та не має спеціально звання поліції. 22.10.2017 року він, слідчим Лупиною В.І., був залучений у якості понятого при проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди яка сталася 22.10.2017 року за участю обвинуваченого. Він підписував протокол огляду і зауважень до нього не мав. На даний час він не пам`ятає деталей дорожньо-транспортної пригоди і конкретних обставин її вчинення згадати не може.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується даними, які містяться в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 жовтня 2017 року, схемою до нього та ілюстративною таблицею до протоколу, протоколі огляду транспортного засобу, протоколі огляду речового доказу (велосипеда) від 20.11.2018 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 22.11.2018 року. Посилання захисника обвинуваченого на визнання протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою до протоколу огляду ДТП від 22 жовтня 2017 року недопустимим доказом з підстави, що вказаний огляд було проведено за участі понятого, який є працівником поліції, що суперечить вимогам ч.7 ст.223 КПК України та що у протоколі невірно зазначені вихідні дані пригоди, спростовуються, зокрема, показами наданими в судовому засіданні свідком ОСОБА_12 , який пояснив, що він не є працівником правоохоронного органу і на на нього не поширюються заборони бути понятим на що було надано відповідну довідку. Даний протокол огляду місця ДТП від 22.10 2017 року був оформлений згідно вимог чинного КПК і захисником не обґрунтовано належними доказами, в чому саме полягає невірне зазначеня вихідних даних пригодита не спростовано в судовому засіданні його як доказ.

Разом з тим, посилання захисника обвинуваченого на визнання протоколу проведення слідчого експерименту від 22.11.2018 року недопустимим доказом з підстави, що слідчий експеримент був проведений без участі підозрюваного, що є порушенням його права на захист, що до нього не додано фототаблиці і протокол надруковано на технічних засобах, а не написано від руки на місці проведення експерименту та він проведений з порушенням методики, суд також не бере до уваги, при цьому враховує вимоги ст.240 КПК України щодо проведення слідчого експерименту, оскільки як вбачається із протоколу, слідчий експеримент був проведений слідчим з дотриманням вимог КПК, а адвокатом не наведено належних доводів того, експеримент був проведений з порушенням вимог будь-яких інших нормативно- правових актів, а також не надано доказів того, що дії слідчого при проведенні експерименту оскаржувалися під час досудового розслідування. Адвокатом було подано скаргу на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_2 до слідчого судді, проте ухвалою суду від 09.04.2020 у задоволенні скарги було відмовлено у зв`язку з тим, що обвинувальний акт вже був скерований до суду. Причин і підстав, які б заважали стороні захисту звернутися до слідчого з клопотанням про проведення слідчого експерименту після 22.11.2018 року судом не встановлено. Твердження адвоката в судових дебатах щодо невірних і неповних висновків експерта ОСОБА_13 при проведенні експертиз та однобічність при їх проведенні, суд також вважає неспроможними, оскільки адвокат не володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, які б давали йому право робити такий підсумок. З досліджених в судовому засіданні висновків експерта встановлено, що експертизи проведені з дотриманням вимог ст.69 КПК України, експертом надані вичерпні відповіді на запитання поставлені слідчим, на які він спроможний був дати відповіді, а стороною захисту, в межах наданих їм прав під час досудового розслідування, дані дії не оскаржувалися та відповідні клопотання не заявлялися. Крім того, під час судового розгляду стороною захисту не було надано інших висновків експерта та доказів того, що вони зверталися до слідчого судді в порядку ст.244 КПК України з клопотанням про проведення експертизи.

За таких обставин, з урахуванням необгрунтоавності доводів сторони захисту про недопустимість вищезазначених доказів, доводи захисника про недопустимість висновків експерта № 655 від 16.01.2018 року, №656 від 16.01.2018 року як «плодів отруйного дерева» у зв`язку з недопустимістю доказів протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22.10.2017 року зі схемою до протоколу огляду ДТП та протоколу проведення слідчого експерименту від 22.11.2018 року є неспроможними, оскільки вони одержані законним шляхом та їх збирання і закріплення відбулося з дотриманням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, уповноваженою на це особою та за допомогою дій, передбачених процесуальними нормами.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується також висновком проведеної по справі судово-медичної експертизи, висновками транспортно-трасологічної, інженерно-транспортної та автотехнічної експертиз.

Згідно висновку експерта № 665 від 16.01.2018 року за результатами проведення експертизи технічного стану транспортного засобу, на момент проведення огляду система рульового керування автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , гальмівна система автомобіля знаходились у справному стані. В системі головного світла автомобіля несправностей, які б могли виникнути до дорожньо-транспортної пригоди не виявлено.

За висновком експерта від 16.01.2018 року № 656 за результатами проведення транспортно-трасологічної експертизи, в момент первинного контакту, який відбувся між передньою частиною автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 та задньою частиною велосипеда «ММВЗ» рама № НОМЕР_2 , поздовжня вісь велосипеда була відхилена від повздовжньої вісі автомобіля проти годинникової стрілки на кут 4-5 градусів, а відстань від умовної поздовжньої вісі велосипеда до правої габаритної строни автомобіля становила близько 65 см. Місце первинного контакту автомобіля та велосипеда розташоване перед ділянкою осипу пластикових уламків автомобіля, відносно руху в напрямку від с.Браниця до м.Бобровиця, тобто на проїзній частині автодороги Козелець-Данівка-Бобровиця, у поздовжньому напрямку на відстані не ближче ніж 5,1 м перед дорожнім знаком 5.45 «Бобровиця», а у поперечному напрямку на відстані не ближче ніж приблизно 0,32 м від правого, відносно руху в напрямку від с.Браниця до м.Бобровиця, краю проїзної частини.

За висновком експерта від 08.06.2018 року № 224 за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи, на момент експертного огляду фари головного світла автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 перебувають у справному стані.

Відповідно до висновку експерта від 22.12.2018 року № 527 за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи, за обставин дорожніх умов, які вказані в постанові про призначення експертизи, з урахуванням видимості елементів дороги в напрямку руху 53,65 м (при включеному ближньому світлі фар) максимально допустима швидкість руху автомобіля не повинна бути більша ніж 73,7 км\год, а з урахуванням видимості елементів дороги в напрямку руху 104,4 м (при включеному дальньому світлі фар) та вимог п.12.6 г ) максимально допустима швидкість руху автомобіля не повинна бути більша ніж 90 км\год. За умов дорожньої ситуації, викладеної в постанові про призначення експертизи, водій ОСОБА_2 , який керував автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у вказаній дорожній обстановці повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.12.2,12.3 з урахуванням п.1.10,12.6 г Правил дорожнього руху для забезпечення його безпеки. За умов дорожньої ситуації, викладеної в постанові про призначення експертизи, водій ОСОБА_2 , який керував автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись з максимальною швидкістю 90 км\год, яка регламентовано вимогами п.12.6 аб.г, мав технічну можливість уникнути зіткнення з велосипедистом ОСОБА_1 , рухаючися як з ввімкненим ближнім так і з ввімкненим дальнім світлом фар керованого ним автомобіля. В умовах дорожньої ситуації, викладеної в постанові про призначення експертизи, дії водія ОСОБА_2 знаходяться у причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою за умови руху керованого ним автомобіля зі швидкістю, яка не перевищує 90 км\год ( регламентовано вимогами п.12.6 аб.г) визначеної під час дослідження попереднього питання.

Згідно висновку судово-медичного експерта № 59 у ОСОБА_1 мали місце тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, травматичного періодонтину, двобічної приглухуватості, забійних ран та саден на голові, закритої травми живота – травматичного розриву тонкої кишки з ускладненням перитонітом, множинних поверхневих ран та саден на колінних суглобах, саден на грудній клітці. Виявлені тілесні ушкодження виникли одночасно внаслідок дії тупих предметів по механізму удару, в тому числі могли бути заподіяні в строк 22.10.2017 року та за обставин дорожньо-транспортної пригоди, що викладені в описовій частині постанови слідчого. Давність тілесних ушкоджень може відповідати терміну заподіяння 22.10.2017 року. Увесь описаний комплекс тілесних ушкоджень в сукупності за ознакою небезпеки для життя в мить спричинення відноситься до тяжкого ступеня тілесних ушкоджень. При токсилогічному дослідженні крові ОСОБА_1 етанол не виявлений.

В судове засідання за клопотанням прокурора було викликано свідка ОСОБА_4 , яка на неодноразові виклики до суду не з`являлася та надавала зави про незадовільний стан здоров`я та неможливість з`явитися до суду у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби та її похилого віку. Прокурором не було забезпечено присутність свідка під час судового розгляду в порядку визначеному ч.3 ст.23 КПК України. В зв`язку з цим, прокурором в судовому засіданні було зачитано протокол допиту даного свідка від 18.02.2020 року. Надаючи оцінку як доказу показанням, які містяться в протоколі допиту свідка ОСОБА_14 , на які посилався в судовому засіданні прокурор, суд керується вимогами ст.23 КПК України та не може прийняти як доказ її показання отримані на досудовому розслідуванні, оскільки вона не була допитана безпосередньо судом, а тому покази, які оголошені з протоколу допиту свідка ОСОБА_4 суд визнає як недопустимий доказ.

В силу вимог ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.

Згідно з практикою ЄСПЛ, викладеною зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2013 року у справі «Рудніченко проти України» та у рішенні від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», де у п.1 цього рішення ЄСПЛ підтвердив свою правову позицію, відповідно до якої «усі свідчення, зазвичай, повинні надаватися під час відкритих засідань за присутності обвинуваченого з метою забезпечення змагальності процесу. Існують винятки з цього принципу, але вони не повинні порушувати права захисту. За певних обставин може виявитися необхідним звернення до свідчень, наданих на етапі слідства. Якщо обвинуваченому було надано адекватну та належну можливість оскаржити такі свідчення чи то під час їх надання, чи то на більш пізній стадії, їх включення до доказової бази саме по собі не становитиме порушення пункту 1 та п.п. d п.3 ст.6 Конвенції. Проте засудження обвинуваченого не повинно базуватися виключно або значною мірою на свідченнях, які він не міг оскаржити (пункти 38-40 рішення від 24.04.2008 року у справі «Жогло проти України».

Суд критично оцінює показання обвинуваченого в частині того, що під час дорожньо-транспортної пригоди він був засліплений світлом фар трактора, який рухався навпроти його автомобіля, оскільки вони спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами: показами потерпілого, свідків, які узгоджуються із висновками експертиз. При цьому, суд приймає до уваги покази свідка ОСОБА_2 , проте враховує, що він є братом обвинуваченого, не був самовидцем ДТП, а прибув на місце ДТП пізніше, крім того він міг надати покази необхідні для спростування винуватості брата у вчиненні ДТП. Беззаперечних доказів, які б підтверджували показання обвинуваченого щодо засліплення його світлом фар трактора під час зіткнення з велосипедистом в судовому засіданні не здобуто.

Таким чином, позицію обвинуваченого, щодо невизнання своєї винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні суд розцінює як спосіб захисту,обраний для себе обвинуваченим.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення при викладених у вироку обставинах.

В судовому засіданні встановлено, що своїми діями, які виразились в порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст.286 КК України.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. за №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Згідно п. 21 вищевказаної Постанови у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку.

У відповідності до п. 4,5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд, керуючись загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, його характер, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та обставин, що його обтяжують, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, працює, позитивно характеризується по місцю роботи та проживання, його ставлення до вчиненого ним діяння, позицію потерпілого, який просив призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, оскільки останній у вчиненому не розкаявся, матеріальної допомоги на лікування не надавав та позбавити обвинуваченого права керування транспортними засобами.

За висновком органу з питань пробації виправлення ОСОБА_2 можливе без позбавлення або обмеження його волі на певний строк та не становить певної небезпеки для суспільства. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як низький.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що обвинуваченому ОСОБА_2 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії, звільнивши від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення.

Також, санкція ч.2 ст. 286 КК України передбачає такий вид додаткового покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами, яке суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого у зв”язку з неусвідомленням ним наслідків вчиненого кримінального правопорушення.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Розглядаючи заявлений потерпілим цивільний позов про стягнення в солідарному порядку з та ОСОБА_2 та страхової компанії Приватного Акціонерного товариства Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» матеріальної шкоди в розмірі 32683 гривні та моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень, суд доходить такого висновку.

Згідно з положеннями ч.1, ч.5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як визначено положеннями ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1166 ЦК України передбачає загальні підстави відшкодування шкоди, а саме: наявність шкоди, протиправність поведінки особи, що завдала шкоду, причинний зв`язок між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, вина особи, що завдала шкоду.

Згідно положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, зокрема, юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Протиправність поведінки водія ОСОБА_2 , його вина, а також причинний зв`язок між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, підтверджені вищезазначеними доказами, які підтверджують обставини вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок аналізу яких суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому діяння.

В судовому засіданні було встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_2 , ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, травматичного періодонтиту, двобічної приглухуватості, забійних ран та садин на голові, закритої травми живота - травматичного розриву тонкої кишки з ускладненням перитонітом; множинних поверхневих ран та садин на колінних суглобах, садин на грудній клітці, які відносяться до тяжкого ступеню тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в мить спричинення.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, нанесеної в результаті порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з цим, при вирішенні цивільного позову у даному кримінальному провадженні суд, розглядаючи його в межах заявлених позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, керується принципом законності, виваженості, справедливості, диспозитивності та положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами і доповненнями «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Так, пунктом 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого він при цьому виходить.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок спричинення тілесних ушкоджень, є абсолютним.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

Разом з цим, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, CabalesandBalkandaliv. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.

Як роз`яснено у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, розмір моральної (немайнової) шкоди, суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

У судовому засіданні встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди володільцем автомобіля марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Торнум», був ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність власника якого згідно полісу №АК3621067 була застрахована в Українській страховій Компанії «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» та який на момент ДТП був чинним. Згідно даного Полісу страхова сума на одного потерпілого внаслідок настання страхового випадку в результаті якого була заподіяна шкода життю і здоров`ю становить 200000 гривень.

У постанові від 4 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначивши таке.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю чи майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальника.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленим цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 26-1 вказаного Закону, визначено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Представником відповідача ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" подано відзив на позов, у якому останній вказує, що цивільний позов в частині вимог до страхової компанії не підлягає розгляду в межах даного кримінального провадження. Також зазначив, що ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" не є тією особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діянням обвинуваченого, в розумінні ст.128 КПК України, а несе обов`язок виплатити страхове відшкодування в межах укладеного договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тобто, вважає, що у страховика виникає обов`язок за договірним зобов`язанням, а не за деліктним, і вирішення питання щодо наявності або відсутності зобов`язань цієї особи перед позивачем внаслідок дорожньо-транспортної події і встановлення їх розміру виходить за межі обвинувачення і предмету доказування в цьому кримінальному провадженні. Також зазначає, що він безпосередньо як співвідповідач ніякими своїми діями не порушив жодних прав чи законних інтересів позивача, а тому вимоги останнього до ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" не підлягають задоволенню. Крім того, до відзиву надано розрахунок страхового відшкодування за Полісом страхування, згідно якого, з наданих позивачем документів на підтвердження витрат пов`язаних із лікуванням та придбанням ліків у зв`язку з ДТП, підтверджуються витрати на суму 21662,91 гривень, а граничний поріг відповідальності співвідповідача за заподіяну моральну шкоду становить 1083,15 гривень, що відповідає вимогам статтей 26-1 та 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом статтей 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV, настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

При цьому, даний Закон не містить вимог щодо можливості відмови судом у задоволенні вимоги про стягнення відшкодування матеріальної шкоди зі страхової компанії через відсутність відповідної заяви потерпілого.

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на те, що цивільний позов ОСОБА_1 в частині вимог до страхової компанії не підлягає розгляду в межах даного кримінального провадження, оскільки ці посилання не підтверджені жодними доказами.

Виплата за шкоду, заподіяну здоров`ю полягає у тому, що страховою компанією відшкодовуються всі витрати на лікування. Витрати на лікування потерпілий може підтвердити чеками чи іншими розрахунковими документами.

До позовної заяви потерпілим додано фіскальні та товарні чеки, акти про надання медичних послуг.

Сума матеріальної шкоди, що заподіяна здоров`ю потерпілому, яка визнана судом доведеною та становить 22380,36 гривень, не виходить за межі страхової суми відповідно до полісу ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" № АК/3621067, а тому ця сума підлягає стягненню з останнього на користь потерпілого. Розмір моральної шкоди, розрахованої в порядку визначеному статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», становить 1119,02 гривень.

Отже, виходячи із системного аналізу зазначених норм, беручи до уваги, що потерпілому ОСОБА_1 діями ОСОБА_2 , який керував автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», цивільно-правова відповідальність власника якого згідно полісу №АК3621067 була застрахована у Українській страховій Компанії «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», нанесена матеріальна шкода, яку він оцінює у 32 683,51 гривень і яка полягає у витратах понесених на лікування, а також моральна шкода, яку потерпілий оцінює у 500000 грн., яка полягає у перенесенні фізичного болю, страждань під час лікування, неможливості ведення звичного способу життя, оскільки внаслідок ДТП потерпілий отримав другу групу інвалідності, суд, з огляду на документальне підтвердження витрат понесених на лікування після отримання травм після ДТП, а також характер і об`єм душевних страждань потерпілого, беручи до уваги те, що потерпілий отримав каліцтво внаслідок ДТП, у нього змінився та був порушений нормальний спосіб життя, виходячи із наведених у позові обґрунтувань та доповнених під час судового розгляду, що змусило докладати додаткових зусиль для нормалізації свого життя, зважуючи розумність заявленої суми моральної шкоди з реальною можливістю її виплати відповідачами, враховуючи ступінь тяжкості злочину, характер тілесних ушкоджень потерпілого, суд вважає, що вимоги цивільного позову ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню і оцінює моральну шкоду у розмірі 20 000 гривень.

Тому, враховуючи зазначене, з Української страхової компанії «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальних збитків слід стягнути 22380,36 гривень, які підтверджено документально, та в рахунок відшкодування моральної шкоди – 1119, 02 гривень, при цьому суд частково прийняв до уваги розрахунок відповідача ПрАТ «УСК «Княжа вієнна іншуранс груп» доданий до відзиву на позовну заяву.

Вирішуючи вимогу обов`язку відшкодувати моральну шкоду обвинуваченим ОСОБА_2 потерпілому, суд встановив такі чинники: наявність такої шкоди для потерпілого, протиправність діяння ОСОБА_2 , причинний зв`язок між шкодою та діянням.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Так, як на Українську страхову Компанію «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» судом покладається обов`язок відшкодувати потерпілому моральну шкоду в сумі 1119,02 гривень, розраховану в порядку визначеному статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», то відповідно до ст.ст.1167, 1194 ЦК України на ОСОБА_2 слід покласти обов`язок сплатити різницю між визначеним судом загальним розміром моральної шкоди (20000 гривень) і страховою виплатою на відшкодування моральної шкоди (1119,02 гривень), що становить 18880, 98 гривень (20000 -1119,02).

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст.124 КПК України з ОСОБА_2 на користь держави необхідно стягнути процесуальні витрати, пов`язані з проведенням експертиз в ході досудового розслідування.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_2 не обирався і підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки.

Відповідно до положень ст.72 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки - виконувати самостійно.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування призначеного покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, з встановленням іспитового строку тривалістю два роки, зобов`язавши його відповідно до ст.76 КК України повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок іспитового строку слід рахувати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових інженерно-транспортних експертизи в сумі 6578 (шість тисяч п`ятсот сімдесят вісім) гривень.

Речові докази: легковий автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Торнум» та знаходиться на його зберіганні – залишити у володінні власника; передній номерний знак автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» НОМЕР_1 – повернути власнику після набрання вироком законної сили;

- велосипед «ММВЗ» номер рами НОМЕР_2 , що знаходиться на зберіганні на майданчику для тимчасового утримування транспортних засобів Бобровицького відділення поліції – повернути ОСОБА_1 після набрання вироком законної сили;

- круглий світлоповертач та пластиковий уламок, які зберігаються в камері зберігання речових доказів Бобровицького відділення поліції Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області – повернути власникам на їх вимогу після набрання вироком законної сили;

- ватний тампон зі змивом рідини бурого кольору та контрольним змивом, які зберігаються в камері зберігання речових доказів Бобровицького відділення поліції Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області – знищити після набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного Акціонерного товариства Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 18880 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 98 копійок.

Стягнути з Приватного Акціонерного товариства Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 22380 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят) гривень 36 копійок та 1119 (одну тисячу сто дев`ятнадцять) гривень 02 копійки в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовити.

Позивач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с.Браниця Бобровицького району Чернігівської області, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 , фактично проживає в АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_3 .

Цивільний відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Рудьківка Бобровицького району Чернігівської області, житель АДРЕСА_1 , зареєстрований в АДРЕСА_2 .

Цивільний відповідач: Приватне Акціонерне товариство Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», місцезнаходження 04050 м.Київ вул.Глибочицька,44, код ЄДРПОУ 24175269.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, потерпілому прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя Н. О. Булига