Рішення № 91787023, 24.09.2020, Олевський районний суд Житомирської області

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/389/20

2/287/287/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2020 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Винара Л.В.

з участю:

секретаря судового засідання Кострицької Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань Олевського районного суду Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який представляє свої інтереси через свого представника ОСОБА_2 , до Олевської міської ради Житомирської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, -

В С Т А Н О В И В :

02.03.2020 року до Олевського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , який представляє свої інтереси через свого представника ОСОБА_2 , до Олевської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.

Позов обґрунтований тим, що дід позивача ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 1,5604 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Майданської сільської ради, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії АГ № 295925 від 15.09.2008 року, про наявність якого позивачу не було відомо. У встановлений законом шестимісячний строк позивач не звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася з моменту смерті діда, у зв`язку з тим, що вважав, що на успадкування за законом мають право спадкоємці першої черги: його мама ОСОБА_4 та рідна тітка ОСОБА_2 , які є дочками померлого. Лише в січні 2020 року позивачу стало відомо від рідної тітки про наявність заповіту, яким дід позивача – ОСОБА_3 , за життя заповів позивачу земельну ділянку. Весь цей час заповіт знаходився у тітки позивача – ОСОБА_2 . Позивач через свого представника ОСОБА_2 звернувся із заявою про оформлення спадщини та видачу свідоцтва про право власності на спадкове майно до Олевської районної державної нотаріальної контори, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що він пропустив передбачений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини. Тому, просить визначити йому додатковий строк на прийняття спадщини.

30.03.2020 року ухвалою Олевського районного суду Житомирської області відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 17.07.2020 року закрито підготовче провадження за цивільним позовом ОСОБА_1 , який представляє свої інтереси через свого представника ОСОБА_2 , до Олевської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, витребувано в Олевській державній нотаріальній конторі спадкову справу за заявою ОСОБА_2 від 25.02.2020 року про видачу свідоцтва на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_3 , який проживав в с. Майдан Олевського району Житомирської області та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, до суду надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги повністю підтримує та просить прийняти рішення за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, до суду надав заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_3 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входять приватизовані земельні ділянки, розташовані на території Майданської сільської ради Олевського району Житомирської області, кадастровий номер – 1824485600:08:000:0123, площею 0,6910 га та кадастровий номер – 1824485600:05:000:0176, площею 0,8694 га, з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», що належали спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ № 295925, виданого 15.09.2008 року на підставі розпорядження голови Олевської районної державної адміністрації від 29.11.2006 року №325, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010821800063, що підтверджується копією державного акту. (а.с. 10).

Відповідно до заповіту посвідченого виконавчим комітетом Майданської сільської ради від 03.09.2004 року ОСОБА_3 заповів земельний пай, який належить померлому згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0194827 в розмірі 3, 24 умовних кадастрових гектарів, який знаходиться в оренді в ПОСП «Майдан» своєму онукові ОСОБА_1 , 1986 року народження, який проживає в м. Чернівці (а.с.8).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до вимог статті 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. (стаття 125 ЗК України ).

Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину (стаття 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). (стаття 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (стаття 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

За вимогами пункту 9 розділу Х «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 липня 2011року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Відповідно до пункту 17 перехідних положень Земельного Кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правостановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Із змісту заповіту, складеного 03.09.2004 року вбачається, що ОСОБА_3 заповів позивачу земельний пай, який належить померлому згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0194827 в розмірі 3, 24 умовних кадастрових гектарів, а не саму земельну ділянку, яка йому у власність в натурі виділена не була.

У 2008 році ОСОБА_3 самостійно реалізував належне йому на підставі сертифікату право вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), отримавши у приватну власність землю (пай), про що свідчить виданий на його ім`я державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Правом, передбаченим статтею 1254 Цивільного Кодексу України, згідно якої заповідач мав право у будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт, чи внести до заповіту зміни, ОСОБА_3 не скористався.

Таким чином, на дату відкриття спадщини, право ОСОБА_3 , на частку (пай), підтверджене сертифікатом, було припинене.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВССУ від 03.04.2013 року № 6-51918св12 та постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 02.10.2019 року по справі № 539/1594/17.

Також, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутня інформація стосовно того, що взамін сертифікату серії ЖТ № 0194827, який ОСОБА_3 заповідав ОСОБА_1 було отримано саме державний акт на право приватної власності на землю серії ЯГ № 295925, виданого 15.09.2008 року на підставі розпорядження голови Олевської районної державної адміністрації від 29.11.2006 року №325, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010821800063.

Крім того, у позовній заяві позивач ставить питання щодо успадкування земельної ділянки площею 1,5604 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Майданської сільської ради, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії АГ № 295925 від 15.09.2008 року, проте як вбачається з матеріалів справи державний акт видано на дві земельні ділянки, розташовані на території Майданської сільської ради Олевського району Житомирської області, кадастровий номер – 1824485600:08:000:0123, площею 0,6910 га та кадастровий номер – 1824485600:05:000:0176, площею 0,8694 га, з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами» Натомість позивачем не доведено та не підтверджено тих обставин на які він посилався у своєму позові.

Також, позивачем не доведено поважності причин пропуску строку, оскільки в підготовчому судовому засіданні представник позивача взагалі не змогла повідомити жодних доводів на обґрунтування поданої позовної заяви, а в судовому засіданні участь ні позивач ні його представник не взяли, а подали заяву про розгляд справи без їх участі.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Проте, жодних доказів стосовно об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, що стали причиною пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини матеріали справи не містять, обґрунтувань поважності пропуску такого строку або перешкод для подання такої заяви у строк визначений законом у позовній заяві не наведено.

Метою судового доказування є всебічне, повне, об`єктивне з`ясування всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення справи. Обов`язок забезпечити в ході провадження повноту доказового матеріалу, що дозволяє встановити істину у справі в цивільному процесі, покладений на сторони.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених у законі. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зазначеній нормі закріплюється головний елемент змагального початку цивільного процесу: кожній заінтересованій особі слід довести факти, які обґрунтовують її юридичну позицію.

Верховний Суд Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 06.06.2018 року у справі № 592/9058/17-ц зазначає, що пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин, при відсутності будь-яких перешкод і труднощів для подання заяви не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись: ст.ст. 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, 7,12,13,81,141,258,259,263-265,273,354,355 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , який представляє свої інтереси через свого представника ОСОБА_2 , до Олевської міської ради Житомирської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 17.06.2002 року 1-м відділом ЧМВ УМВС України в Чернівецькій області, РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Олевська міська рада Житомирської області, код ЄДРПОУ 04343470, місцезнаходження: 11001, м. Олевськ, вул. Володимирська, 2, Житомирської області.

Суддя: Л.В.Винар