Рішення № 91784879, 16.09.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2020 справа № 914/925/20

м.Львів

за позовною заявою: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергія-Тепловодосервіс”, с. Старичі Яворівського району Львівської області

про стягнення заборгованості. Ціна позову: 1584933,96 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участю секретаря: Зарицької О.Р.

Представники сторін:

від позивача: Орел С.С. – адвокат

від відповідача: не з`явився

Суть спору: на розгляді Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергія-Тепловодосервіс” про стягнення заборгованості у розмірі 1584933,96 грн. з якої: 1224792,74 грн. основного боргу, 94244,21 грн. пені, 179232,21 грн. інфляційних втрат та 8664,80 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі №914/925/20 за даним позовом, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20.05.2020. Ухвалою суду від 20.05.2020 відкладено підготовче засідання на 10.06.2020. Підготовче засідання, призначене на 10.06.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Кітаєвої С.Б. у відпустці. Ухвалою суду від 12.06.2020 підготовче засідання призначено на 24.06.2020. Ухвалою суду від 24.06.2020 призначено підготовче засідання на 14.08.2020. Підготовче засідання, призначене на 14.08.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Кітаєвої С.Б. у відпустці. Ухвалою суду від 17.08.2020 підготовче засідання призначено на 26.08.2020.

19.08.2020 за вх.№24703/20 на електронну адресу суду надійшло клопотання від 18.08.2020 №39/5-1218-20 представника позивача, про участь в судовому засіданні, призначеному на 26.08.2020р. на 10 год. 30 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення “EasyCon”. Ухвалою суду від 21.08.2020 дане клопотання судом задоволено та ухвалено підготовче засідання, призначене на 26.08.2020 проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення “EasyCon”.

Ухвалою суду від 26.08.2020 закрито підготовче провадження у справі №914/925/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2020.

01.09.2020, за вх.№255567/20, на електронну адресу суду надійшло клопотання від 31.08.2020 №39/5-1486-20 представника позивача, про участь в судовому засіданні, призначеному на 16.09.2020р. на 15 год. 20 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення “EasyCon”. До заяви долучено докази надіслання заяви відповідачу.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 16.09.2020 забезпечив в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Представник позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив його задоволити.

В судове засідання 16.09.2020 відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, суд належним чином та завчасно повідомив відповідача про день та час розгляду справи по суті, про що свідчить список розсилки поштової кореспонденції. Проте відповідач не подав у встановлені судом строки заперечень проти позову, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справи за наявними матеріалами.

З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами загального позовного провадження, позовні матеріали надіслано відповідачу, відповідач не повідомив суд про причини неявки в судове засідання, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України.

Суд констатує, що ним створено усі можливості учасникам процесу для реалізації ними своїх прав.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд).

Крім того, статтею 64 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції України наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Відповідно до листа від 16.03.2020 №9рс-186/20 Рада суддів України рекомендувала учасникам процесу: всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати Суду в електронному вигляді на електронну адресу Суду; рекомендує учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами; утримуватися від відвідування приміщення суду.

Так, ухвалою від 27.08.2020 явка повноважних представників сторін в судове засідання не визнавалась судом не обов`язковою (на власний розсуд).

Господарський суд Львівської області наголошує, що відповідачу надано можливість всі необхідні документи надавати Суду в електронному вигляді на електронну адресу Суду, проте відповідач наданими господарським судом можливостями не скористався.

Отже, відповідачу неодноразово надано можливість подати до господарського суду всі можливі докази на обґрунтування обраної правової позиції, проте відповідач наданими господарським судом можливостями не скористався, відзиву на позовну заяву не подав.

Рекомендація Ради суддів України утриматися від участі у судових засіданнях не є тотожною ігноруванню рекомендацій суду.

Доступ до приміщення Господарського суду Львівської області є дозволений, зокрема, для сторін та їх представників, які з`явилися для участі у судових засіданнях, проте відповідач вказаною можливістю не скористався.

Карантинні заходи послаблено, зокрема дозволено діяльність адвокатів з 11.05.2020, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 та є додатковим свідченням того, що відповідач мав і час, і право задля отримання правової допомоги, а відтак подачі всіх доказів на обґрунтування обраної правової позиції та документів, які вважав за потрібне в електронному вигляді на електронну адресу Суду.

З приводу неподання відповідачем відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву не є абсолютним, подаючи відзив на позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо його подання.

Частиною першою статті 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч.4 ст.161 ГПК України, подання заяв по суті, у тому числі відзиву на позовну заяву (відзиву), є правом учасників справи.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Відповідно до ч.8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно з ч.1 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справи перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ГПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії. Обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом, згідно із матеріалами справи, ухвала про відкриття провадження винесена 21.04.2020, якою зобов`язано відповідача впродовж 15 календарних днів подати відзив та відповідач був попереджений, що в разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Як вбачається з інформації, що знаходиться на веб-сайті публічного акціонерного товариства "Укрпошта", поштове відправлення №7901413156915 (ухвалу суду від 21.04.2020) вручене відповідачу – 05.06.2020.

У відповідності до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку , чи з ініціативи суду.

Відповідач, у відповідності до ст.165 ГПК України, своїм процесуальним правом не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав.

Явка відповідача (його представника) в судове засідання 16.09.2020 не визнавалася судом обов`язковою. В матеріалах справи достатньо доказів для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, а відтак відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Суд дійшов висновку про прийняття рішення у справі.

Аргументи сторін.

Позиція позивача.

Відповідач у порушення умов договору постачання природного газу від 11.10.2017 №6256/1718-ТЕ-21, не виконав свого обов`язку з оплати вартості отриманого газу, внаслідок чого позивач заявив вимоги про стягнення 1224792,74 грн. основного боргу, 94244,21 грн пені, 86664,80 грн 3% річних та 179232,21 грн інфляційних втрат.

Позиція відповідача.

Заяв по суті справи та інших процесуальних документів не подано.

Фактичні обставини справи.

11.10.2017 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (надалі по тексту рішення – позивач, постачальник згідно з договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енергія-Тепловодосервіс” (надалі по тесту рішення – відповідач, згідно з договором - споживач) укладено договір на постачання природного газу № 6256/1718-ТЕ-21, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2017-2018 роках природний газ (надалі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. (п. 1.1, п.1.2).

Згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторонами укладено додаткові угоди до договору № 6256/1718-ТЕ-21 від 11.10.2017 року, зокрема: від 15.01.2018 року №1, від 04.04.2018 року №2, від 06.06.2018 року №3, від 06.08.2018 №4, від 05.09.2018 №5 у яких сторонами вносились зміни до договору.

Згідно з актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, від 30.11.2017, від 31.12.2017, від 31.01.2018, від 28.02.2018, від 31.03.2018, від 30.09.2018, постачальником по договору № 6256/1718-ТЕ-21 від 11.10.2017 року поставлено відповідачу природний газ у жовтні 2017 року - вартістю 52223,10 грн., у листопаді 2017 року - вартістю 210630,01 грн., у грудні 2017 року – вартістю 272163,85 грн, у січні 2018 року – вартістю 357 419,28 грн., у лютому 2018 року – 445989,80 грн, у березні 2018 – вартістю 384224,69 грн, у вересні 2018 – вартістю 18378,31 грн, тобто, всього на суму 1741029,04 грн. Акти підписані представниками обох сторін та скріплені печатками постачальника та покупця.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

Норми права та висновки суду.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір № 6256/1718-ТЕ-21 від 11.10.2017 року постачання природного газу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань по договору підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 52223,10 грн., від 30.11.2017 на суму 210630,01 грн, від 31.12.2017 на суму 272163,85 грн, від 31.01.2018 на суму 357 419,28 грн, від 28.02.2018 на суму 445989,80 грн, від 31.03.2018 на суму 384224,69 грн, від 30.09.2018 на суму 18378,31 грн, які підписані сторонами без зауважень. Згідно з виписками по рахунку Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” споживачем здійснено оплату по договору № 6256/1718-ТЕ-21 від 11.10.2017 року в сумі всього на суму 516236,30 грн.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимога про стягнення з відповідача 1224792,74 грн. основного боргу є обгрунтована та підлягає до задоволення.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 8.2 договору передбачено, що разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 до договору сторонами погоджено відповідальність споживача щодо прострочення оплати у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку Україн, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України імперативно визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає заявлена позивачем сума пені у розмірі 94244,21 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

26.06.2020 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 було прийнято постанову, у якій об`єднана палата дійшла висновку що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Судом перевірено розрахунок та встановлено 86664,80 грн 3% річних та 179232,21 грн інфляційних втрат нараховані правильно.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача належить 1224792,74 грн. основного боргу, 94244,21 грн пені, 86664,80 грн 3% річних та 179232,21 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 123, 129, 236-238, 240, 241, 326, 327, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Тепловодосервіс», (79081052, Львівська область, Яворівський район, с.Старичі, вул.Шевченка, 23, ідентифікаційний код 35413749) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 1584933,96 грн. заборгованості, з якої: 1224792,74 грн. основного боргу, 94244,21 грн пені, 86664,80 грн 3% річних та 179232,21 грн інфляційних втрат, а також 23774,01 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 25.09.2020

Суддя С.Б. Кітаєва