Рішення № 91784531, 14.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1474/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, буд. 3 А)

про стягнення 11028156,88 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., у тому числі – 6386705,28 грн. пені, 1544717,85 грн. 3% річних, 3096733,75 грн. інфляційних втрат,

секретар судового засідання: Демідова А.А.

від позивача: Бернацька О.В. (свідоцтво адвоката № 1417 від 27.07.2018 р.);

від відповідача: не з`явився.

Обставини справи:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – НАК “Нафтогаз України”, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” (далі – КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія”, відповідач) про стягнення 11028156,88 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., у тому числі – 6386705,28 грн. пені, 1544717,85 грн. 3% річних, 3096733,75 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” зобов`язань за договором № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р. в частині своєчасного проведення розрахунку за переданий у власність відповідача природний газ, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 6386705,28 грн. пені, 1544717,85 грн. 3% річних, 3096733,75 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.06.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.07.2020 р.

02.07.2020 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив № 01-1581 від 25.06.2020 р. (вх. № 13342/20 від 02.07.2020 р.) на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зменшити нараховану АТ “НАК “Нафтогаз України” суму пені, 3% річних, інфляційних втрат, заявлені у позовних вимогах, на 99%, обґрунтовуючи вказане клопотання наступним.

13.09.2017 р. між відповідачем та позивачем було укладено договір постачання природного газу № 2101/1718-ТЕ-17, термін дії якого в частині реалізації газу становив до 30.09.2018 р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії населенню.

Відповідач зазначає, що договір між останнім та АТ “НАК “Нафтогаз України” укладається кожного року на виконання Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 р. № 187, якою передбачено, що обов`язок виконується позивачем за умови відкриття постачальниками природного газу поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів, із зазначенням у договорах, укладених із споживачами, номера відповідного поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, виключно на такий рахунок.

КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” наголошує, що, враховуючи його статус як споживача природного газу – виробника теплової енергії, на виконання ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання”, згідно Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 р. № 217, плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів "населення", "бюджетні установи", "інші споживачі" зараховується виключно па поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті відповідачем для проведення розрахунків з постачальником природного газу, та розподіляється за щомісячними нормативами, встановленими НКРЕКП. Тобто, за твердженням відповідача, фактично протягом календарного року від 78% до 90% коштів з рахунку останнього надходить позивачеві.

Окрім того, відповідач вказує, що КП “Броваритепловодоенергія” було створене Броварською міською радою Київської області з метою забезпечення надійного та якісного надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Бровари, а все майно підприємства, власником якого є територіальна громада міста Бровари, перебуває у відповідача в користуванні на праві повного господарського відання. Окрім виконання зобов`язань з оплати використаного природного газу та послуг з його транспортування і розподілу, останній, враховуючи вимоги чинного законодавства, в тому числі – Ліцензійних умов, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 р. № 308, відповідач зобов`язаний утримувати джерела теплової енергії, технологічне обладнання та устаткування, теплові мережі, забезпечувати надійну роботу джерел теплової енергії, устаткування, теплових мереж, проведення планово-попереджувальних ремонтних робіт, надійність постачання та безаварійність експлуатації індивідуальних теплових пунктів, що, в свою чергу, передбачає значні витрати. Також підприємство повинне дотримуватися вимог податкового законодавства щодо сплати податків та обов`язкових платежів до державного та місцевого бюджетів, забезпечити своєчасну виплату заробітної плати трудовому колективу.

При цьому, як наголошує відповідач, підприємство не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

З огляду на викладене, КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” зазначає, що несвоєчасність розрахунків за послуги постачання природного газу, надані за договором № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., обумовлена існуванням об`єктивних причин, що не дозволяли йому своєчасно і в повному обсязі виконувати свої договірні зобов`язання, та, відповідно, не є наслідком несумлінного виконання своїх зобов`язань відповідачем.

Поряд з цим, відповідач стверджує, що фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, та що вказане створює передумови для його кризового становища. Тяжкий фінансовий стан, як зазначає відповідач, підтверджується, зокрема, фінансовими звітами (баланс, звіт про фінансові результати), а згідно показників балансу сума непокритих збитків станом на 31.03.2020 р. становить 110071 тис. грн. Однією із основних причин фінансової нестабільності КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія”, на переконання останнього, є встановлення НКРЕКП тарифів в розмірі, який не забезпечує покриття фактичних витрат. На сьогоднішній день не відшкодована державою різниця в тарифах становить: за 2015 рік в сумі 1600,00 тис. грн., за період з 01.01.2016 р. по 01.05.2020 р. в сумі 145841,00 тис. грн., а відповідач, в свою чергу, не мав і не має грошових коштів для належного виконання зобов`язань по оплаті вартості природного газу і вартості послуг з його транспортування та розподілу у зв`язку із такою різницею в тарифі.

Враховуючи викладене, відповідач зазначає, що визнає прострочення грошового зобов`язання за договором постачання природного газу № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., проте позбавлений можливості уникнути порушення такого зобов`язання, оскільки розрахунки здійснюються відповідно до постанов НКРЕКП, якими встановлено нормативи перерахування коштів з рахунку із спеціальним режимом використання, а отже, відповідач обмежений у вільному розпорядженні коштами, які надходять на його рахунок від споживачів.

07.07.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь № 14/4-4344-20 від 03.07.2020 р. (вх. № 13778/20 від 07.07.2020 р.) на відзив, відповідно до якої позивач вважає, що відповідачем належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами договору, в розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України, а тому прохання відповідача про зменшення розміру нарахованих НАК “Нафтогаз України” до стягнення з відповідача сум задоволенню не підлягає.

Позивач наголошує, що АТ “НАК “Нафтогаз України” було створене з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, повнішого задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах Указом Президента України № 151/98 від 25.02.1998 р.

Відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан АТ “НАК “Нафтогаз України” за 9 місяців 2018 року торгова дебіторська заборгованість (а основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 42663 тис. грн. Торгова кредиторська заборгованість за 9 місяців 2018 року становила 4636 тис. грн. (за аналогічний період 2017 року - 8137 тис. грн.), відстрочені податкові зобов`язання складають 69423 тис. грн. Розмір короткострокових позик складає 44380 тис. грн., довгострокових - 8784 тис. грн. (дана інформація є публічно-доступною). Отже, наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років.

Окрім того, НАК “Нафтогаз України” як підприємство державного сектору економіки є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. Таким чином, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Водночас, саме по собі посилання відповідача на положення ст. 233 Господарського кодексу України, свідчить про визнання відповідачем факту порушення умов укладеного договору, оскільки представник відповідача вказує на можливість (на його думку) застосування положень ст. 233 ГК України, що має наслідком визнання правильності застосування позивачем положень ЦК України, ГК України і умов договору, які підлягають до застосування у разі порушення того чи іншого договірного зобов`язання.

З огляду на викладене, позивач просить суд здійснювати розгляд справи з урахуванням відповіді на відзив.

У судовому засіданні 20.07.2020 р. представник позивача підтримував позовні вимоги та позицію позивача, викладену у відповіді № 14/4-4344-20 від 03.07.2020 р. (вх. № 13778/20 від 07.07.2020 р.) на відзив, а також зазначив про намір до наступного судового засідання надати докази направлення відповідачеві вказаної відповіді на відзив; представник відповідача не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2020 р. підготовче засідання було відкладено на 17.08.2020 р.

У судовому засіданні 17.08.2020 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.

Також у судовому засіданні 17.08.2020 р. представник позивача заявила про надання суду всіх наявних у Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.08.2020 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 вересня 2020 р.

У судовому засіданні 14.09.2020 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судовому засіданні 14.09.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

13.09.2017 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” (споживач) було укладено договір № 2101/1718-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. природний газ орієнтовним обсягом до 43035,15 тис.куб.м.

У відповідності з п. 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 5930,40 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 8.2 договору, у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 р. до 31.03.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

01.04.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., відповідно до п. 1 якої п. 12.1 договору було викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 р. до 31.05.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення».

04.06.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” було укладено додаткову угоду № 3 до договору № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., відповідно до п. 1 якої було викладено п. 12.1 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 р. до 31.07.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення».

03.08.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” було укладено додаткову угоду № 4 до договору № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., відповідно до п. 1 якої було викладено п. 12.1 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 р. до 31.08.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення».

03.09.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” було укладено додаткову угоду № 5 до договору № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р., відповідно до п. 1 якої було викладено п. 12.1 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 р. до 31.09.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення».

На виконання умов договору № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 р. НАК «Нафтогаз України» було поставлено КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” природний газ на загальну суму 183670193,05 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, у тому числі – від 31.10.2017 р. на суму 14948581,37 грн., від 30.11.2017 р. на суму 26555637,35 грн., від 31.12.2017 р. на суму 29601698,35 грн., від 31.01.2018 р. на суму 36448778,06 грн., від 28.02.2018 р. на суму 33849892,94 грн., від 31.03.2018 р. на суму 34213296,00 грн., від 30.04.2018 р. на суму 8052308,98 грн., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія” було оплачено поставлений НАК «Нафтогаз України» газ у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача за загальний період з 28.11.2017 р. до 29.01.2019 р.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за періоди прострочення оплат.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 2101/1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 13.09.2017 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю, однак з порушенням строків виконання зобов`язання.

Наведена обставина відповідачем не заперечується.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 6386705,28 грн. пені, 1544717,85 грн. 3% річних, 3096733,75 грн. інфляційних втрат, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати отриманого природного газу за договором № 2101/1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 13.09.2017 р.

Як зазначалось вище, пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 6386705,28 грн., нарахованій на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – за період з 28.11.2017 р. до 26.12.2017 р. в сумі 110460,30 грн., з 26.12.2017 р. до 14.02.2018 р. в сумі 296466,38 грн., з 26.01.2018 р. до 20.03.2018 р. в сумі 463168,72 грн., з 27.02.2018 р. до 10.05.2018 р. в сумі 674889,13 грн., з 27.03.2018 р. до 26.09.2018 р. в сумі 1596168,23 грн., з 26.04.2018 р. до 25.10.2018 р. в сумі 2624487,86 грн., з 26.05.2018 р. до 29.01.2019 р. в сумі 621064,66 грн., і він є арифметично вірним.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1544717,85 грн. 3% річних та 3096733,75 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 1544717,85 грн., нарахованій на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – з 28.11.2017 р. до 26.12.2017 р. в сумі 20206,16 грн., з 26.12.2017 р. до 14.02.2018 р. в сумі 60247,96 грн., з 26.01.2018 р. до 20.03.2018 р. в сумі 90817,40 грн., з 27.02.2018 р. до 10.05.2018 р. в сумі 134317,16 грн., з 27.03.2018 р. до 13.12.2018 р. в сумі 360043,09 грн., з 26.04.2018 р. до 23.01.2019 р. в сумі 716427,59 грн., з 26.05.2018 р. до 29.01.2019 р. в сумі 162658,49 грн., він є арифметично вірним та обґрунтованим.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 3096733,75 грн., нарахованих на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі – за січень 2018 року в сумі 70665,08 грн., за лютий 2018 року в сумі 130744,10 грн., з березня 2018 року до квітня 2018 року включно в сумі 302958,32 грн., з квітня 2018 року до листопада в сумі 529323,47 грн., з травня 2018 року до грудня 2018 року в сумі 1645743,89 грн., з червня 2018 року до грудня 2018 року в сумі 417298,89 грн., він обґрунтованим та арифметично вірним.

Отже, за результатами перевірки судом розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, що надані позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними. Крім того, відповідачем вірність розрахунку не заперечено, власного контррозрахунку не надано.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%.

У свою чергу, у відповіді на відзив позивач просив суд відмовити у задоволенні вказаного клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, вказуючи на те, що виключні та достатні підстави для їх зменшення є відсутніми.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 99% підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Поряд з цим, слід відзначити, що неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі № 904/4083/18).

Суд відзначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що основним напрямком діяльності відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населення та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, тому стягнення штрафних санкцій є тягарем для відповідача та може вплинути на початок опалювального сезону, виплати заробітної плати, спричинити неможливість виконувати поточні зобов`язання тощо. Водночас, порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, у зв`язку з чим останній просить зменшити розмір нарахованих санкцій на 99%.

На підтвердження незадовільного фінансового становища відповідачем до матеріалів справи було додано, зокрема, фінансові звіти (баланс, звіт про фінансові результати), і згідно показників балансу сума непокритих збитків станом на 31.03.2020 р. становить 110071 тис. грн. Однією із основних причин фінансової нестабільності КП Броварської міської ради Київської області “Броваритепловодоенергія”, на переконання останнього, є встановлення НКРЕКП тарифів в розмірі, який не забезпечує покриття фактичних витрат. На сьогоднішній день, за твердженням відповідача, не відшкодована державою різниця в тарифах становить: за 2015 рік в сумі 1600,00 тис. грн., за період з 01.01.2016 р. по 01.05.2020 р. в сумі 145841,00 тис. грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 902/417/18 від 18.03.2020 р.

Однак, у даному випадку, прострочення оплати мало тривалий характер та стосувалося значних сум грошових коштів. Позивачем були нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, які суд дійшов висновку стягнути у повному обсязі, оскільки стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат має компенсаційний характер, і у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, з іншого боку - не носить ознак каральної санкції, надмірного тягаря для боржника, в той час як стягнення з відповідача пені у повному обсязі не буде співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Суд, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус позивача, який має стратегічне значення для країни, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, а також те, що сума основного боргу сплачена в повному обсязі, беручи до уваги, що, окрім пені, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема, щодо можливості постачання теплової енергії населенню, суд вважає за можливе застосувати приписи ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача пеню в сумі 3193352,64 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У зв`язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, буд. 3А, код 13711949) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 3193352 (три мільйони сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят дві) грн. 64 коп. пені, 1544717 (один мільйон п`ятсот сорок чотири тисячі сімсот сімнадцять) грн. 85 коп. 3% річних, 3096733 (три мільйони дев`яносто шість тисяч сімсот тридцять три) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 165422 (сто шістдесят п`ять тисяч чотириста двадцять дві) грн. 36 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 25.09.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна