Рішення № 91780418, 24.09.2020, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/355/20

Провадження № 2/211/909/20

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2020 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Гіди О. С.,

при секретарі Гулько А.С.,

у відсутність сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» в особі Комплексної геологічної партії «Кривбасгеологія», третя особа - Державна служба геології та надр України, про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, вказавши, що працював на КП «Південукргеологія», 02.11.2015 звільнився за власним бажанням. Відповідач порушував законодавство про працю та допустив наявність заборгованості по заробітній платі, на день звільнення борг по зарплаті становив 24 896,03 грн. З врахуванням індексу споживчих цін і компенсації невиплаченого грошового доходу, компенсація за період з жовтня 2014 року по листопад 2015 року включно складає 15 437,97 грн. Крім того, несплата нарахованої заробітної плати порушило його звичний уклад, він змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, матеріального забезпечення життя своєї сім`ї та близьких, що в свою чергу призвело до істотних моральних страждань, які він оцінює в сумі 100 000,00 грн. Тому просить задовольнити заявлені вимоги.

Ухвалою суду від 21 січня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання позивач не з`явився, представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, також до суду надійшов відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначено, що підприємство з 2014 року знаходиться в скрутному матеріальному становищі, рахунки періодично арештовувались, а з серпня 2018 року рахунки арештовані рахунки, що унеможливлює виплату заробітної плати. Таким чином, заборгованість щодо виплати заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 24 896,03 грн. відповідач визнає. Щодо компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 15 437,97 грн. відповідач не згодний. Так як, виходячи з правової позиції Постанови Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 № 761/9584/15-ц, беручи до уваги, що позивач був звільнений 02.11.2015, а з позовними вимогами звернувся до суду лише у липні 2020 року, що, в свою чергу, штучно збільшило період нарахування. У частині відшкодування моральної шкоди відповідач заперечує, оскільки позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, її характер та обсяг. До того ж компенсація моральної шкоди працівникам за рахунок коштів підприємства, що виплачується за рішенням суду, не є зарплатною виплатою. Позивачем, крім того, пропущений процесуальний строк. Тому просить відмовити в задоволенні вимог в частині стягнення компенсації за заборгованість з виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Представник третьої особи - Державної служби геології та надр України, у судове засідання не з`явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 працював у Казенному підприємстві «Південукргеологія» з 03.10.2011 по 02.11.2015, звільнений за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України (а.с. 9-12-копія трудової книжки).

Положеннями статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно частини 3 статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

В якості доказу нарахованої, але не сплаченої станом на дату звільнення суми заборгованості по заробітній платі, позивачем надано відомості про заборгованість із заробітної плати за 2014, 2015, 2016 роки, відповідно до яких сума боргу відповідача перед ОСОБА_1 з виплати заробітної плати складає 24 896,03 грн. (а.с. 14 - копія відомостей).

Доказів на спростування зазначеного, як і доказів щодо повного розрахунку підприємством з позивачем, суду не надано.

Крім того, відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 даного Закону встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: ... заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до пункту третього постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 "Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: … заробітна плата (грошове забезпечення).

Так, згідно наданого позивачем розрахунку, з яким суд погоджується, сума компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати за роботу, за період з жовтня 2014 року по листопад 2016 року включно, складає 15 473,97 грн. (а.с. 13).

Суд відхиляє зауваження відповідача з приводу застосування правової позиції Постанови Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 № 761/9584/15-ц, так як Великою палатою викладена позиція щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, передбаченого ст.117 КЗпПУкраїни, а не щодо зменшення компенсації витрати частини заробітку в зв`язку з порушенням строків її виплати. В даному позовному провадженні позивач не заявляв вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, передбаченого ст.117 КЗпП України, було заявлено вимоги щодо стягнення несвоєчасно виплаченої заробітної плати, з урахуванням індексу споживчих цін і компенсації за несвоєчасно сплачену заборгованість з виплати заробітньої плати.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи викладене, обґрунтованість заявлених позивачем вимог, беручи до уваги конкретні обставини по справі, період виникнення заборгованості, суд вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 3 000,00 грн.

Оскільки однією із засад судочинства, регламентованих пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

На виконання вимог частини 2 статті 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Оскільки позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави за вимоги майнового та немайнового характеру.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 21, 38, 44, 50, 61, 62, 106, 107, 108, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 12, 13, 141, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (код ЄДРПОУ 01432150, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Чернишевського, буд. 11), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ), заборгованість по заробітній платі в сумі 24 896 (двадцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто шість) гривень 03 копійки, компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 15 437 (п`ятнадцять тисяч чотириста тридцять сім) гривень 97 копійок та моральну шкоду в сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» на користь держави судовий збір в сумі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О. С. Гіда