Рішення № 91778516, 14.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 вересня 2020 року № 520/6412/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Іванова Д.А.

представника відповідача Вишневського О.В.

представника третьої особи Вишневського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційна служба України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21.04.2020р. № 102-20 та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити, пославшись на те, що оскаржуване рішення винесено без урахування усіх обставин у справі в тому числі інформації по країні походження.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити, пояснив, що оскаржуване в даній справі рішення Державної міграційної служби України є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Також вказав, що позивач разом із дружиною 01.02.2017 року приїхав до України за учбовою візою на запрошення ВНЗУ «Полтавський університет економіки і торгівлі». Через недостатню кількість студентів заняття першого курсу не були розпочаті. 21.06.2017 року скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача у зв`язку із навчанням. Позивач 29.08.2018 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУаАП за ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування та 30.08.2018 року відносно позивача прийнято рішення про примусове повернення з України та зобов`язано його залишити територію України у термін до 14.09.2017 р. Таким чином, 24.05.2018 позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебуваючи на території України нелегально. Також представник відповідача та третьої особи наголошував, що наведені позивачем доводи, які, на думку позивача, є підставою для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не підтверджено належними доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні

Судом встановлено, що позивач, громадянин Ісламської Республіки Пакистан, 24.05.2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС України в Харківській області.

Позивачем зазначено, що він народився у м. Карачі (Пакистан), належить до етнічної групи Балті та є мусульманином-шиїтом за релігійними переконаннями. У 2016 році познайомився з дівчиною, яка є мусульманкою-суніткою за віросповіданням. Згодом, вони 30.12.2016 р. уклали шлюб у місті Карачі.

Позивач разом з дружиною 01.02.2017 приїхав до України за учбовою візою на запрошення ВНЗУ «Полтавський університет економіки і торгівлі». Через недостатню кількість студентів заняття першого курсу не були розпочаті, у зв`язку з чим 21.06.2017 року було скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача у зв`язку із навчанням.

Позивач також вказав, що не є військовозобов`язаним, однак не бажає повертатися до Пакистану через те, що вступив до шлюбу, не отримавши дозволу родини. Позивач вважає, що йому може загрожувати «вбивство честі» з боку його родини через те, що він одружився на жінці з іншого роду, чим, на їх думку, їх осоромив. У Пакистані розповсюджені родові неофіційні системи правосуддя. Старійшини на своїх радах (джирга) призначають покарання членам роду, які вчинили ганебні дії або порушили родові традиції. Такі покарання та «вбивства честі» є поширеним явищем в Пакистані. Через вказану ситуацію в Пакистані позивач має побоювання за своє життя та життя своєї дружини.

14.01.2019 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 2 від 10.01.2019 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 29.12.2018 р. №455-18.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 у справі 520/522/19 адміністративний позов залишено без задоволення та за результатами апеляційного оскарження постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 рішення суду першої істанції скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги та зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 11.07.2019 № 318 прийнято рішення про повторний розгляд заяви та з урахуванням висновків суду, дослідженням ситуації у країни походження, проведеної співбесіди прийняте рішення від 21.04.2020 № 102-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, внаслідок відсутності передумов, визначених п.1,13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців унормовано, що, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Відповідно до частин 1-2 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі - Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол 1967 року).

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

При чому суд зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Відповідно до п. 1.2. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для

вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.

Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Отже, вказане побоювання повинно бути актуальним на час звернення особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач, звертаючись до відповідача із заявою, вказав на побоювання повернутися до країни походження через ймовірну можливість стати жертвою переслідувань від членів свого роду та загрозою «вбивства честі».

За інформацією, отриманою з відкритих джерел, та яка міститься в матеріалах справи, встановлено, що «є таке поняття - вбивство заради збереження честі. Це вбивство жінки чоловіком, членом її родини, з причини її «аморальної поведінки», що вважається порушенням «кодексу гідності» родини чи всієї громади. Такий кодекс гідності - результат потужної патріархальної системи цінностей; вони відображують глибоко вкорінені соціальні та культурні поняття честі та сорому, де жінка цілком відповідає за честь сім`ї. Співучасть інших жінок в родині, які підтримують такі правила, зміцнює думку спільноти про те, що жінка - це власність та що жорстке ставлення до неї - це сімейна справа, а не юридичне питання».

У Висновку третя особа, обґрунтовуючи необхідність відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилається на публікацію з сайту theguardian.com «Pakistan makes 'honour killings' punishable by mandatory prison time» від 06.10.2016p., публікацію з сайту radiosvoboda.org «у Пакистані запустять судову систему з розгляду справ про насильство над жінками» від 20.06.2019р., проте вказані публікації не належать до інформація про країну походження та не дозволяють зробити висновок по наявність чи відсутність загрози переслідування чи завдання серйозної шкоди позивачці у Пакистані через її шлюб з представником іншої релігійної та етнічної групи.

У постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019р, по справі №520/522/19, з урахуванням висновків якої відповідач був зобов`язаний розглянути заяву позивача міститься посилання на матеріали: «Консультування з питань притулку (КПП), Пакистан: звіт про країну, 18.06.2018 р., Міжнародна Амістія, Річна Доповідь за 2017/18 - Пакистан, 22.02.2018 р., Х`юмен Райте Вотч , Світова Доповідь, 2018 р. - Пакистан, 18.01.2018 р., відповідно до яких насильство щодо жінок і дівчат - у тому числі зґвалтування, вбивства "в ім`я честі", напади і застосуванням кислоти, насильство в сім ї та примусові шлюби - залишалися серйозною проблемою. Пакистанські активісти підрахували, що щорічно налічується близько 1000 вбивств. У червні племінна рада (джирга) в провінції Хайбер санкціонувала вбивство 13-річної дівчини, за "втечу з чоловіками". Парламент у лютому прийняв суперечливий законопроект, що надає правову охорону племінним і сільським радам; мешканці Пакистану не мають доступу до Вищого суду і Верховного суду, крім конституційних скарг і звернень. Земельними спорами займається традиційна система "джирга" нарада у формі круглого столу, де немає лідерів, і учасників відбирають під час кожного скликання, виходячи з віку, надійності та компетентності. Рішення повинні бути одностайними, а джирга може накладати штрафи за неправомірну поведінку. У провінціях Пенджаб і Сінд місцеві лідери і члени панчаят (місцевої влади) часто заслуховують і вирішують земельні спори. У більшості регіонів жінкам не дозволяється брати участь у джирзі, а прийняті рішення часто закріплюють існуючі упередження щодо власності та розпорядження жінок на землю; насильство по відношенню до жінок і дівчат продовжувалося, включаючи їх вбивства родичами, вчинених в ім 'я так званої "честі". У північно-західній провінції Хайбер-Пахтунхва 94 жінки були вбиті їх близькими родичами. У кількох випадках не було проведено розслідувань і винних не було притягнуто до відповідальності. Паралельні та неформальні системи правосуддя продовжували підривати верховенство права і приймати несправедливі "вироки", якими карали жінок і дівчат. У липні сільська рада в районі Мултан замовила і здійснила зґвалтування дівчинки-підлітка як "помсту" за злочин, який нібито вчинив її брат. У серпні тіла однієї підліткової пари в Карачі були ексгумовані, щоб виявити докази несення ними електричних ударів. Пара була засуджена до смертної кари джиргою (племінною т). У вересні чоловік у місті Пешавар убив двох своїх дочок, оскільки підозрював, що у них є хлопці, проте відповідачем при повторному розгляді заяви аналіз вказаної інформації не проведений.

Також суд зауважує, що Інформація по країні походження за 2019-2020 роки Сполучене Королівство: Департамент внутрішніх справ, Політика країни та інформаційна довідка по Пакистану: Жінки, які побоюються гендерного насильства, лютий 2020, Державний департамент США (USDOS), Звіт по країнам про практику дотримання прав людини 2019 - Пакистан, опублікований 11 березня, 2020, Центр документації біженців (Ірландія), Пакистан - Інформація про відносини сунітів-шиїтів, включаючи вступ у шлюб та вбивства в ім`я честі, від 06.03.2019р.,- свідчать про продовження практики позасудових покарань та застосування насилля до осіб, які вважаються порушниками традиційних правил поведінки, винних у «злочинах в ім`я честі».

За таких обставин, відповідачем не досліджено в повному обсязі та проаналізовано інформацію по країні походження позивача на момент винесення спірного рішення та відповідно обгрнутованості винесеного рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд для ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21.04.2020р. № 102-20.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 24.09.2020

Суддя Зоркіна Ю.В.