Рішення № 91778453, 24.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.09.2020 р. справа №520/11049/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у письмовому провадження у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) проскасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, стягувач), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) скасування постанови державного виконавця Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про закінчення виконавчого провадження ВП № 61165813 від 11.08.2020р.; 2) зобов`язання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) поновити виконавче провадження ВП № 61165813 від 11.08.2020р. з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019р. по справі № 520/11033/19 та виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020р. та виконати вищевказане судове рішення у повному обсязі.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що рішення суду не виконано, а державним виконавцем не у повному обсязі реалізована владна управлінська компетенція з приводу примусового спонукання пенсійного органу про проведення перерахунку пенсії та виплати боргу.

Відповідачі, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі за текстом - МРУ), Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі за текстом - Управління ДВС), Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі за текстом - Відділ ДВС), із поданим позовом не погодились.

Аргументуючи заперечення зазначили про те, що рішення суду не може бути виконано без особистої участі боржника, а державним виконавцем вчинені усі залежні від нього та об`єктивно можливі заходи примусового виконання.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019р. у справі №520/11033/19 була визнана протиправною відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо законного перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, на підставі прямої дії частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та згідно відсотку втрати працездатності 70% починаючи з 01.07.2019р., з врахуванням вже виплачених сум.

17.01.2020р. за даним рішенням було видано виконавчий лист.

14.02.2020р. державним виконавцем відділу ДВС у зв`язку із одержанням названого виконавчого листа було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №ВП61165813.

Пунктом 2 цієї постанови боржника було зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Листом від 21.02.2020р. пенсійний орган - ГУ ПФУ в Харківській області в особі Відділу №26 (тобто боржник за виконавчим провадженням) сповістив Відділ ДВС про те, що рішенням пенсійного органу від 14.01.2020р. проведено перерахунок розміру пенсії заявника у порядку ч.3 ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, означеним листом пенсійний орган сповістив заявника і про те, що заявник за власною самостійною ініціативою ГУ ПФУ в Харківській області отримує пенсію порядку ч.3 ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ще з 01.07.2019р.

На підтвердження цієї обставини пенсійний орган подав відділу ДВС письмову роздруківку з інформаційної бази даних, де указано, що станом на 01.07.2019р. мала місце події збільшення розміру пенсії заявника до 8.215,65грн. основного платежу і до 9.290,85грн. платежу з надбавками.

Проведений 14.01.2020р. перерахунок розміру пенсії заявника цих величин не змінив.

11.08.2020р. державним виконавцем Відділу ДВС було прийнято постанову про закриття виконавчого провадження №ВП61165813.

Даний правовий акт індивідуальної дії умотивований фактичним судженням державного виконавця Відділу ДВС про те, що рішення суду не виконано у повному обсязі, але накладення на боржника двох штрафів у розмірі 5.100,00грн. і 10.200,00грн. відповідно і направлення повідомлення стосовно вчинення кримінального правопорушення (з приводу умисного невиконання рішення суду) до органів поліції унеможливлює вжиття подальших примусових дій без участі боржника.

Юридичними підставами для видання цього акту владним суб`єктом обрані приписи п.11 ч.1 ст.39 і ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погодившись із відповідністю закону владного управлінського волевиявлення з приводу закінчення виконавчого провадження, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу примусового виконання судових актів та деяких правових актів індивідуальної дії суб`єктів владних повноважень унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон №1404-VIII) та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Таким чином, спеціальним законом відносно спірних правовідносин є Закон №1404-VIII.

У ході розгляду справи судом на виконання вимог ст.9 КАС України за власною ініціативою з`ясовано, що до кола органів Державної виконавчої служби у спірних правовідносинах належить Управління ДВС (п.1 Положення про Управління, затверджене наказом Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.12.2019р. 126/В) та Відділ ДВС (п.1 Положення про Відділ, затверджене наказом Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.12.2019р. 126/В).

Східне МРУ юридичним статусом органу ДВС не наділено, а відтак, заявлені до цієї особи вимог підлягають відхиленню, позаяк усі питання виконавчого провадження знаходяться поза межами владної управлінської компетенції МРУ як суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.

У розумінні ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.9 ч.1 ст.39 названого закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Звідси слідує, що законодавець наділив державного виконавця компетенцією на власну кваліфікацію певного діяння як фактичного і повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Наявність саме такого владного управлінського повноваження підтверджується і положеннями ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими державний виконавець може накласти штраф за невиконання рішення без поважних причин.

Суд вважає, що за відсутності такого повноваження уся управлінська діяльність державного виконавця є ілюзорною, що прямо суперечить положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Розв`язуючи спір, суд відмічає, що оскаржене рішення обґрунтовано фактичним судженням владного суб`єкта про неможливість виконання судового акту без особистої участі боржника та повною реалізацію владних повноважень державним виконавцем і відсутністю інших заходів примусового виконання, котрі можуть бути вчинені у даному конкретному виконавчому провадженні.

Суд зважає, що у силу наведеного у ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового розгляду спору означає, що державний виконавець наділений законом певним обсягом управлінського розсуду на надання власної юридичної оцінки обставинам фактичної дійсності.

При цьому, владна управлінська діяльність державного виконавця з приводу примусового виконання рішення суду не охоплюється судовим контролем у порядку ст.382 КАС України та у порядку ст.383 КАС України (за винятком випадку, коли орган державної виконавчої служби України є стороною судової справи).

У межах даного спору державний виконавець не вивчав та не оцінював, а відтак, і не з`ясовував: 1) питання розміру пенсії заявника до 01.07.2019р. та розміру пенсії заявника після 01.07.2019р.; 2) правової підстави одержання заявником пенсії до 01.07.2019р. та правової підстави одержання заявником пенсії після 01.07.2019р.; 3) обставин проведеного 14.01.2020р. перерахунку пенсії заявника на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019р. у справі №520/11033/19 та розміру пенсії заявника після такого перерахунку; 4) суми боргу з виплати пенсії, яка склалась унаслідок різниці між розміром платежів із фактично виплаченої пенсії та розміром платежів із належної (тобто правильно обчисленої) пенсії, починаючи з 01.07.2019р.

Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано достатніх доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення, позаяк державним виконавцем взагалі не з`ясовано обставин розміру пенсії заявника до 01.07.2019р. та розміру пенсії заявника після 01.07.2019р., а також не з`ясовано обставин розміру пенсії заявника станом на 01.07.2019р. після проведеного 14.01.2020р. перерахунку пенсії на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019р. у справі №520/11033/19.

Не вивчення державним виконавцем цих даних об`єктивно призводить до передчасності суджень про невиконання рішення суду та неможливість виконання рішення суду без особистої участі боржника.

Частинами 1 і 2 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (ч.1 ст.41); у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання (ч.2 ст.41).

Тому оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження належить скасувати з одночасним обтяженням владного суб`єкта - Відділу ДВС обов`язком поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019р. у справі №520/11033/19.

Решта вимог позову підлягає відхиленню у зв`язку з недоведеністю, адже процедура прийняття державним виконавцем виконавчого документу до виконання після скасування рішення про закінчення виконавчого провадження регламентована ч.2 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» і розпочинається після фізичного одержання державним виконавцем оригіналу виконавчого документа, у тому числі і унаслідок вжиття стягувачем дій з приводу повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Підстави для зобов`язання державного виконавця повторно відкрити виконавче провадження у даному конкретному випадку відсутні, оскільки скасування постанови про закінчення виконавчого провадження як об`єктивно, так і у силу прямої дії ч.1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» зумовлює поновлення юридичної дії раніше вже прийнятої постанови про відкриття виконавчого провадження.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про закінчення виконавчого провадження ВП № 61165813 від 11.08.2020 р.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019р. у справі №520/11033/19.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.295 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення).

Суддя Сліденко А.В.