Рішення № 91776830, 25.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2020 року Справа № 160/9308/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», Приватний нотаріус Гуревічов О.М. про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

11.08.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить, враховуючи уточнену позову заяву від 14.09.2020 року, визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича ВП № 62639605 від 27.07.2020 року.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича знаходиться виконавче провадження ВП № 62639605 відкрите 27.07.2020 року на підставі виконавчого напису № 3488 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. від 23 січня 2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» в сумі 25 856, 37 грн. Виконавчий напис нотаріуса був виданий на підставі звернень ТОВ «Фінансова компанія управління активами» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору № 500373098 від 25.05.2013 року, який було укладено з АТ «Альфа-Банк». Про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса позивачу стало відомо 04.08.2020 року, після отримання ОСОБА_1 поштового відправлення, яке містило постанову приватного виконавця та супровідний лист. У позовній заяві позивач вказує, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 62639605 не за місцезнаходженням боржника, що суперечить вимогам частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з зазначеним вважає постанову від 27.07.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62639605 протиправною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду на 25.09.2020 року.

Цією ж ухвалою було зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 62639605.

Позивач в судове засідання 25.09.2020 року не з`явився, 23.09.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання 25.09.2020 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечення на позовну заяву не надав, з клопотання про відкладення розгляду справи не звертався, про причини неявки не повідомив.

Представники третіх осіб в судове засідання 25.09.2020 року не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не зверталися, причин неявки суду не повідомляли.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, враховуючи скорочені строки розгляду справ про оскарження рішень органів державної виконавчої служби, та керуючись частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін повідомлених належним чином.

Відповідач не скористався своїм правом, та у визначений судом строк не надав відзив на адміністративний позов. Причин не направлення відзиву до суду не повідомив.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Треті особі своїм правом на надання пояснень щодо позову не скористалась.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.07.2020 року приватним виконавцем Табінським О.В. відкрито виконавче провадження № 62639605 на підставі виконавчого напису № 3488 від 23.01.2020 року виданого приватним нотаріусом КМНО Гуревічовим О.М.

У вказаній постанові приватного виконавця Табінського О.В. зазначено адресу боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із правомірністю винесення постанови від 27.07.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62639605 позивач звернулася із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до вимог частини 3 статті 26 Закону №1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

У частині 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404 визначає вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх примусового виконання.

У частині 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Відповідно до приписів частини 1 та 2 статті 25 Закону №1404-VIII приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що і Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження.

При цьому право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Отже, у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. В іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у справі № 804/6996/17 від 08 квітня 2020 року та у справі №804/6996/17 від 30.04.2020 року.

Наявні в матеріалах справи відомості свідчать про те, що виконавчим округом приватного виконавця Табінського Олега Володимировича визначено місто Київ.

Відповідно інформації з Єдиного реєстру приватних виконавців України Табінській Олег Володимирович здійснює свою діяльність у виконавчому окрузі м. Київ.

Відповідно до абзацу 9 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"документами, до яких вносяться відомості про місце проживання є - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Як було встановлено судом з паспорта позивача Серії НОМЕР_1 виданого Баглійським РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України у Дніпропетровській області від 10.10.1995 року, наявного в матеріалах справи місцем реєстрації боржника - ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .

Отже, з наведеного слідує, що місце проживання (реєстрації) боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Табінській Олег Володимирович здійснює діяльність, а виконавчий документ прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання перебування боржника - фізичної особи.

Таким чином, виконавче провадження № 62639605 було відкрите відповідачем не за місцем проживання боржника. Доказів наявності у боржника майна чи роботи у м. Києві відповідачем не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем відкрито виконавче провадження № 62639605 з порушенням правил територіальності визначених частиною 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», що є підставою для скасування постанови від 27.07.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62639605.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», Приватний нотаріус Гуревічов О.М. про визнання протиправною та скасування постанови.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні адміністративного позову немайнового характеру, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840, 80 грн.

Враховуючи повне задоволення позовних вимог, витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню повністю на користь позивача.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 1200 грн., суд зазначає наступне.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем додано до позовної заяви витяг з договору між ОСОБА_1 та адвокатом Куценко Вячеславом Анатолійовичем про надання послуг консультування та правової допомоги від 05.08.2020 року; акт виконаних робіт від 06.08.2020 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру №14 від 06.08.2020 року, ордер на надання правничої допомоги серія АЕ №1031232 від 05.08.2020 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2198 .

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить наступного.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В даному випадку, позивачем надано всі необхідні докази на підтвердження витрат на правничу допомогу та обсяг наданих послуг.

При цьому, враховуючи вимоги статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат на правничу допомогу відносяться витрати пов`язані з представництвом в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, які визначаються згідно з умовами договору.

В даному випадку, до витрат на правничу допомогу віднесено, зокрема, послуги з надання усної консультації вартістю 200 грн. з розрахунку за 0,5 годин роботи; складання адміністративного позову вартістю 1000 грн. з розрахунку за 2 години роботи.

Дані витрати відносяться до витрат на правничу допомогу і підлягають відшкодуванню на користь позивача.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/1, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

Перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг та пов`язаністю таких послуг безпосередньо з веденням конкретної справи.

В даному випадку, справа не є справою значної складності, розглянута в письмовому провадженні за відсутності представників сторін, виконавче провадження відкрито задля стягнення заборгованості у розмірі 25 856,37 грн. а всі виконані за договором роботи направлені на складання позовної заяви.

Отже, з огляду на викладені обставини заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 1200 грн. є співмірним та достатнім, відповідає критерію реальності адвокатських витрат з урахуванням складності справи.

Отже, суд відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягує з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840, 80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1200 грн.

Керуючись статтями 242-246,250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича (м. Київ, вул. Старосільська, б.1-у, офіс 3), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», Приватний нотаріус Гуревічов О.М. про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича ВП № 62639605 від 27.07.2020 року.

Стягнути з приватного виконавця Табінського Олега Володимировича на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1200 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 25 вересня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська