Рішення № 91776688, 24.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року Справа № 182/1210/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека)

про визнання протиправною та скасування постанови про застосування

адміністративно-господарського штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2020 року до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративного-господарського штрафу №148940 від 13.02.2020 року у сумі 34 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем винесено постанову, якою застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф, вказана постанова прийнята з порушенням норм діючого законодавства, оскільки транспортні засоби, щодо яких встановлені порушення за договором оренди перебувають у користуванні іншої особи. Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просив суд позовні вимоги задовольнити.

28.02.2020 року ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративного-господарського штрафу передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

25.03.2020 року вказана справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Дєєву М.В.

02.04.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження та залишено позовну заяву без руху, через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 02.04.2020 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

06.07.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

24.07.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскаржувану постанову прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки на час вирішення питання стосовно власника транспортного засобу, відповідач володів інформацією, що ним є позивач, інформація стосовно імовірності існування іншого перевізника, володіння чи користування позивачем не надано, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

05.08.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки адміністративно-господарські штрафи застосовуються до автомобільних перевізників, при цьому позивач не є таким перевізником.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2019 року відповідачем було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, місце перевірки а/д М-04 «Знам`янка-Луганськ-Ізварине», а саме вантажного транспортного засобу - марки FREIGHTLINER державний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом ANDOVER державний номер НОМЕР_2 .

Під час перевірці документів, що визначені ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 відповідачем було встановлено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% включно при перевезені вантажу без відповідного дозволу.

За результатами перевірки було складено акт №175673 від 13.12.2019 року відповідно до якого встановлено порушення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме абз.16 ч.1 перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

За результатами розгляду справи на підставі акту №175673 від 13.12.2019 року відповідачем було винесено постанову №148940 від 13.02.2020 року, відповідно до якої застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 34 000,00 грн. за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач не погоджується із вказаною постановою та вважає її такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III.

Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).

Згідно з пунктом 15 Порядку здійснення контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абзаці 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення є саме автомобільний перевізник.

Відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.

Таким чином, спірним питанням в межах даної справи є встановлення факту чи є позивач перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Таким чином, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, в тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39 та ст. 48 Закону №2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

Судом встановлено, що власником автомобіля марки транспортного засобу - марки FREIGHTLINER державний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом ANDOVER державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_1 .

18.10.2019 між позивачем (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОСПЕЦМОНТАЖ ЛТД» (орендар) укладено договір оренди транспортних засобів, зокрема: марки FREIGHTLINER державний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом ANDOVER державний номер НОМЕР_2 .

В матеріалах справи відсутня інформація щодо визнання вказаного договору нечинним, нікчемним чи удаваним, а тому в силу вимог статей 73-74 КАС України він є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом того, що автомобільний перевізник в даному випадку не є позивач.

Проте, Акт перевірки №175673 від 13.12.2019 року складено відносно власника автомобіля ОСОБА_1 , а не автомобільного перевізника.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Акт перевірки, який складено без встановлення належного суб`єкта відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, не може бути належною підставою у розгляді справи щодо притягнення такого суб`єкта до адміністративно-господарської відповідальності.

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Таким чином, позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України "Про автомобільний транспорт" і не може нести відповідальність, передбачену абзацом 16 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №КП-161/1 від 22.06.2020 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (03135, м.Київ, пр.Перемоги, буд.14, код ЄДПОУ 39816845)про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративного-господарського штрафу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанови Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) №148940 від 13.02.2020 року про застосування адміністративного-господарського штрафу у сумі 34 000,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв