Рішення № 91776575, 03.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2020 року Справа № 160/5400/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, Відповідача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відповідача-1: Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, Відповідача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року;

- визнати протиправним рішення Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, викладене в листі від 09.01.2020 року №516/зв/24, про відмову у виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління внести зміни до наказу начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління (по стройовій частині) від 30.08.2019 №145 про виплату ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро розрахувати суму, що підлягає виплаті в якості компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік з показниками окремо за кожний рік;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він з 2015 року по 2019 рік проходив службу у Збройних Силах України. З серпня 2015 року по березень 2017 рік проходив військову службу на посаді начальника Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району. У період з 06.10.2015 року по 15.12.2015 рік брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, у зв`язку з чим позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджується виданим посвідченням учасника бойових дій № 042430. Надалі позивач проходив військову службу на посаді заступника начальника управління-головного інженера Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, з якої в подальшому на підставі наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 28.08.2019 року №213 було звільнено з військової служби (за станом здоров`я). Відповідно до наказу начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління (по стройовій частині) від 30.08.2019 року №145 позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу управління з 25.09.2919 року. За весь період проходження військової служби позивачу додаткова відпустка як особі, яка має статус учасника бойових дій не надавалась. При цьому, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби в частині також не надавалась. На думку позивача, відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2019 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належний соціальний захист.

Ухвалою суду від 25 травня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачам надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

18.06.2020 року від відповідача-1 - Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечують проти позовних вимог, посилаючись виключно на норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, відповідачем зазначено, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям-учасникам бойових дій) не виплачується, а також відповідачем наголошено на пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється місячний строк.

Відповідач-2 у визначений судом строк відзив на позовну заяву не надав, а тому відповідно з п. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк судом без поважних причин суд вирішує справу за наявним матеріалами.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , 1970 року народження, проходив військову службу в Збройних Силах України з 31.03.2015 року по 25.09.2019 рік, має військове звання «підполковник».

Згідно з Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 24.12.2015 року № 303/23/з/5118, виданої Західним територіальним квартирно - експлуатаційним управлінням, позивач безпосередню брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей у період з 06.10.2015 по 15.12.2015 роки.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.02.2016 року, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги встановлені законодавством.

Судом встановлено, що наказом Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 28.08.2019 року № 213 підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника управління - головного інженера Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я), відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційне управління підполковника В. Васіна від 30.08.2019 року № 145 (по стройовій частині), підполковника ОСОБА_1 з 25.09.2019 року виключено зі списків особового складу Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління і направлено для зарахування на військовий облік до Тернопільського об`єднаного міського військового комісаріату Тернопільської області.

Цим же наказом передбачено виплатити позивачу :

- посадовий оклад;

- оклад за військовим званням;

- надбавку за особливості проходження служби у відсотках до посадового окладу, окладу за військове званням та надбавки за вислугу років у розмірі - 65 %;

- щомісячну премію у розмірі 35 % за період військової служби з 01 серпня по 25 вересня 2019 року;

- грошову допомогу для оздоровлення за 2019 рік;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань;

- грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 4 повних календарних років військової служби;

- грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Матеріалами справи також підтверджено, що 17.12.2019 року та 18.12.2019 року позивач звертався із письмовими заявами на адресу начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління та начальника Івано - Франківського квартирно - експлуатаційної частини району в яких просив надати інформацію про те, чи виплачувалась йому, як учаснику бойових дій, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2017 рік та з 2017 по 2019 рік, та у разі якщо ні, то виплатити компенсацію у відповідності до норм Закону України «Про відпустки».

Листом за вих. № 516/зв/24 від 09.01.2020 року тимчасово виконуючий обов`язки начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління підполковник Р. Завальнюк повідомив позивача про те, що за період проходження ним військової служби в Східному ТКЕУ додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та грошова компенсація при звільненні, не надавалась.

Листом за вих. № 3/17 від 11.01.2020 року начальник Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району полковник О. Пилипак повідомив позивача про те, що за період служби в Івано - Франківській КЕЧ (району) з 01.08.2015 року по 14.03.2017 року додаткова відпустка, як учаснику антитерористичної операції не надавалась і компенсація не виплачувалась.

Вважаючи, що відповідачі при звільненні ОСОБА_1 зі служби, протиправно не нарахували та не виплатили грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 року по 2019 рік, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Конституцією України закріплено основи соціальної спрямованості держави.

Так, згідно зі статтями 3, 19 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з пункту 5-6 розділу Наказу № 260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Дослідженням матеріалів справи також встановлено, що у період з 2016-2019 р.р. позивачу не надавалася додаткова відпустка, як особі, яка має статус учасника бойових дій у зв`язку з настанням особливого періоду.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при звільненні з військової служби в запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 2016 - 2019 р.р. додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII.

За таких обставин, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу з 25.09.2019 року, Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління протиправно не здійснило з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016-2019 р.р., передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону №3551-XII.

Суд зауважує, що не проведення необхідного розрахунку є підставою для визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача провести відповідні нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у зв`язку із чим, позовні вимоги в цій частині (пункти 2 і 6 прохальної частини позову) підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині визнати протиправним рішення Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, викладене в листі від 09.01.2020 року №516/зв/24, про відмову у виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).

Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Суд також звертає увагу, що під час вирішення спору суду необхідно пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі- наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Тобто, підставами для визнання протиправними актів суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких рішень протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Позивач у п. 3 прохальної частини позову просить визнати протиправним та скасувати рішення Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, викладене в листі від 09.01.2020 року №516/зв/24, про відмову у виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яке носить суто інформаційний характер та не являється рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, у зв`язку із чим, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Також, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов`язання Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління внести зміни до наказу начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління (по стройовій частині) від 30.08.2019 №145 про виплату ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з наступного.

За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Однак, на переконання суду, розгляд питання щодо внесення змін до наказу начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління (по стройовій частині) від 30.08.2019 №145 про виплату ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.

З аналогічних підстав не підлягає задоволенню і позовні вимоги в частині зобов`язання Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро розрахувати суму, що підлягає виплаті в якості компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік з показниками окремо за кожний рік

При цьому, суд також звертає увагу на те, що задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, права позивача у спірних відносинах відновлені в повному обсязі.

Стосовно доводів відповідача-1 щодо пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п. 3 розділу XXXI Порядку № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

За таких обставин, суд відхиляє твердження відповідача-1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не обмежені строком звернення до суду. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач - 1 не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 9, 73-78, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інн НОМЕР_2 ) до Відповідача-1: Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління (м. Дніпро, вул. Феодосіївська буд. 13, код ЄДРПОУ 26614946), Відповідача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (м. Дніпро, вул. Феодосіївська буд. 13, код ЄДРПОУ 08004581) про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.

Зобов`язати Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева