Рішення № 91776528, 24.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/10822/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач, Фонд) звернулось із позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 25031,25 грн та пені в сумі 485,97 грн., загалом 25517,22 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не працевлаштував у 2019 році одного інваліда згідно нормативу робочих місць, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і за вказане незайняте інвалідом місце самостійно не сплатила вчасно адміністративно-господарські санкції, що потягло за собою нарахування пені, в зв`язку з чим Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувшись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача вищезазначені суми адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено судовий розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (арк.спр. 17).

Копія ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 24 липня 2020 року направлена відповідачу, повернута відділенням поштового зв`язку із відповідною довідкою «за закінченням терміну зберігання» (арк. спр. 21).

Відповідно до частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Пунктом 5 частини шостої статті 251 КАС України, передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, із урахуванням зазначених норм процесуального законодавства, копія ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року вважається врученою відповідачу належним чином.

Також слід зазначити, що 23 вересня 2020 року ОСОБА_1 ознайомилася з матеріалами справи та зробила фотокопію наявних в ній документів, що підтверджується заявою від 23 вересня 2020 року (арк. спр. 26), однак відзив на позов не подала, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Тому, з огляду на вжиття судом усіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про наявність судової справи з його участю та забезпечення можливості реалізації останнім права захисту у судовому порядку його прав та інтересів, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними у ній доказами.

Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Відповідно до звіту ФОП ОСОБА_1 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік по формі №10-ПІ (затверджена наказом Мінпраці України від 10 лютого 2007 року №42) від 08 липня 2020 року середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа (арк. спр. 7).

У зв`язку із невиконанням вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на 1 особу, позивачем було нараховано адміністративно-господарські санкції у сумі 25031,25 грн та пеню в сумі 485,97 грн. (арк. спр. 6).

З метою всебічного та повного з`ясування обставин справи з ініціативи суду до Луцького міського центру зайнятості було надіслано лист про надання інформацію щодо подання ФОП ОСОБА_1 звітів форми №3-ПН за період січень- грудень 2019 року (арк. спр. 25).

У відповідь на такий запит Луцький міський центр зайнятості надав подані ФОП ОСОБА_1 звіти форми№3-ПН від 12 лютого 2019 року та від 29 жовтня 2019 року (арк. спр 27-29).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок).

Пунктами 3-5 Порядку передбачено, що форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточняється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд зауважує, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, разом з тим передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 липня 2020 року по справі №804/4097/18, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами (постанови від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, 20 травня 2019 року по справі № 820/1889/17) та висловлював правовий висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.

Як убачається із інформації, наданої суду Луцьким міським центром зайнятості, ФОП ОСОБА_1 подавались звіти форми №3-ПН 12 лютого 2019 року та 29 жовтня 2019 року.

З врахуванням того, що подана ФОП ОСОБА_1 звітність форми №3-ПН від 12 лютого 2019 року була первинною, інша інформація відсутня, тому, на думку суду, відповідач порушив свій обов`язок передбачений Порядком не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії за наявності попиту подавати до центру зайнятості інформацію починаючи з січня 2019 року.

В матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження виконання відповідачем вимог законодавства щодо створення робочих місць відповідного нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та вжиття заходів для реального працевлаштування осіб з інвалідністю за січень 2019 року.

Отже, враховуючи те, що позивач створила робочі місця для осіб з інвалідністю, однак до 12 лютого 2019 року не надала інформацію про попит на робочу силу чим не виконала вимог Порядку подання форми звітності №3-ПН.

В подальшому, починаючи з лютого 2019 року підприємець такі звіти (інформацію) до центру зайнятості подавала (арк. спр. 28-29).

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю працевлаштуватися та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив. Доказів протилежного суду не надано.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до суб`єкта господарювання з метою працевлаштування та щодо відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися за направленням з центру зайнятості у 2019 році.

Таким чином, відповідачем було виконано вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” в період з лютого по грудень 2019 року, зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі №825/709/17, від 31 січня 2019 року у справі №820/2267/17.

Тому у суду відсутні підстави стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з відповідача за період лютий-грудень 2019 року.

Станом на дату розгляду справи у суду відсутні докази повної або часткової сплати розміру адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підприємець створила робочі місця для осіб з інвалідністю, однак своєчасно не надала інформацію про попит на робочу силу, фактично, не вжила усіх залежних від неї передбачених законом заходів за січень 2019 року, відтак на думку суду, позов в цій частині підлягає до задоволення.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 у січні 2019 року не подавала звітності до центру зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів остання зобов`язана сплатити адміністративні санкції за один місяць (січень) 2019 року, що становлять 2126,41 грн.: штраф у розмірі 2085,94 грн. та пеня - 40,47 грн.

Розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій: 25031,25 грн. (сума адміністративно-господарських санкцій за нестворене робоче місце)/12 місяців х 1 місяць = 2085,94 грн.

Розрахунок пені: (2085,94 грн. х 0,02%) х 97 днів = 40,47 грн.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті в їх сукупності суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом стягнення із ФОП ОСОБА_1 на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій у сумі 2085,94 грн (дві тисячі вісімдесят п`ять гривень дев`яносто чотири копійки) та пені в сумі 40,47 грн (сорок гривень сорок сім копійок), в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

У силу приписів статті 139 КАС України, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат у даній справі.

Керуючись статтями 139, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, 3-А, ідентифікаційний код юридичної особи 13369882) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити частково.

Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в дохід Державного бюджету України на рахунки, відкриті на балансі Державної казначейської служби України (УK у м.Луцьку/Луцька отг/50070000, код ЄДРПОУ 38009628, p/p UА528999980313151230000003550, Казначейство України (ЕАП), ідентифікаційний номер 38051994) адміністративно-господарські санкції у сумі 2085,94 грн (дві тисячі вісімдесят п`ять гривень дев`яносто чотири копійки) та пеню в сумі 40,47 грн (сорок гривень сорок сім копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович

Повне рішення суду складене 24 вересня 2020 року