Рішення № 91766173, 24.09.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року м.Мукачево Справа№303/4862/18

2/303/33/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Штець І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

до відповідача ОСОБА_1

про звернення стягнення на майно,

За участю:

представника позивача - Гички Б.І .

представника відповідача - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 5 липня 2019 року, звернулося до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення:

- на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки №PCL-801/009/2007 (майнова порука) від 01.02.2007 року, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Квартира), яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання права ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на продаж від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу предмета іпотеки в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» з правом отримання витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих та інших документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з метою погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором CNL-801/002/2007 від 01.02.2007 року у розмірі 1300341,10 гривень. Початкову ціну предмета іпотеки встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час його реалізації, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Позовні вимоги обґрунтовується посиланням на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладених між ОСОБА_4 та відповідачем договору кредиту та іпотечного договору, зобов`язання ОСОБА_4 перед банківською установою зі сплати кредиту та інших нарахувань залишилися невиконаними, тому з метою захисту порушених прав позивача мають бути задоволенні вимоги за предметом позову.

Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані також приписи ст.ст. 526, 530, 625, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 12, 33, 34, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Представник позивача у судовому засіданні змінені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив звернути стягнення на Квартиру, шляхом надання права продажу від свого імені предмету іпотеки, оскільки такий спосіб забезпечить відкритість процедури реалізації предмета іпотеки.

Представник відповідача, прийнявши участь в судовому засіданні, в задоволенні позовних вимог просив відмовити, оскільки до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не перейшло право вимоги за договором поруки. Також вказав на пропуск банком строків позовної давності для звернення до суду з вимогою за предметом позову, оскільки остання сплата частини заборгованості була здійснена позичальником 21.05.2012.

На підставі ухвал суду від 18.09.2020 закрито провадження в частині вимог до ОСОБА_4 , прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позовних вимог від 5 липня 2019 року та закрито підготовче провадження по справі.

Ухвалою суду від 24.09.2020 заяву представника позивача про зміну позовних вимог, що надійшла на електронну адресу суду 18.09.2020 та поштою 24.09.2020 залишено без розгляду.

Заслухавши доводи та заперечення сторін ,дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до частини першої ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Судом встановлено, що 1 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (надалі - Банк) та ОСОБА_4 (надалі - Позичальник) був укладений кредитний договір № CNL-801/002/2007 (надалі - Кредитний договір, а.с. 5-14), на підставі якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 59500 доларів США, на споживчі цілі.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_1 1 лютого 2007 року був укладений також договір іпотеки № PCL- 801/009/2007 (надалі - Договір іпотеки, а.с. 100-106), на підставі якого відповідач надав в іпотеку Банку - Квартиру (Предмет іпотеки).

Також, 17 травня 2012 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додатковий договір №1 до Договору іпотеки (майнової поруки) № PCL- 801/009/2007 (надалі - Додатковий договір).

13.02.2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було надіслано вимогу ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором від 1 лютого 2007 року №СNL-801/002/2007, яка була отримана останнім 15.02.2018 (а.с. 20, 22).

Аналогічну досудову вимогу було надіслано ОСОБА_1 , яка отримана останньою 15.02.2018 (а.с. 21, 22).

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи суд виходить із того, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга ст. 1050 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому вимогу про звернення стягнення на Предмет іпотеки, який належить відповідачу.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені (частина друга ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України).

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, внаслідок неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором, позивач просив звернути стягнення на предмети іпотеки.

У відповідності до ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Правовими приписами ст.ст. 589, 590 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави, яке здійснюється за рішенням суду.

Згідно з нормативним правилом, передбаченим ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (частини перша та третя), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (п. 4 частини 1 статті 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі на підставі статті 38 Закону.

Разом з тим, сторони у пункті 6.4.1 Договору іпотеки та пункті 6.7.2 Додаткового договору досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя, про який просить суд позивач - шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки третій особі.

Таким чином, іпотекодержатель має у позасудовому порядку здійснювати захист свого цивільного права та інтересу, оскільки з приводу реалізації цього способу захисту сторони досягли домовленості у договорі іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону).

Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).

Зі змісту Договору іпотеки та Додаткового договору вбачається, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі іпотеки обидва передбачені частиною третьою статті 36 Закону способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем (пункт 6.4.2 Договору іпотеки та пункт 6.7.1 Додаткового договору до Договору іпотеки); звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі (пункт 6.4.1 Договору іпотеки та пункт 6.7.2 Додаткового договору до Договору іпотеки).

У пункті 6.3.1 Додатково договору до Договору іпотеки сторони встановили, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється на вибір Іпотекодержателя за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, в позасудовому порядку, в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством

При цьому, на відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16).

Отже, процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц.

Крім того, в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду для забезпечення передбачуваності правозастосовної практики й ефективного захисту прав сторін договору іпотеки відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16, за змістом якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві згідно зі статтею 38 Закону, незважаючи на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Тобто, визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач обрав неналежний матеріально - правовий спосіб захисту порушеного права іпотекодержателя, тому наведені представниками сторін у судовому засіданні доводами та аргументи відносно поданого на розгляду суду позову (наявність невиконаного грошового зобов`язання, відповідальність поручителя - іпотекодавця, позовна давність) судом не аналізуються, оскільки могли б входити в предмет судового дослідження, за умови обрання позивачем належного та передбаченого законом способу захисту порушеного права.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати по справі у сумі 19505,11 грн. (судовий збір, а.с. 1) відповідно до частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України слід покласти на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 259, 263-265, 279, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору в сумі 19505,11 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ять гривень 11 копійок) покласти на позивача.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» (03150 м.Київ, вул Фізкультури, 28Д, код ЄДРПОУ 36789421).

Представник позивача: Гичка Богдан Іванович (АДРЕСА_4).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ).

Представник відповідача: ОСОБА_3, АДРЕСА_3 .

Суддя В.В. Кость

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 24.09.2020.