Рішення № 91762640, 15.09.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14500/19

Провадження № 2/752/2342/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

15 вересня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки, -

в с т а н о в и в:

у липні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 26.12.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було укладено кредитний договір № ML-006/1845/2007. Згідно з умовами кредитного договору банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 208 000,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 26.12.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було укладено Договір іпотеки № PML-006/1845/2007, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Русанюком З.З. та зареєстрований у реєстрі за № 8292.

Згідно з умовами договору, в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24.06.1993 року сектором приватизації Московської районної державної адміністрації м. Києва згідно з розпорядженням (наказом) № 2329 від 24.06.1993 року, та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 06.03.2002 року ОСОБА_4 , державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 11-1299.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, позивач у 2010 році звернувся до Печерського районного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2010 року позов ПАТ «ОТП Банк» було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року в розмірі 197 673,08 доларів США, та несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 16 115,96 доларів США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

У червні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стало відомо, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_6 .

Таким чином, оскільки зобов`язання за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року не виконані, за кредитним договором існує заборгованість в розмірі 2 183 394,03 грн. в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 24.02.2014 року, просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року, що становить 2 183 394,03 грн. в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 24.02.2014 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перейшла у спадщину ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Ухвалою від 17.07.2019 року відкрито провадження у справі та постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 17.10.2019 року (а.с. 56).

Ухвалою від 17.10.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд на 28.01.2020 року (а.с. 64).

28.01.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 23.04.2020 року (а.с. 75).

23.04.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 15.09.2020 року (а.с. 96).

У судове засідання представник позивача не з`явився, на адресу суду направив клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, відзив на позов не подав. Від представника останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із карантином.

В зв`язку з тим, що сторони не з`явилися в судове засідання, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, згідно із ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Розглядаючи дану справу суд враховує, що відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

26.12.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було укладено кредитний договір № ML-006/1845/2007. Згідно з умовами кредитного договору банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 208 000,00 доларів США (а.с. 7-11).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 26.12.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було укладено Договір іпотеки № PML-006/1845/2007, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Русанюком З.З. та зареєстрований у реєстрі за № 8292 (а.с. 12-14).

Згідно з умовами договору, в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24.06.1993 року сектором приватизації Московської районної державної адміністрації м. Києва згідно з розпорядженням (наказом) № 2329 від 24.06.1993 року, та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 06.03.2002 року ОСОБА_4 , державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 11-1299 (а.с. 15, 16).

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2010 року, котре набрало законної сили 21.04.2010 року, позов ПАТ «ОТП Банк» було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року в розмірі 197 673,08 доларів США, та несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 16 115,96 доларів США (17-18).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 19).

21.06.2018 року постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві Бучацького Ю.О. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 636, виданого 24.02.2014 року ПН Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно - трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить гр. ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» борг у розмірі 2 183 394,03 грн. (а.с. 21, 22).

04.07.2018 року позивачем направлено вимогу Другій київській державній нотаріальній конторі, в якій просив повідомити спадкоємців померлої про наявність претензії ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та повідомити коло спадкоємців ОСОБА_3 (а.с. 20).

21.08.2018 року ПН КМНО Гуцевич О.О. повідомила спадкоємця ОСОБА_1 про вимоги позивача (а.с. 33).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2019 року витребувано у ПН КМНО Гуцевич О.О. завірені належним чином матеріали спадкової справи щодо майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яких вбачається, що 02.09.2016 року із заявою про прийняття спадщини звернувся відповідач - ОСОБА_1 (а.с. 23-24, 25-32).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у відповідності ЦПК України випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною 1 ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 с. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою i у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (ч. 1 ст. 1282 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, за змістом ст. 23 Закону України «Про іпотеку» в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, в тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) викладено такі правові висновки.

Приписи ст. ст. 1281 і 1282 ЦК України та ст. 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом ч. 1 ст. 1282 ЦК України та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст. ст. 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, ст. 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, ч. 4 ст. 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, визначені ст. 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови в позові за умови, якщо про застосування позовної давності в суді заявила одна зі сторін.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст. ст. 1281 і 1282 ЦК України. Тобто ст. 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного в рамках справи № 127/10925/17, провадження № 61-44779св18 від 10.04.2020 року.

Представником відповідача було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, мотивоване тим, що про відкриття спадщини позивач дізнався 26.06.2018 року, тобто останнім строком із зверненням до суду із позовом про звернення стягнення на спадкове майно було 26.12.2018 року.

Однак, з огляду на вищевикладене, судом оцінюється критично дане твердження сторони відповідача з точки зору його мотивування, оскільки останнім здійснюється ототожнення поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» та поняття «позовна давність», через що останнє не приймається до уваги.

Натомість, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідач просив застосувати позовну давність до позовної вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

Переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією з підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.

При цьому позовна давність переривається саме пред`явленням позову, а не постановленням судового рішення.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У зв`язку із зверненням ПАТ «ОТП Банк» у лютому 2010 року до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року в розмірі 197 673,08 доларів США, та несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 16 115,96 доларів США, був змінений строк виконання основного зобов`язання, першочергово встановлений кредитним договором, а саме: 26.12.2017 року, і кредитор був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли він дізнався про порушення його права, тобто з лютого 2010 року - часу невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, коли відбулося переривання позовної давності, перебіг якої з того часу почався заново.

На день смерті ОСОБА_3 позовна давність за пред`явленими ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в цій справі вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки вже спливла, тому, пред`явивши у липні 2019 року позов про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року, на думку суду, позивач пропустив позовну давність, що є підставою для відмови в позові.

Наведене узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом України у постанові від 11.10.2017 року у справі № 585/1512/15-ц (провадження № 6-1674цс17).

За змістом вищенаведеної ст. 1218 ЦК України спадкоємці померлої особи вправі заявити про застосування позовної давності до пред`явлених кредитором в судовому порядку вимог, які випливають з боргів спадкодавця. Як зазначено вище, представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

Крім того, в оцінці спірних правовідносин в цій справі суд виходить з такого.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом наведених норм права особи, які беруть участь у справі, можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд (диспозитивність цивільного судочинства). Зміст принципу диспозитивності розкривають через такі положення: хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це; особа, якій належить право, може від нього відмовитися; нікого не можна примушувати пред`явити позов проти своєї волі; суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом. Розпорядження правами щодо предмета спору повинно здійснюватися з урахуванням меж здійснення цивільних прав, що передбачені статтею 13 ЦК України, а саме в межах, передбачених законом та у встановленій законом процесуальній формі; без порушення прав інших осіб, без завдання шкоди довкіллю або культурній спадщині; без наміру завдати шкоди іншій особі; з додержанням моральних засад суспільства.

Предметом позову є частина позову, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті, тобто предметом позову є зазначені у позовній заяві вимоги.

У поданій до суду в цій справі позовній заяві ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначило позовну вимогу - рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № ML-006/1845/2007 від 26.12.2007 року, що становить 2 183 394,03 грн. в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 24.02.2014 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перейшла у спадщину ОСОБА_1 .

Отже, предметом позову в цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки. Правовими підставами такої вимоги позивач зазначив ст. ст. 1, 7, 33 Закону України «Про іпотеку». При цьому, пославшись у позовній заяві, зокрема на ст. ст. 1281 та 1282 ЦК України, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заявило вимоги про звернення стягнення на майно, яке є спадковим, як це передбачено ч. 2 ст. 1282 цього Кодексу. Відтак, норми наведених статей ЦК України можуть бути підставами для задоволення позову

Разом з тим, аналізуючи питання про дотримання позивачем як кредитором положень ст. ст. 1281, 1282 ЦК України щодо строків та порядку пред`явлення вимог до відповідача як спадкоємця боржника, суд надходить до наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Як убачається з ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Отже, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

З вказаного випливає, що якщо спадкоємець не здійснює юридично значимих дій щодо спадку, то, зокрема, в даному випадку, це не припиняє договору іпотеки

Отже, встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.

Сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2018 року у справі № 14-53цс18.

Разом з тим, ст. 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Установлено, зокрема, з даних ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2019 року, що позивач 26.06.2018 року дізнався про смерть ОСОБА_3 , отримавши вказаного числа копію постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві Бучацького Ю.О. про закінчення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 636, виданого 24.02.2014 року ПН Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно.

04.07.2018 року позивачем направлено вимогу Другій київській державній нотаріальній конторі, в якій просив повідомити спадкоємців померлої про наявність претензії ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та повідомити коло спадкоємців ОСОБА_3 (а.с. 20).

21.08.2018 року ПН КМНО Гуцевич О.О. повідомила спадкоємця ОСОБА_1 про вимоги позивача (а.с. 33).

Отже, що позивач дізнався про відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 , а вимогу до спадкоємця, який прийняв спадщину, пред`явив 04.07.2018 року, тому суд надходить до висновку про дотримання позивачем передбаченого ст. 1281 ЦК України строку пред`явлення вимоги.

Тому, в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 142, 263-265, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко