Рішення № 91755501, 15.09.2020, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/120/18

Провадження № 2/0274/179/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"15" вересня 2020 р. м. Бердичів

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді Хуторної І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поступайло Х.О.,

учасники справи, присутні в судовому засіданні:

представник позивача ОСОБА_1 ,

представник третьої особи Окунь О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Бердичівська міська рада, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю ( а.с. 14-16).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що 02.09.1997 він купив у ОСОБА_3 цегляний гараж 1979 року побудови за 3700 грн у м. Бердичеві у дворі будинку АДРЕСА_1 . Із ОСОБА_3 вони уклали письмовий договір, проте нотаріально не посвідчили. Гараж є капітальною спорудою, та не є самовільним будівництвом. З 1997 року він користується гаражем безперервно та відкрито, проте не може оформити право власності, а тому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на цегляний гараж 1979 року побудови, що знаходиться у дворі будинку АДРЕСА_1 .

Від відповідачки відзив на позовну заяву не надходив.

Ухвалою судді ОСОБА_4 від 21.02.2018 у справі відкрито загальне позовне провадження.

У зв`язку із закінченням строку відрядження судді Скиби М.М., після повторного авторозподілу справи, ухвалою судді Замеги О.В. від 08.11.2018 дана справа прийнята до свого провадження.

Ухвалою суду від 20.03.2019 за клопотанням представника позивача про витребування доказів: КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" було зобов`язано надати суду правовстановлюючі документи на гараж по АДРЕСА_1 , КЕВ Бердичівського військового гарнізону зобов`язано надати суду дозвільні документи на будівництво гаража по АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23.04.2019 до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено виконавчий комітет Бердичівської міської ради.

Ухвалою суду від 02.07.2019 підготовче провадження у справі закрито.

Ухвалою судді Хуторної І.Ю., внаслідок повторного автоматичного розподілу судових справ, після відставки судді Замеги О.В., дану справу прийнято до свого провадження.

Відповідно до письмових пояснень представника третьої особи, виконкому Бердичівської міської ради - проти задоволення позову заперечили з тих підстав, що у матеріалах справи відсутній документ, яким би надавалося право відповідачеві на будівництво гаража та введення його в експлуатацію, земельна ділянка під гаражем не приватизована. Крім того, земельна ділянка по АДРЕСА_2 розташована в зоні змішаної перспективної багатоквартирної житлової та громадської забудови (переважно громадської), що знаходиться в зоні регулювання забудови. Містобудівною документацією не передбачено будівництво індивідуальних гаражів за вказаною адресою (а.с.93-94).

Відповідачка повідомлялася про дату час та місце розгляду справи через публікацію оголошення на веб-порталі судової влади України.

У судовому засіданні 01.09.2020 позивач підтримав позов. Пояснив, що у 1997 році він купив гараж у дружини військового – ОСОБА_3 , яка відразу виїхала із міста Бердичева. Їй на даний час має бути 75-77 років. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про яку надійшли відомості з Державної міграційної служби про зареєстроване місце проживання, не є тією особою у якої він купував гараж. Він гаражем користується із 1997 року.

Представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов. Вважає, що гараж не є самочинним будівництвом, оскільки збудований ще у 1977 році на на гараж виготовлено технічний паспорт. Наявні підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на гараж, оскільки він у 1997 році купив гараж у ОСОБА_3 та з того часу відкрито, безперервно ним користується.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що гаражем по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 користується з того часу, як купив у своєї сусідки ОСОБА_3 . Він був присутнім при підписанні договору купівлі-проваджу.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що по сусідству із нею проживали подружжя ОСОБА_7 . Чоловік помер, а його дружина ОСОБА_8 продала гараж, який залишився після чоловіка, сусіду ОСОБА_2 . При ній ( ОСОБА_6 ) укладався договір та передавалися грошові кошти. Вона впевнена, що будівництво гаражів проводилося за відома командира військової частини.

Суд, з`ясувавши обставини справа, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, вважає, що у задоволенні позову належить відмовити з таких підстав.

Відповідно до письмового договору купівлі-продажу, укладеного 02.09.1997 (а.с.9) ОСОБА_3 , проживаюча в АДРЕСА_3 , як власник, продала ОСОБА_2 проживаючому по АДРЕСА_4 , цегляний гараж побудований у дворі будинку по АДРЕСА_1 . (а.с.9)

З технічного паспорта на гараж по АДРЕСА_1 виготовленого за замовленням ОСОБА_2 . Бердичівським бюро технічної інвентаризації 20.11.2012, вбачається, що гараж площею 33,5 м2, побудований 1979 року (а.с.5-8)

На запит суду за клопотанням представника позивача із КП «Бердичівське МБТІ» надійшли правовстановлюючі документи на гаражі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Так, відповідно до свідоцтва про право власності на гараж від 31.01.2014, гараж що розташований в АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 на праві приватної власності. Складається з одного будинку площею 21 м.кв. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради від 18.01.2011 за №45 (а.с.84).

Гараж, площею 25 м.кв. в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_10 , про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с.85).

Гараж, площею 19,2 м.кв. в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_11 , про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с.86).

Гараж, площею 21,9 м2 в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_11 , про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с.87).

Відомостей про належність на праві власності гаража за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 - суду не надано.

Крім того, за клопотанням представника позивача, на запит суду начальник КЕВ м. Житомир повідомив, що згідно директиви Міністра оборони України від 18.01.2008 №Д-322/1/01 Бердичівська квартирно-експлуатаційна частина (району) розформована та правонаступником визначено Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир. Будь-яких дозвільних документів на будівництво гарада по АДРЕСА_1 не надавалось. В КЕВ м. Житомир на обліку знаходиться земельна ділянка по АДРЕСА_1 та належить до категорій земель оборони (а.с.88).

Відповідно до витягу з відомостей наявності та використання земельних ділянок за КЕВ м. Житомир станом на 01.01.2019 рахується 0,52 га земельної ділянки під переданим житловим фондом, по АДРЕСА_2 , на підставі рішення Бердичівської міської ради №222 від 22.06.1959 (а.с.89)

З довідки відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради №38 від 19.03.2019 вбачається, що містобудівною документацією не передбачено будівництво індивідуальних гаражів на земельній ділянці по АДРЕСА_2 (а.с.96-98

Відповідно до рішення сесії сьомого скликання Бердичівської міської ради № 152 від 21.07.2016 вулицю Горького у м. Бердичеві перейменовано на вул. Маріїнську.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Набувальна давність є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

За набувальною давністю може бути отримано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні його власнику було відмовлено.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі, а також на безхазяйну річ.

Між тим, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

З наданих суду доказів вбачається, що земельна ділянка, на ім`я ОСОБА_3 для будівництва гаража по АДРЕСА_2 не виділялась.

Крім того, дозвільні документи на ім`я ОСОБА_3 на будівництво гаража не видавались, право власності на гараж за ОСОБА_3 не було зареєстровані.

Таким чином, жодного доказу, який би доводив будь-які права ОСОБА_3 на гараж по АДРЕСА_2 та що вона мала право відчужувати цей гараж ОСОБА_2 суду не надано.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , оскільки не доведено, що ОСОБА_3 порушує, оспорює чи не визнає права позивача, так як судом встановлено, що ОСОБА_3 не мала право власності на гараж по АДРЕСА_2 та вона не була уповноважена на продаж гаража ОСОБА_2 , яким той із 1997 року відкрито та безперервно володіє.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, як особа із інвалідністю першої групи, за положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1000 грн, компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно – гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення повного тексту безпосередньо до Житомирського апеляційного суду або через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП не встановлено, проживає АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , відомості про місце проживання та реєстрації не встановлено;

Третя особа: виконком Бердичівської міська ради Житомирської області, пл. Європейська, 1 м.Бердичів, ЄДРПУО 43142501.

Повний текст рішення виготовлено 24.09.2020.

Суддя І.Ю.Хуторна