Рішення № 91753903, 03.09.2020, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/240/20

Провадження № 2/175/62/20

Справа № 175/240/20-ц

Провадження № 2/175/62/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Кравченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам?янське Агро» про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам?янське Агро» моральну шкоду у розмірі 10000 грн. та судові витрати покласти на рахунок відповідача.

Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі (а.с.20-21).

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам?янське Агро» надав суду відзив на позов в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.33-37), надав суду заяву про розгляд справи без участі їх представника (а.с.71).

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що на підставі Державного акту на право власності на земельку ділянку серії ЯЖ №391212 виданого 04 березня 2009 року Відділом Держкомзему у Дніпропетровському районі на підставі Свідоцтва про право спадщини за законом від 06 жовтня 2008 року зареєстрованого в реєстрі за №2-5685, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 8.650 га, що розташована на території Степової сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно договору оренди землі №163-Д укладеного 05 серпня 2014 року та додаткової угоди до Договору оренди землі №163-Д від 05 серпня 2014 року укладеної 01 березня 2017 року, ОСОБА_1 передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дзержинець» (перейменоване на Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам?янське Агро») в строкове платне користування земельну ділянку площею 8,6500 га, кадастровий номер 1221487200:04:039:0020, з цільовим призначенням: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території колишнього КСП «Дзержинець» Дніпропетровського району Дніпропетровської області Степової сільської ради, земельна ділянка № НОМЕР_1 згідно схеми поділу земель КСП «Дзержинець» на полі № НОМЕР_2 , строком на 10 (десять) років.

Згідно ст. 792 ЦК України, передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди до Договору оренди землі №163-Д від 05 серпня 2014 року укладеного 01 березня 2017 року, п. 4.1 Договору, викладено в наступній редакції: «Орендна плата вноситься Орендарем Орендодавцю або його представнику за довіреністю у грошовій, натуральній або відробіткової формах за вибором Орендодавця про що зазначається у Протоколі погодження порядку, розміру та умов сплати орендної плати (Додаток №1) у розмірі 20040 грн. за рік оренди».

Відповідач порушив свої орендні зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою в 2018 році та відповідно знехтував терміном зазначеним в п.4.3 Договору оренди землі №163-Д від 05 серпня 2014 року та умовами Додаткової угоди до Договору оренди землі №163-Д від 05 серпня 2014 року. В рахунок погашення заборгованості за користування в 2019 році вищевказаною земельною ділянкою, відповідачем не сплачено жодних грошових коштів на користь позивача. На неодноразові звернення ОСОБА_1 до Товариства з вимогою про здійснення повного розрахунку за Договором оренди, відповідач відповідав відмовою.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2019 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам?янське Агро» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 24425 грн. 19 коп., що складається з суми основного боргу 20040 грн., пені за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 3491 грн. 90 коп., 3% річних від простроченої суми в розмірі 349 грн. 19 коп., індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань в розмірі 544 грн. 10 коп., а також судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп., а всього стягнуто 25193 грн. 59 коп. (а.с.5-8).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що неправомірні дії відповідача нанесли йому моральну шкоду, що виразилась в немайнових втратах, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, побоювання щодо майбутнього стану здоров`я. внаслідок несплати відповідачем на протязі 2019 року плати за оренду землі, ОСОБА_1 переніс значний фізичний біль, пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров`я, а головне страху за своє життя. В подальшому ОСОБА_1 був вимушений проходити стаціонарне та амбулаторне лікування з періодичним відвідуванням лікувального закладу з метою огляду, а в період лікування потребував зовнішньої допомоги з боку дружини та дітей, з приводу чого почував себе як джерело клопоту та обмежень для близьких. Крім того, ОСОБА_1 вказав, що не міг оплатити комунальні послуги, внаслідок чого постійно позичав гроші на сплату комунальних послуг.

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У силу вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до норм ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв?язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв?язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

Беручи до уваги, що належних та допустимих доказів на порушення відповідачем прав позивача, які б призвели до моральних страждань, ОСОБА_1 не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Здійснивши системний аналіз наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що докази заподіяння позивачу моральної шкоди відсутні, а тому суд приходить до переконання про необґрунтованість вказаних позовних вимог та відсутність у матеріалах справи належних доказів, які могли б ствердити відповідні вимоги позивача.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Тому понесені позивачем витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з вказаним позовом стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 12, 13, 76, 78, 81, 130, 141, 223, 263-266 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам?янське Агро» про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Озерянська Ж.М.