Рішення № 91752004, 15.09.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4110/20

Провадження № 2/161/1950/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Присяжнюк Л.М.

за участю секретаря судового засідання Кубяк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі в м. Луцьку цивільну справу №161/4110/20 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТзОВ «Автокредит Плюс» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Свій позов обґрунтовує тим, що вона 17 травня 2018 року підписала заяву про приєднання до публічного договору №АРVO000000000022769 про надання фінансового лізингу (далі по тексту - Публічний договір), що розміщений на офіційному веб-сайті компанії відповідача www.planetavto.com.ua. За цим договором лізингодавець ТзОВ «Автокредит Плюс», керуючись Законом Украі?ни «Про фінансовий? лізинг», а також ст. 633, 634 Цивільного кодексу Украі?ни, публічно пропонує необмеженому колу осіб можливість отримання послуг фінансового лізингу. На виконання укладеного договору, 25 травня 2018 року відповідач передав їй у лізинг бувший у використанні автомобіль Mercedes-Benz, 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , строком на 60 місяців. Вартість предмета лізингу - 111 000 грн. Вказує, що приблизно один рік вона користувалась лізинговим автомобілем та сплачувала кошти на виконання умов договору лізингу. Однак, 12 червня 2019 року предмет лізингу вибув з її володіння та повернувся у володіння відповідача в зв`язку з примусовим його вилученням співробітниками ТзОВ «Автокредит Плюс». При цьому, відповідач жодним чином не намагався зв`язатись з нею, як стороною договору лізингу, не надіслав жодного попередження про вилучення автомобіля, не склав належним чином акт приймання-передачі предмету лізингу в її присутності. В подальшому вона ініціювала питання перед відповідачем про розірвання договору лізингу, однак її спроби захистити свої права, як сторони договору, і як споживача, в позасудовому порядку залишились безуспішними. Також зазначає, що вона на виконання договору лізингу сплатила відповідачу кошти в загальній сумі 70 254,00 гривні.

Позивач зазначає, що оскільки договір фінансового лізингу від 17 травня 2018 року укладений у простій письмовій формі шляхом приєднання до публічного договору, і нотаріально не посвідчений, то відповідно до частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним, і не створює правових наслідків для сторін. Тому, на її думку, на підставі частин першої, п`ятої статті 216 ЦК України з відповідача підлягає стягненню на її користь грошова сума, сплачена нею за нікчемним договором.

З огляду на наведене позивач просить стягнути з ТзОВ «Автокредит Плюс» на її користь 70 254,00 гривень.

Ухвалою від 18 березня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 09 червня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, попередньо подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просить суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Добринь Я.О. зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки цивільним законодавством не передбачений прямий обов`язок нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу транспортного засобу, стороною якого є фізична особа. Враховуючи презумпцію правомірності правочину, представник відповідача вважає, що укладений 17 травня 2018 року між ТзОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 договір лізингу не можна вважати нікчемним відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України. Крім того, зазначає, що в разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, в свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно (об`єкт лізингу), яким він користувався, та сплатити лізингодавцю плату за фактичний час користування об`єктом лізингу з моменту укладення договору і до моменту повернення транспортного засобу. Враховуючи, що лізинговий платіж включає в себе плату за користування предметом лізингу, то суд в разі застосування реституції має стягнути з відповідача на користь ТзОВ «Автокредит Плюс» 27 794,87 грн., які є платою за користування майном. На підставі наведеного, представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування транспортним засобом за своїм змістом, є кондикційними. А тому, аргументи відповідача щодо стягнення з неї плати за користування предметом лізингу в порядку застосування до спірних правовідносин двосторонньої реституції є безпідставними та такими, що суперечать вимогам закону.

Дослідивши та оцінивши представлені в справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Суд встановив, що 17 травня 2018 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до публічного договору №АРVO000000000022769 про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії відповідача www.planetavto.com.ua (а.с.5).

За цим договором лізингодавець ТзОВ «Автокредит Плюс», керуючись Законом Украі?ни «Про фінансовий? лізинг», а також ст. 633, 634 Цивільного кодексу Украі?ни, публічно пропонує необмеженому колу осіб можливість отримання послуг фінансового лізингу.

Відповідно до п. 2.1 вказаного Публічного договору лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу, наи?менування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в п.14.1.1 Заяви про приєднання до Договору, Додатку 1 «Специфікація», а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов`язаних з виконанням договору, на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього Договору (за виключенням випадків, передбачених Договором та/або законодавством) (а.с. 6-8).

Згідно з додатком до договору фінансового лізингу №АРVO000000000022769 від 17 травня 2018 року, що є специфікацією та актом приймання-передачі, лізингодавець ТзОВ «Автокредит Плюс» передало лізингоодержувачу ОСОБА_1 предмет лізингу, а саме: автомобіль Mercedes-Benz, 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , строком на 60 місяців. Вартість предмета лізингу - 111 000 грн (а.с. 13).

Розмір щомісячних платежів за спірним договором лізингу передбачений сторонами у додатку №2 до договору фінансового лізингу №АРVO000000000022769 від 17 травня 2018 року, який становить графік щомісячних лізингових платежів (а.с.14).

Як вбачається зі змісту акта приймання-передачі предмета лізингу на підставі події дефолту від 12 червня 2019 року автомобіль Mercedes-Benz, 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був вилучений співробітниками ТзОВ «Автокредит Плюс» з володіння позивача (а.с. 13).

Судом встановлено, що з метою укладення договору лізингу та на його виконання ОСОБА_1 сплатила відповідачу кошти в загальній сумі 70 254,00 гривні, з яких:

- 200 гривень - оплата за участь в аукціоні по автомобілю (квитанція №0.0.1033430737.1 від 12 травня 2018 року) (а.с. 17);

- 2000 гривень - оплата комісії за резервування авто (квитанція №0.0.1038643994.1 від 17 травня 2018 року) (а.с. 17);

- 11 100 гривень - авансовий лізинговий платіж ( платіжне доручення № 395384724 від 17 травня 2018 року ) (а.с. 16);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору ( квитанція №5603622 від 23 червня 2018 року) (а.с. 18);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №5784941 від 25 липня 2018 року) (а.с. 18);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №5976297 від 27 серпня 2018 року) (а.с. 19);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №6163367 від 26 вересня 2018 року) (а.с. 19);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №6321592 від 22 жовтня 2018 року) (а.с. 20);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №6553618 від 23 листопада 2018 року) (а.с. 20);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №6782845 від 26 грудня 2018 року) (а.с. 21);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №6986910 від 25 січня 2019 року) (а.с. 21);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №7267413 від 28 лютого 2019 року) (а.с. 22);

- 3650 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №7509712 від 01 квітня 2019 року) (а.с. 22);

- 3700 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №7993151 від 31 травня 2019 року) (а.с. 23);

- 5150 гривень - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція № 8117356 від 14 червня 2019 року) (а.с. 23);

- 2604 гривні - лізинговий платіж на виконання договору (квитанція №8250015 від 03 липня 2019 року) (а.с. 24);

- 9000 гривень - оплата компенсації вартості послуг з повернення предмету лізингу (квитанція №ПН220173 від 14 червня 2019 року) (а.с. 25).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує на нікчемність укладеного між нею та відповідачем договору фінансового лізингу з огляду на ту обставину, що такий договір не був нотаріально посвідчений.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз норм чинного законодавства України дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, договір лізингу, укладений за участю фізичної особи, в силу своєї правової природи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, а сторонами справи визнається, що договір фінансового лізингу №АРVO000000000022769 від 17 травня 2018 року нотаріально посвідчений не був.

В пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 зазначено, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Окрім того, 18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №362/4088/16-ц та навів висновки про те, що договір лізингу є змішаним, потребує нотаріального посвідчення. Верховний Суд вказав, що оскільки укладений між сторонами договір фінансового лізингу не посвідчений нотаріально, він є недійсним в силу вказівки про це в законі (нікчемний правочин).

Враховуючи зазначені вище положення, суд дійшов висновку, що сторонами при укладені договору фінансового лізингу №АРVO000000000022769 від 17 травня 2018 року допущено порушення статті 799 ЦК України щодо обов`язкового нотаріального посвідчення, а тому такий договір відповідно до положень статті 220 ЦК України є нікчемним.

При цьому покликання сторони відповідача на положення статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої договір лізингу має бути укладений лише у письмовій формі, відхиляються судом, адже вказаною нормою не обмежується можливість законодавчого встановлення додаткових вимог до форми договору фінансового лізингу за наявності відповідних підстав, зокрема, з урахуванням суб`єктного складу та предмету договору.

Згідно з положеннями частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин є видом недійсних правочинів та є таким в силу вимог закону, тобто його недійсність прямо встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо). З огляду на викладене у разі наявності передбачених законом підстав для вважати правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину, визначені в статті 216 ЦК України.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позовна вимога позивача про стягнення з відповідача коштів сплачених нею за договором фінансового лізингу є наслідком недійсності нікчемного правочину, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Щодо доводів представника відповідача стосовно права на отримання плати за користування автомобілем, суд виходить з наступного.

В пункті 14.1.3 Заяви про приєднання до публічного договору визначено відсотки за користування предметом лізингу, які скаржник ототожнює із платою за користування автомобілем.

Частина 1 статті 216 ЦК України закріплює відсутність будь-яких правових наслідків у зв`язку із недійсністю правочину, повернення сторін у стан до його укладення та повернення отриманого.

Отже у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувалася предметом лізингу, який належить на праві власності ТОВ «Автокредит Плюс».

За змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яку безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними.

Проте у цій справі відповідач не пред`являв зустрічних позовних вимог до позивача про стягнення коштів за користування предметом лізингу, а тому такі обставини не є предметом розгляду.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі та стягнення з ТзОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 70 254 гривень.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивач при зверненні до суду судовий збір не сплачувала, будучи звільненою від його сплати на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів». А тому, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 840,80 грн.

На підставі ст. ст. 203, 215, 216, 220, 799, 806 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

У Х ВА Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» в користь ОСОБА_1 кошти в сумі 70 254 (сімдесят тисяч двісті п`ятдесят чотири) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»: місце знаходження: 49126, місто Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, код в ЄДРПОУ 34410930.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк