Рішення № 91749737, 16.09.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 р. Справа № 480/4512/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Савицької Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бєлянської С.М.,

представника позивача - Титора Р.М.,

представника відповідача та третьої особи - Рибалки М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми за правилами загального позовного провадження адміністративну справу № 480/4512/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської міської ради, третя особа - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, і, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд визнати протиправним та нечинним рішення Сумської міської ради від 06.03.2013, №2180-МР, яким затверджено план зонування території міста Суми, в частині щодо функціонального призначення «Рекреаційні зони обмеженого користування» земельної ділянки загальною площею 0,0774 га, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських, будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником земельної ділянки загальною площею 0,0774 та, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) цільове призначення земельної ділянки: 02.01 - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.06.2020, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягом із Державного земельного кадастру. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради із заявою про видачу будівельного паспорту забудови земельної ділянки загальною площею 0,0774 та, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, 10.07.2020 листом за № 131/08.01-13 Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради відмовило позивачеві у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки. При цьому, відмовляючи позивачеві у отриманні будівельного паспорта, Управління посилається на те, що відповідно до Плану зонування території міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради № 2180-МР від 06.03.2013, містобудівної документації "Детальний план території по АДРЕСА_2 ", затвердженої рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 14.08.2018 №445, земельна ділянка позивача належить до рекреаційної зони обмеженого користування (Р-4), де будівництво житлових будинків не передбачено. У даному випадку є невідповідність за функціональним призначенням території.

Позивач, звернувшись до суду із даним позовом, вважає, що така відмова порушує її право власності, оскільки позбавляє можливості вільно користуватися земельною ділянкою, а Сумська міська рада зобов`язана була врахувати цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5924788700:01:001:0424, що належить їй на праві власності, при прийнятті Плану зонування міста Суми, що в свою чергу не призвело б до порушення її права на забудову вказаної ділянки. У зв`язку з чим, позивач просить суд визнати протиправним та нечинним рішення Сумської міської ради від 06.03.2013, №2180-МР, яким затверджено план зонування території міста Суми, в частині щодо функціонального призначення «Рекреаційні зони обмеженого користування» земельної ділянки загальною площею 0,0774 га, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

У відзиві на позовну заяву (а.с.76-78), відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що у відповідності до ч.1,3 ст.375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог ч.2 ст.18 цього Закону функціональне призначення територій встановлюється планом зонування території. За змістом частин 1,5 ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Тобто, зміна функціонального призначення не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку. Однак, реалізація цього права в частині зведення будівель і споруд здійснюється власником в межах цільового призначення земельної ділянки при дотриманні архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил. Отже, на думку відповідача, право позивача на будівництво визначене чинним законодавством України, тому оскаржуване рішення не порушує положень ст.375 ЦК України та ст.ст. 24, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Також відповідач зауважив, що при прийнятті рішення №2180-МР від 06.03.2013, яким затверджений План зонування території міста Суми у частині функціонального призначення території, Сумською міською радою дотримані вимоги ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 16.11.2011 №290.

Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, у наданих до суду письмових поясненнях (а.с.55-57), вказує на те, що відповідно до Плану зонування території міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 06.03.2013 № 2180-МР, земельна ділянка позивача знаходиться в зоні Р-4, де будівництво житлових будинків не передбачено. Наголошує на тому, що позивач по справі або продавець за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.06.2020, як власники земельної ділянки, що розташована в межах Плану зонування території м. Суми, мали право на внесення пропозицій до проекту цієї містобудівної документації, проте таким не скористалися.

У відповіді на відзив (а.с.100-103) позивач зазначає, що, вiдмoва позивачеві у наданні будівельного паспорта на забудову земельної ділянки загальною площею 0,0774 га, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, обмежує право останнього як власника земельної ділянки, на право володіння користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 11.08.2020 закрито підготовче провадження по справі №480/4512/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача та третьої особи проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях по суті справи.

Суд, здійснивши розгляд справи в порядку загального позовного провадження, заслухав пояснення учасників справи, дослідив письмові докази, з`ясував фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 0,0774 та, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) цільове призначення земельної ділянки: 02.01 - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.06.2020, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягом із Державного земельного кадастру(а.с.10-15).

З метою забудови придбаної у власність земельної ділянки, позивач у червні 2020 року подала Управлінню архітектури СМР заяву про видачу будівельного паспорта, у задоволенні якої було відмовлено з посиланням на План зонування території міста Суми, відповідно до якого земельна ділянка віднесена до рекреаційної зони обмеженого користування (Р-4), де будівництво житлових будинків не передбачено (а.с. 16,29).

Судом також встановлено, що рішенням Сумської міської ради №2180-МР від 06.03.2013 затверджений План зонування території міста Суми (а.с.30-39). Відповідно до цього рішення належна на праві власності позивачу земельна ділянка віднесена до рекреаційної зони обмеженого користування (Р-4), де будівництво житлових не передбачено (а.с.30).

Вважаючи, що вказаною відмовою порушується її право вільно користуватися та розпоряджатися згідно цільового призначення, належною їй на праві власності земельною ділянкою, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання протиправним та нечинним рішення Сумської міської ради від 06.03.2013, №2180-МР, яким затверджено план зонування території міста Суми, в частині щодо функціонального призначення «Рекреаційні зони обмеженого користування» земельної ділянки загальною площею 0,0774 га, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських, будівель і споруд (присадибна ділянка).

Задовольняючи позовні вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

Статтею 328 цього Кодексу визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно положень статті 316 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами статті 319 Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частинами 1, 2 ст. 375 Цивільного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

У відповідності до ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

У статті 90 Земельного кодексу України встановлені права власників земельних ділянок, згідно якої власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; самостійно господарювати на землі та ін.

Із наведених правових норм вбачається, що віднесення належної ОСОБА_1 на праві приватної власності земельної ділянки до рекреаційної зони обмеженого користування (Р-4), що забороняє капітальне будівництво, порушує її право приватної власності на землю щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою на власний розсуд, зокрема, будувати житловий будинок та інші будівлі і споруди, самостійно господарювати на землі, тобто, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка належать позивачеві, вона має цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.14).

За ст. ст. 18-20 Земельного кодексу України цільове призначення земельної ділянки визначається у відповідності до категорії земель, серед яких виділяють, у тому числі, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

У відповідності до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр», одним із основних принципів ведення державного земельного кадастру є об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі.

Стаття 20 вказаного Закону встановлює статус відомостей Державного земельного кадастру. У відповідності до цієї статті, відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

За приписами ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно частин 2, 3 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Зонування території здійснюється, зокрема, з урахуванням попередніх рішень щодо планування і забудови території.

Відтак, виходячи із вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зміни до генерального плану міста, повинні вноситися за умови повного врахування попереднього генерального плану та іншої містобудівної документації, що була розроблена з урахуванням функціонального призначення окремої території, існуючої інфраструктури, потреб населення та інших факторів.

Як вже було встановлено судом План зонування території міста Суми затверджений Сумською міською радою 06.03.2013.

Разом з тим, належна позивачу земельна ділянка площею 0,0774 га, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424 (попередній власник ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2008, а.с.9), включена до меж міста Суми лише у 2015 році на підставі Постанови Верховної Ради України від 15.09.2015 №681-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Суми Суми в Сумського району Сумської області» ( а.с.40).

Таким чином, приймаючи спірне рішення, Сумська міська рада вийшла за межі своїх повноважень, встановивши режим забудови території, яка не входила до меж адміністративно-територіальної одиниці міста Суми.

Крім того, при прийнятті рішення не було враховано вже визначене функціональне призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд (а.с.9). Таке порушення прав позивача призвело до того, що він обмежений у праві реалізувати всі свої права як власник земельної ділянки, зокрема, використати своє право на її забудову житловим будинком.

Задовольняючи позов, суд також враховує, що положеннями ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (щодо захисту власності) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини").

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014, за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.

Враховуючи викладене, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі “Пайл Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії” (рішення від 23 жовтня 1991 року), згідно якого концепція “правомірних очікувань” полягає в тому, що в особи, якщо вона дотрималась усіх вимог законодавства, виникають правомірні очікування, тобто, особа має усі підстави вважати, що рішення уповноваженого органу є дійсним, та розраховувати на певний стан речей, суд вважає, що позивач, як власник земельної ділянки з визначеним владою функціональним призначенням, мала всі підстави правомірно розраховувати на її використання відповідно до такого призначення. Відтак, прийняте Сумською міською радою рішення, яким належна позивачу земельна ділянка віднесена до рекреаційної зони обмеженого користування, переважним видом забудови якої є певні види будівель і споруд, до яких житлові будинки не відносяться, в цій частині є протиправним та має бути визнане нечинним.

Посилання представника відповідача на те, що при внесенні змін до Генерального плану м.Суми, у відповідності до вимог законодавства, Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради було проведено процедуру громадських слухань щодо врахування громадських інтересів при внесенні змін до Генерального плану міста Суми, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не зазначено яким чином під час вказаних громадських слухань були враховані інтереси власника спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на все вищевикладене, відповідач не довів правомірності свого рішення в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що оскаржуване рішення відповідача, в частині що стосується земельної ділянки позивача, не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання його протиправним та нечинним в частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 264 та ч. 1 ст. 265 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі ст. 139 КАС України, та з урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині – задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним рішення Сумської міської ради від 06.03.2013 №2180-МР, яким затверджено план зонування території міста Суми, в частині щодо функціонального призначення «Рекреаційні зони обмеженого користування» земельної ділянки загальною площею 0,0774 га, кадастровий номер 5924788700:01:001:0424, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських, будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язати Сумську міську раду опублікувати резолютивну частини даного рішення суду у виданні, у якому вказане оскаржуване рішення Сумської міської ради було офіційно оприлюднено, після набрання судовим рішенням законної сили.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 23823253) суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 24.09.2020.

Суддя Н.В. Савицька