Рішення № 91749215, 24.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5425/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного із позовом до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:

- визначити протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , у зв`язку із звільненням з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини (27.06.2017) усіх видів забезпечення, а саме - компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017;

- зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015 -2017 роки із розрахунку (середньоденного заробітку) 310,77 грн в день із 28.06.2017 до дня фактичного розрахунку 29.05.2020 року (1066 днів).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач проходив військову службу у Мостиському прикордонному загоні Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494). Під час проходження служби, у зв`язку з настанням особливого періоду позивач не використав додаткову відпустку із збереженням заробітної плати. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідач не провів усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані в період з 2015 по 2017 роки календарні дні додаткової відпустки. Відтак, просить стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 31.07.2020 (вх. № 38209). Зазначає, що позивач виключений зі списків частини відповідно до наказу начальника 93 прикордонного загону від 27.06.2017 № 121-ос, який не передбачає виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Вказаний наказ позивачем не оскаржувався. Звертає увагу, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Окрім того, згідно з практикою Верховного Суду розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні повинен відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності. Просить в задоволенні позову відмовити.

06.08.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 38931), відповідно до якої позивач вказує, що згідно з практикою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може, а не зобов`язаний зменшити розмір відшкодування передбаченого cтатті 117 Кодексу законів про працю України. Умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Мостиському прикордонноиу загоні (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Відповідно до посвідчення від 29.10.2015 серії НОМЕР_1 позивач є учасником бойових дій.

Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 27.06.2017 № 121-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням у запас з 27.06.2017.

При виключенні із списків особового складу позивача не було розраховано за всіма видами забезпечення, а саме: йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 у справі № № 380/2601/20, яке згідно з відомостями комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017; зобов`язано Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017. Згідно з довідкою акціонерного товариства «Приватбанк» від 10.06.2020, на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 10782,75 грн 29.05.2020.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не в день виключення із списків, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача та про стягнення із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII) та від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" ( далі - Закон № 1932-XII).

Згідно з ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1)безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2)грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Судом встановлено, що відповідно до посвідчення від 29.10.2015 серії НОМЕР_1 позивач набув статусу учасника бойових дій .

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням, Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 у справі № № 380/2601/20, яке згідно з відомостями комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» набрало законної сили, встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2017 роках, відтак набув право на отримання грошової компенсації замість них, у зв`язку із звільненням зі служби.

Оскільки при виключенні із списків особового складу позивача не було розраховано за всіма видами забезпечення, а саме: йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, суд визнав бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017. Відтак, з метою ефективого захисту порушених прав позивача, суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017. Згідно з довідкою акціонерного товариства «Приватбанк» від 10.06.2020, на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 10782,75 грн 29.05.2020, що не заперечується відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення), - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Отже, на суб`єкта владних повноважень - Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, у якому позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення покладається обов`язок вжити заходи із проведення з позивачем повного розрахунку на день виключення із списків частини.

Проте, відповідач не виплатив належну позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України виплатив компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на виконання рішення Львівського окружного адміністативного суду від 07.05.2020 у справі № № 380/2601/20.

Суд вказує, згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, судприходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з Державної прикордонної служби України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01. 2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 03.09.2020 у справі № 120/579/19-а.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17, у поставнові Верхоного Суду від 03.09.2020 у справі № 120/579/19-а.

Згідно позовних вимог, позивач просить, визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 , у зв`язку із звільненням з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини (27.06.2017) усіх видів забезпечення, а саме - компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017, проте така вимога не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 у справі № № 380/2601/20 вказана позовна вимога задоволена. В даному випадку підлягають застосування норми КЗпП України, згідно з якими на роботодавця покладається обов`язок відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, Мостиським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015 -2017 роки.

Таким чином, з метою ефективного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015 -2017 роки.

Згідно позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення із розрахунку (середньоденного заробітку) 310,77 грн в день із 28.06.2017 до дня фактичного розрахунку 29.05.2020 року (1066 днів), що становить 331280,82 грн.

Суд вказує, що період за який підлягає нарахування та виплата з 27.06.2017 (день виключення позивача зі списків частини) по 29.05.2020 (день повного розрахунку з позивачем) становить 1066 днів.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до архівної відомості № 3 сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 18957,54 грн, а саме у квітні 2017 року - 9478,77 грн, у травні 2017 року - 9478,77 грн.

Розмір одноденного заробітку склав 310,78 грн (18957,54 грнгрн / 61 дні).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 1066, відтак сума середнього грошового забезпечення становить 331291,48 грн. (310,78 х1066 днів).

Суд зазначає, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації за невикористаною додатковою відпусткою (10782,75 грн) вищевказані розрахункові суми (331291,48 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька десятків разів перевищують суму компенсації, яка належала позивачу до виплати.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Зокрема, істотність частки складових компенсації за невикористану додаткову відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 10782,75 грн (сума компенсації за додаткову відпустку) / 331291,48 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 3,25 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 3,25 %, становить: 310,78 грн (середня заробітна плата позивача за один день) х 3,25 % = 10,10 грн; 10,10 грн х 1066 (днів затримки розрахунку) = 10766,60 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 10766,60 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір відповідно до вимог ст. 139 КАС України не стягується.

Керуючись статтями 242 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Ярослава Мудрого, 113, м. Мостиська, Львівська область, код ЄДРПОУ 14321699) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, зобов`язання вчинити дії- задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо ненарахування та невиплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 -2017 роки.

3. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 -2017 роки в розмірі 10766,60 грн.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 24.09.2020.

Суддя Костецький Н.В.