Рішення № 91749120, 24.09.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

24 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2828/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки,

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в день звільнення 11 червня 2020 року грошової компенсації за не використані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2016 та 2020 рік в кількості 28 діб;

- зобов`язати відповідача внести зміни до наказу № 52 о/с від 11.06.2020, відносно позивача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за 28 діб невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2016 та 2020 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу виплату грошової компенсації за 28 діб невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2016 та 2020 роки.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу з 16.04.2004 по 06.11.2015 в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області, та в подальшому проходив службу з 07.11.2015 по 11.06.2020 в Управлінні поліції охорони в Луганській області (далі - Відповідач) під час якої, приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції в Луганській області, у зв`язку з чим Позивачу було надано статус учасника бойових дій та видане посвідчення серії НОМЕР_1 від 23листопада 2016 року.

11.06.2020 позивачу був наданий витяг з наказу від 11 червня 2020 року № 52 о/с, в якому зазначено, що:« Звільнений зі служби (за власним бажанням), відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію старший сержант поліції ОСОБА_1 (0027115) молодшого інспектора взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, 11.06.2020. Виплатити грошову компенсацію за 19 діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році. Вислуга років на день звільнення у календарному обчислені становить : 17 років 06 місяців 24 дні, час служби у пільговому обчисленні(без урахування календарної вислуги): 04 роки 03 місяці 28 днів».

24.06.2020 позивач звернувся до адвоката Солодовнікова Олександра Петровича (далі - представник позивача), у зв`язку з чим, для отримання інформації до Відповідача, був направлений адвокатський запит від 08.07.2020, в якому наряду з іншими питаннями, були поставлені питання, щодо отримання інформація чи використав позивач додаткові відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки під час служби, як учасник бойових дій, якщо ні, чи була виплачена йому за не відбуті вищезазначені додаткові відпустки компенсація, під час служби, або після її звільнення, якщо ні, то просили негайно нарахувати та виплатити.

16.07.2020 на адресу представника позивача надійшов лист № 1343/43/32/8/01-2020 від 14.07.2020 з додатками.

Згідно довідки № 97 від 14.07.2020 зазначено, що ОСОБА_1 , додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016 роки не надавалась, щодо використання або не використання додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2020 рік, відповідач ніякої відповіді не надав. Позивач стверджує, що додаткової відпустки за 2020 рік, як учасник бойових дій ним використана не була.

Згідно витягу з наказу № 52 о/с від 11.06.2020, відповідач не зазначив щодо необхідності здійснення компенсації позивачу за невикористані додаткові відпустки як учасника бойових дій за 2016, 2020 роки.

Таким чином, під час звільнення позивача та по теперішній час з ним не проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2016 та 2020 роки.

Відповідач заперечував проти задоволення вимог, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 41-44), в якому зазначив таке.

ОСОБА_1 проходив службу в національні поліції України з 06.11.2015 на посаді молодшого інспектора взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, старший сержант поліції.

Управлінням поліції охорони в Луганській області своєчасно надавались всі відпустки, які передбачені поліцейським в поточному році, відмов в наданні основних та додаткових відпусток не було.

Протягом 2017-2019 років ОСОБА_1 своїм правом на отримання додаткової відпустки учасникам бойових дій скористався.

Згідно ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію»:

- поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом;

- поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно п. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551 -XII (із змінами) (далі - Закон № 3551), надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, що зафіксовано у ст. 77-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та у ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР(далі - Закон № 504). Дана відпустка не належить до категорії щорічних.

Згідно норм Закону № 3551 працівник зобов`язаний підтвердити свій статус відповідним посвідченням інваліда війни або учасника бойових дій. Підставою для надання додаткової відпустки для учасника бойових дій чи інваліду війни є вищезазначений документ із відповідною заявою працівника.

ОСОБА_1 в 2016 році до Управління поліції охорони в Луганській області документ, який підтверджував би його право на додаткову відпустку як учасника бойових дій не надавав, рапорт про надання зазначеної відпустки не надавав. Відповідно УПО Луганської області не було належним чином повідомлено про набуття ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Оскільки ця відпустка є пільгою, гарантованою державою, а не щорічною відпусткою, тому додаткова відпустка не надавалась, а компенсація позивачу не виплачувалась, оскільки він не звертався з вказаного питання з відповідним рапортом та підтверджуючими документами.

Даний факт підтверджується рапортом ОСОБА_1 від 16.07.2017 про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій з наданням копії посвідчення.

Згідно норм Законів №№ 3551, 504 підприємство, установа,організація при наданні зазначеної вище відпустки новоприйнятому працівнику, якщо такий працівник у поточному календарному році до влаштування до цієї установи працював у іншого роботодавця і скористався правом на таку відпустку, то теперішній роботодавець додаткову відпустку УБД за поточний календарний рік не надає. І відповідно якщо ж працівник, який має право на додаткову відпустку УБД, у поточному календарному році не використав у іншого роботодавця право на таку відпустку, то таке право виникає в період роботи у в тій установі, де працівник працює на теперішній час і теперішній роботодавець зобов`язаний надати такому працівнику додаткову відпустку УБД за поточний календарний рік. Право ОСОБА_1 на додаткову відпустку як учаснику бойових дій не втрачено і може бути використано їм на новому місці праці до кінця поточного 2020 року.

Згідно Законів №№ 3551, 504 додаткову відпустку для учасників бойових дій та інвалідів війни не можна: перенести на інший період або подовжити у разі хвороби працівника; перенести на наступний календарний рік; поділити на частини; замінити грошовою компенсацією.

Крім того, не допускається відкликання працівника з такої відпустки, адже до ст. 12 Закону № 504, яка визначає порядок відкликання працівників з щорічної відпустки, ніяких змін внесено не було.

У разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. Рапорти про надання додаткової відпустки як учасника бойових дій ОСОБА_1 за 2016, 2020 не писав.

Міністерством соціальної політики на сайті 16.08.2016 року були опубліковані роз`яснення щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме:

Види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України „Про відпустки". До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни визначена статтею 16 розділу III Закону „Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка відпустка для підготовки та участі в змаганнях", тому вона не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.

Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.

Просить суд, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 29 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 26-27).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджено копіям документів: паспорта громадянина України (арк. спр. 9), карткою платника податків (арк. спр. 10), посвідченням учасника бойових дій (арк. спр. 11).

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач проходив службу в Управлінні Державної служби охорони при УМВСУ в Луганській області в період з 16 квітня 2004 року по 06 листопада 2015 року, в органах Управління поліції охорони в Луганській області в період з 07 листопада 2015 року по 11 червня 2020 року (арк. спр. 12-13).

Статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 23 листопада 2016 року, а тому позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. спр. 11).

Відповідно до витягу з наказу № 52 о/с від 11 червня 2020 року "По особовому складу" старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , молодшого інспектора взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) (арк. спр. 14,58).

Довідкою від 14 липня 2020 року № 97 відповідачем підтверджено, що позивач у 2016 році у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій не перебував (арк. спр. 19).

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не звертався до нього із рапортами про надання додаткової відпустки за 2016 та 2020 роки (а.с. 43)

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті п`ятої Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2016 року.

За приписами статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".

Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Законом № 580-VIII.

Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно з частиною дев`ятою та десятою статті 93 Закон № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Закон України "Про відпустки" (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.

При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку за 2016 та 2020 роки.

З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року по справі № 360/4127/19.

Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2016 та 2019 роки.

Щодо посилання відповідача на роз`яснення щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій опублікованих на сайті Міністерства соціальної політики України 16.08.2016 суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Роз`яснення Міністерства соціальної політики України опубліковані на сайті 16.08.2016 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.

Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно норм КАС України у даній справі підлягали оплаті судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у сумі 840,80 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 840,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача до Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (код ЄДРПОУ 40109152, 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 27) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 11 червня 2020 року.

Зобов`язати Управління поліції охорони в Луганській області внести зміни до наказу № 52 о/с від 11.06.2020, відносно ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за 28 діб невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2016 та 2020 роки в кількості 28 діб.

Зобов`язати Управління поліції охорони в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2020 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 11 червня 2020 року в кількості 28 діб.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області (код ЄДРПОУ 40109152, 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 27) в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Тихонов