Рішення № 91749000, 23.09.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року № 320/6180/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2399 про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини А2399 у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини А2399 відносно ОСОБА_1 , стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2399 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік;

- стягнути з військової частини А2399 (ЄДРПОУ 26621797, індекс 08457, вул. Артилеристів, с. Дівички, Переяслав-Хмельницький р-н, Київська обл.) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 11921,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проходив військову службу у військовій частині А2399 за контрактом. Під час проходження військової служби ним була подано рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, за результатами розгляду якого було прийнято позитивне рішення та видано відповідний наказ про її виплату. Проте, відповідач порушив законне право позивача на отримання такої допомоги та не здійснив виплату за рапортом позивача, навіть при звільненні.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити з підстав, що матеріальна допомога військовослужбовцям є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, яка виплачується в межах асигнувань у відповідності до наявного фонду грошового забезпечення, з урахуванням конкретних обставин, які командир військової частини оцінює на власний розсуд в межах наданих повноважень за принципом дискреції. У відповідача, у межах наявного фінансового ресурсу, не було можливості виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

У вересні 2018 року позивачем подано рапорт на ім`я командира військової частини А2399, в якому ОСОБА_1 просив виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік (а.с.12-13).

26 вересня 2018 року комісія щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А2399 прийняла рішення, оформлене протоколом №4, про надання помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини А2399 майору ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань згідно Наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (а.с. 14).

Наказом командира військової частини А2399 від 02.10.2018 №219 ухвалено виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, у тому числі, - майору ОСОБА_1 , помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби, - у сумі 11921 гривня 60 копійок.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.02.2020 №41 позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я), пункту 2, частини 5, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 7).

Наказом командира військової частини А2399 (по стройовій частині) від 06.03.2020 року №54, позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 8).

Однак, станом на день звільнення матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, позивачу виплачено не було. Вказана обставина відповідачем у справі не оспорюється.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно частини першої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 1-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Пунктом 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Згідно пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 1 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 розділу ХХIV Порядку розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно пункту 1 розділу ХХIV Порядку виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 15.02.2018 № 65 Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород).

Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців.

У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Інші одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).

Отже, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач зобов`язаний за наявності визначених умов виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.

Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З даного приводу, варто звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену, в тому числі в постанові від 21 листопада 2018 року у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає.

Так, Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у рішенні по справі Кечко проти України від 08.11.2005 р. зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. <…> органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі Бурдов проти Росії №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пункти 23, 26).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Будченко проти України від 24.04.2014 р., вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).

Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Суд також звертає увагу, що за результатами розгляду рапорту відповідачем було прийнято позитивне рішення, оформлене наказом командира військової частини А2399 від 02.10.2018 №219, - виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у сумі 11921,60 грн.

Вказаний наказ є чинним, доказів його скасування відповідачем не надано.

Натомість, як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, підставою невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань була недостатність асигнувань.

Разом із цим, відповідач не надав будь-яких доказів відсутності чи обмеження видатків (фінансування) для виплати позивачу спірної матеріальної допомоги. Також суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідач, у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій, та прийняття наказу з позитивним рішенням, був зобов`язаний виплатити таку допомогу.

Аналогічного правового висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.05.2020 у справі №620/3756/19.

Суд також відхиляє доводи відповідача, що підставою невиплати позивачу матеріальної допомоги слугувала та обставина, що позивач, перебуваючи на посаді помічника командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби, не повідомив командира військової частини про брак асигнувань для виплати матеріальної допомоги, оскільки такі висновки відповідача не підтверджуються будь-якими доказами та не можуть бути підставою для скасування рішення про виплату особі матеріальної допомоги.

Аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про протиправність дій військової частини А2399 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, що виявилось у ненарахуванні та невиплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 11921,60 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Адже, відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), пункт 74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення).

При цьому, суд зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є складовими грошового забезпечення.

Згідно з частиною другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відтак, суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не обмежені позовною давністю.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а відтак позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на те, що позивач був звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших витрат суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини А2399 що виявились у несвоєчасному остаточному розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2399 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Стягнути з Військової частини А2399 (код ЄДРПОУ: 26621797) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 11921 (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять одна) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.