Рішення № 91748927, 24.09.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2020 р. справа № 300/2056/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ), 18.08.2020 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років та зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи з 16.05.1989 по 10.08.1992 на посадах медсестри, акушерки та медсестри-анестезистки в відділеннях клініки НДІ ОЗМИР МЗ МССР, нарахувати і призначити пенсію за вислугу років з дати звернення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.07.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, згідно пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року, до якої додала всі необхідні документи. Рішенням від 15.07.2020 №1388 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області відмовило у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки період з 16.05.1989 по 10.08.1992 не враховано до спеціального стажу роботи так як заявницею не представлено довідку про відпустки без збереження заробітної плати. Позивач вважає вищевказану відмову у призначенні пенсії за вислугу років протиправною та необґрунтованою, у зв`язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою суду від 25.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов, який надійшов на адресу суду 15.09.2020 відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що відповідно до пункту "е" частини 2 статті 55 Закону №1788 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу 26 років 6 місяців за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який набув чинності 11.10.2017, скасовано норми чинного законодавства в частині призначення пенсій за вислугу років, за винятком тих осіб, які мали таке право на дату набрання чинності цим законом, тому, до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, не зараховуються періоди роботи на відповідних посадах після 11.10.2017. Працівники охорони здоров`я, які мають на 01.04.2015 - 25 років, або на 01.01.2016 - 25 років 6 місяців спеціального стажу відповідно до п "е" частини 2 статті 55 Закону №1788, пенсія за вислугу років призначається незалежно від віку. При наявності спеціального стажу роботи, визначеного в п "е" частини 2 статті 55 Закону №1788 на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців, пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням, з дотриманням умов, передбачених Законом №1788, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2р/2019. Згідно поданих документів, страховий стаж роботи позивача становить 33 роки 9 місяців, в тому числі, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 25 років, а саме: з 01.09.1992 по 31.01.1996 та з 21.02.1996 по 11.10.2017 на посадах акушерки, медсестри в Брошнівській міській лікарні, Рожнятівській ЦРЛ, Перегінській райлікарні №2. Щодо не зарахування до спеціального стажу роботи періоду з 16.05.1989 по 10.08.1992 на посадах медсестри, палатної акушерки та медсестри - анестезистки клініки НДІ ОЗМИР МЗ МССР зазначає, що позивачем не представлено довідку про відпустки без збереження заробітної плати за вказаний період, тому відсутні підстави для врахування такого періоду до спеціального стажу роботи. З урахуванням наведеного відповідач просив в задоволенні позову відмовити (а.с.24-27).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позовну заяву, встановив наступне.

Відповідно до копії паспорта громадянина України НОМЕР_1 , який міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6 та зворотна сторона).

Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 16.05.1989 по 02.07.2020 працювала в галузі охорони здоров`я, зокрема: з 16.05.1989 на посаді медичної сестри по збору грудного молока в післяродовому фізіологічному відділенні клініки НДІ ОЗМИР МЗ МССР, з 07.08.1989 переведена на посаду палатної акушерки цього ж відділення, 01.04.1990 переведена на посаду медсестри-анестезистки в відділення анестезіології роддому на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, з 01.09.1992 на посаді акушерки родильного відділу на час відпустки в Брошнівській міській лікарні, з 26.10.1992 переведена на час декретної відпустки ОСОБА_2 , з 01.12.1992 переведена на посаду акушерки родильного відділу, з 01.01.1993 на посаді медсестри гінекологічного відділення, з 01.04.1995 звільнена з займаної посади в зв`язку із переводом в Рожнятівську ЦРЛ та прийнята тимчасово на посаду маніпуляційної медсестри хірургічного відділу в зв`язку з переводом з Брошнівської МЛ, з 16.02.1996 звільнена із займаної посади медсестри хірургічного відділу як тимчасово прийнята в зв`язку з переводом в Перегінську районну лікарню на посаду медсестри, з 21.02.1996 працювала на посаді перев`язочної медсестри хірургічного відділу Перегінської райлікарні №2, з 01.04.1999 переведена на посаду акушерки родильного відділу на час відпустки по догляду за дитиною акушерки ОСОБА_3 , з 10.04.2000 переведена на посаду медсестри по догляду за новонародженими, з 01.06.2002 переведена на посаду акушерки пологового відділу, з 01.11.2002 переведена на посаду медсестри по догляду за новонародженими, з 02.07.2020 звільнена від займаної посади в зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років (а.с.8-9).

15.07.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області листом від 15.07.2020 №1388 повідомило ОСОБА_1 про розгляд її заяви та про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, мотивуючи свою позицію тим, що при наявності спеціального стажу роботи, визначеного в пункті "е" статті 55 Закону №1788 на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців, пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотримання умов, передбачених Законом №1788, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019. Згідно із записами трудової книжки до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років враховано наступні періоди: з 01.09.1992 по 31.01.1996, з 21.02.1996 по 11.10.2017. Період з 16.05.1989 по 10.08.1992 не враховано до спеціального стажу роботи, оскільки заявницею не представлено довідку про відпустки без збереження заробітної плати. Оскільки спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017, становить 25 років, то права на пенсію заявниця не має. (а.с.12 та зворотна сторона).

Позивач, не погоджуючись із вказаною відмовою звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі Закон №2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55. Пунктом "е" частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті "е" в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим. Отже, пункт "е" у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

За приписами пункту "е" частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту "а" статті 54, положення статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Отже, на день звернення ОСОБА_1 до відповідача пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що на день звернення позивача до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою від 15.07.2020 про призначення пенсії за вислугу років, її спеціальний стаж роботи становив понад 28 років, тобто перевищує 25 років.

А відтак, суд приходить висновку, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії 15.07.2020, позивач мала право на пенсію за вислугу років, на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законами України від 02 березня 2015 року №213-VIII, від 24 грудня 2015 року №911-XIII.

Також суд зазначає, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (із наступними змінами), до заяви про призначення пенсії за вислугу років надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії (в тому числі довідка про перебування у відпустках без збереження заробітної плати, оскільки згідно з нормами чинного законодавства до спеціального стажу зараховується не більше одного місяця на рік перебування у такій відпустці).

Як зазначено судом вище, Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області у листі про відмову в призначенні пенсії від 15.07.2020 №1388 повідомило ОСОБА_1 про те, що згідно із записами трудової книжки до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років враховано наступні періоди: з 01.09.1992 по 31.01.1996, з 21.02.1996 по 11.10.2017. Період з 16.05.1989 по 10.08.1992 не враховано до спеціального стажу роботи, оскільки заявницею не представлено довідку про відпустки без збереження заробітної плати.

Згідно архівної довідки №283 від 21.09.2020 року, виданою ПМСУ ИМиР Міністерства охорони здоров`я республіки Молдова, про те, що ОСОБА_1 дійсно працювала в клініці науково-дослідного інституту охорони здоров`я матері і дитини. З 16.05.1989 прийнята на посаду медсестри по збору грудного молока в післяродове фізіологічне акушерське відділення на підставі наказу №41-к від 15.05.1989, з 07.08.1989 переведена на посаду палатної акушерки в тому ж відділенні на підставі наказу №70-к від 25.07.1989, з 01.04.1990 переведена на посаду медсестри-анестезистки в відділення анестезіології роддому на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника на підставі наказу №28-к від 16.03.1990. З 10.08.1992 звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі наказу. За період роботи не було надано безплатні відпустки (а.с.33).

Суд звертає увагу, що архівна довідка №283 від 21.09.2020, видана ПМСУ ИМиР Міністерства охорони здоров`я республіки Молдова, довідка №07.07.2020 №328 видана комунальним некомерційним підприємством "Рожнятівська районна лікарня" Рожнятівської районної ради та довідка від 06.07.2020 №01-06/126/1 видана комунальним некомерційним підприємством "Перегінська районна лікарня" Рожнятівської районної ради містять відомості про перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, та є належними доказами, що підтверджує періоди, які до спеціального стажу не зараховуються. Зазначені довідки №07.07.2020 №328 та від 06.07.2020 №01-06/126/1 підписані керівниками установ та архівна довідка №283 видана ПМСУ ИМиР Міністерства охорони здоров`я республіки Молдова від 21.09.2020, підписана керівником установи. Отже, достовірність відомостей, вказаних у поданих позивачем довідках не оспорюється.

Таким чином з наведених довідок вбачається, що позивач за час роботи перебувала у відпустках без збереження заробітної плати не більше одного місяця на рік.

З огляду на зазначені обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, суд вважає дії Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно зі статтею 55 Закону №1788-ХІІ протиправними.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, пункту 10 частини другої статті 245 КАС України суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача позовні вимоги слід задовольнити повністю шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною відмову Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років та зобов`язання Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я незалежно від віку з врахуванням наявного спеціального стажу роботи в 28 років відповідно до ст. ст. 52, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 15.07.2020.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатила судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору №0.0.1805150908.1 від 18.08.2020 на суму 840, 80 грн.. який, згідно ч.1 ст.139 КАС України підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області на користь позивача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи з 16.05.1989 по 10.08.1992 на посадах медсестри, акушерки та медсестри-анестезистки в відділеннях клініки НДІ ОЗМИР МЗ МССР, нарахувати і призначити пенсію за вислугу років з 15.07.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області: (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Микитюк Р.В.