Рішення № 91748588, 14.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 р. Справа№200/4865/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мозгової Н.А.

при секретарі: Скріпнік К.О.

за участю сторін:

позивача: не з`явився

представника відповідача: Вадовського М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А2120 про визнання протиправною бездіяльність, рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2020 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А2120 (код ЄДРПОУ:26614998, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Д.Мазура, 18), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2120, яка полягає у ненаданні довідки про вартість не отриманого речового майна, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року;

- зобов`язати Військову частину А2120 надати ОСОБА_1 довідку про вартість не отриманого речового майна станом на 26.04.2020 року;

- визнати протиправним рішення Військової частини А2120 про відмову у виплаті компенсації за не отримане речове майно, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року;

- зобов`язати Військову частину А2120 провести розрахунок за не отримане ОСОБА_1 речове майно станом на 26.04.2020 року та виплатити компенсацію за не отримане речове майно, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року;

- зобов`язати Військову частину А2120 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення з посади санітара евакуаційного відділення медичної роти Військової частини А2120;

- зобов`язати Військову частину А2120 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення з посади санітара евакуаційного відділення медичної роти Військової частини А2120;

- стягнути з Військової частини А2120 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2019 року по дату повного розрахунку або на час ухвалення рішення суду щодо суті спору, виходячи з приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати та виходячи із грошового забезпечення з посади санітара евакуаційного відділення медичної роти Військової частини А2120, станом на день звільнення з військової служби - 26.04.2020 року.

Позивач обґрунтувала свої вимоги тим, що 26.04.2017 року нею було укладено контракт в Збройних Силах України терміном на 3 роки. З 2018 року є учасником бойових дій, про що їй видано посвідчення від 09.11.2018 року серії НОМЕР_2 , та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій. 10.01.2019 року вона подала рапорти щодо виплати їй коштів на оздоровлення та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік. Однак жодної відповіді вона не отримала, як і не отримала кошти на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік. Крім того, 25.03.2020 року та 13.04.2020 року вона подавала рапорти щодо надання їй довідки про вартість не отриманого речового майна. Жодної відповіді на вказані рапорти вона не отримала. 26.04.2020 року вона подала рапорт, який зареєстровано за № 3631, на виплату їй компенсації за не отримане речове майно, що належало їй до видачі станом на 26.04.2020 року, на що отримала відмову на підставі наказу МОУ № 306 від 10.06.2019 року. Відповідно до наказу командира Військової частини А2120 від 26.04.2020 року № 118 її - санітара евакуаційного відділення військової служби за контрактом, звільненого наказом командира Військової частини А2120 (по особовому складу) від 11.02.2020 року №15-РС відповідно до частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з військової служби у запас за пунктом 2 підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням контракту), було виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення. У зв`язку з вищевикладеним, вона змушена звернутись за захистом її прав до суду, оскільки не може отримати належні їй при звільненні з лав ЗСУ виплати.

Ухвалою суду від 20.05.2020 року адміністративний позов залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

26.05.2020 року позивач засобами електронного зв`язку надала заяву на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.07.2020 року клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено, у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі було відмовлено та відкладено підготовче судове засідання по справі на 04.08.2020 року о 14 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 04.08.2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі. Відкладено підготовче засідання на 26.08.2020 року на 14 год. 00 хв. Зобов`язано відповідача надати у строк до 26.08.2020 року: довідку про не отримане речове майно, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року; довідку про середньоденне грошове забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про порядок обчислення середньої заробітної плати" та виходячи із грошового забезпечення з посади санітара евакуаційного відділення медичної роти Військової частини А2120 станом на день звільнення з військової служби 26.04.2020 року. Зобов`язано Краматорський МВК надати у строк до 26.08.2020 року: належним чином завірену копію особистої справи ОСОБА_1 для підтвердження даних про призов з запасу.

Ухвалою суду від 26.08.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 11.09.2020 року в задоволенні клопотання представника відповідача про виправлення описки в ухвалі від 20.07.2020 року у справі №200/4865/19-а - відмовлено.

Ухвалою суду від 14.09.2020 року в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову у справі №200/4865/20-а без розгляду - відмовлено.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на викладене в наданих запереченнях проти даного адміністративного позову.

03.07.2020 року представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав заперечення проти адміністративного позову, з якого слідує, що відповідно до розрахункової платіжної відомості № 663 від 27.12.2019 року на виплату матеріальної допомоги за 2019 рік військовослужбовцям військової частини А2120 санітар евакуаційного відділення медичної роти військової служби солдат ОСОБА_1 отримала вищевказану допомогу у сумі 3770,82 грн., що підтверджує реєстр про зарахування коштів на карткові рахунки № НОМЕР_3 , а також платіжним дорученням № 2355 від 26.12.2019 року. Також зазначає, що позивач у 2019 році перебувала на службі лише 5 діб, а саме: з 05.01.2019 року по 09.01.2019 року. Таким чином, солдат ОСОБА_1 не набула права на відпустку у 2019 році, тому не має жодних законних підстав на отримання допомоги для оздоровлення за 2019 рік. У позові ОСОБА_1 також звертає увагу на той факт, що вона прийнята на військову службу за контрактом не із запасу, у зв`язку з чим зробила хибний висновок про відшкодування їй грошових коштів за не отримане речове майно. Щодо вимог позивача з приводу стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, зазначає, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та його статус військовослужбовця, а не працівника ЗСУ - цивільної особи, з яким укладається трудовий договір. У зв`язку з чим вважає, що положення КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини.

У зв`язку з вищенаведеним, просить суд відмовити позивачу в позовних вимогах у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.11.2018 року (а.с.14).

26.04.2017 року позивач уклала контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з Міністерством оборони України в особі командира військової частини пп В0963, строком на 3 роки (а.с.23,24).

Позивача, призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.06.2017 року № 137-РС на посаду санітаром евакуаційного відділення медичної роти військової частини А2120, 19.07.2017 року зараховано до списків особового складу військової частини - польова пошта В4745 (на даний час А2120) та постановлено на всі види грошового забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира частини (по стройовій частині) від 19.07.2017 року № 204 (а.с.74).

08.12.2017 року позивача - санітара евакуаційного відділення медичної роти військової служби за контрактом, звільнено наказом командира військової частини А2120 (по особовому складу) від 08.12.2017 року № 85-РС відповідно до ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, з військової служби у запас за п.1 підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини), що підтверджує витяг з наказу командира військової частини А2120 (по стройовій частині) від 08.12.2017 року № 354 (а.с.75).

12.05.2018 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище після реєстрації шлюбу з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 12.05.2018 року (а.с.31).

Відповідно до наказу командира 81 окремої аеромобільної бригади (по особовому складу) № 76-РС від 10.12.2018 року п.1 наказу командира 81 окремої аеромобільної бригади (по особовому складу) № 85-РС від 08.12.2018 року про звільнення з військової служби у запас за пунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері) ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" солдата ОСОБА_1 санітара евакуаційного відділення медичної роти 81 окремої аеромобільної бригади поновлено її на військовій службі та призначено санітаром евакуаційного відділення медичної роти цієї самої бригади (а.с.76).

Згідно наказу командира військової частини А2120 (по стройовій частині) № 5 від 05.01.2019 року позивач перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 06.09.2018 року по 09.01.2019 року (а.с.78).

Відповідно до наказу командира військової частини А2120 (по стройовій частині) № 11 від 10.01.2019 року позивач вибула у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: з 10.01.2019 року по 12.10.2022 року (а.с.79).

Відповідно до наказу командира Військової частини А2120 від 26.04.2020 року № 118 солдата ОСОБА_1 - санітара евакуаційного відділення військової служби за контрактом, звільненого наказом командира Військової частини А2120 (по особовому складу) від 11.02.2020 року №15-РС, відповідно до ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ, з військової служби у запас за пунктом 2 підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту), було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.29).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини А2120, щодо не надання ОСОБА_1 довідки про вартість не отриманого речового майна; зобов`язання Військову частину А2120 надати ОСОБА_1 довідку про вартість не отриманого речового майна станом на 26.04.2020 року; визнання протиправним рішення Військової частини А2120 про відмову у виплаті компенсації за не отримане речове майно, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року; зобов`язання Військову частину А2120 провести розрахунок за не отримане ОСОБА_1 речове майно станом на 26.04.2020 року та виплатити компенсацію за не отримане речове майно, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9-1 цього Закону встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 Березня 2016 року №178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 установлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордон служби, Адміністрацією Держспецтранс служби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).

Судом встановлено, що 25.03.2020 року та 13.04.2020 року позивачем були подані рапорти, зареєстровані за № 2605 та № 3015 щодо надання їй довідки про вартість не отриманого речового майна за весь період проходження військової служби за контрактом, яке підлягає до виплати грошової компенсації у разі звільнення в запас (а.с.26,27).

На виконання ухвал суду від 13.07.2020 року, 04.08.2020 року відповідачем була надана довідка № 37 від 23.06.2020 року про вартість речового майна, не отримане ОСОБА_1 за весь період проходження військової служби за контрактом, яка становить 9774,82 грн. (а.с.96).

Разом з тим, відповідачем не було надано до суду документального спростування тверджень позивача про не надання останній довідки про вартість не отриманого речового майна за весь період проходження військової служби за контрактом, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині та визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2120 щодо не надання ОСОБА_1 довідки про вартість не отриманого речового майна.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З огляду на наведені приписи діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, військовослужбовці мають право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, яке зберігається і після звільнення їх з військової служби.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №803/774/17 та від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18.

Таким чином, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов`язати останнього вчинити ці дії.

Оскільки позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача надати довідку про вартість не отриманого речового майна станом на 26.04.2020 року та зобов`язання провести розрахунок за не отримане речове майно на 26.04.2020 року та виплатити компенсацію за не отримане речове майно, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року не відновлять в повній мірі порушених прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Військову частину А2120 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно протягом проходження військової служби за контрактом, відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 9774,82 грн.

Суд наголошує, що позивач за час несення військової служби не отримала речового майна (як-от одяг, взуття, спорядження), яке їй належало, тож понесла власні витрати на її придбання. При звільненні військовослужбовцю (за Законом № 2011-ХІІ) повинні компенсувати ці витрати які, відповідно до пункту 7 Порядку № 178, здійснюються в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених, зокрема, Міноборони на відповідний рік.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Військової частини А2120 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно протягом проходження військової служби за контрактом, відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 9774,82 грн., підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправним рішення Військової частини А2120 про відмову у виплаті компенсації за не отримане речове майно, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року, суд приходить до наступних висновків.

26.04.2020 року позивач подала рапорт, який зареєстровано за № 3631 на виплату їй компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 26.04.2020 року, на що отримала відповідь, викладену на самому рапорті, з зазначенням, що відповідно до наказу № 306 від 10.06.2019 року Розділ ІІІ п.4 "нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років". (а.с.28)

Враховуючи те, що відсутнє окремо складене рішення відповідача про відмову у виплаті компенсації за не отримане речове майно, що належало позивачу, а наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу зазначеної грошової компенсації, відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому суд вважає, що у задоволенні цієї частини позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".

Відповідно до п.1 розділу ХХІV Наказу № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно п.7 розділу ХХІV Наказу № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок ї виплати встановлюються за рішенням Міністерства оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Як вбачається з розрахункової платіжної відомості № 663 від 27.12.2019 року на виплату матеріальної допомоги за 2019 рік військовослужбовцям військової частини А2120 санітар евакуаційного відділення медичної роти військової служби солдат ОСОБА_1 отримала вищевказану допомогу у сумі 3770,82 грн (а.с.69,70).

Крім того, виплата позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань підтверджується реєстром про зарахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_3 , а також платіжним дорученням № 2355 від 26.12.2019 року (а.с.71,72).

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем доведена виплата позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 1 розділу ХХІІІ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини А2120 (по стройовій частині) № 5 від 05.01.2019 року позивач перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 06.09.2018 року по 09.01.2019 року (а.с.78).

Відповідно до наказу командира військової частини А2120 (по стройовій частині) № 11 від 10.01.2019 року позивач вибула у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: з 10.01.2019 року по 12.10.2022 року (а.с.79).

Враховуючи вищезазначене та у відповідності до вимог ст.83 КЗпП України, ст.9 Закону України "Про відпустки" та ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ОСОБА_1 не набула права на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, у зв`язку з чим виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, середньоденне грошове забезпечення складає: 18437,78 грн. (8128,00 грн. + 10309,78 грн.): 62 календарний день (31 календарних днів у грудні 2017 + 31 календарних днів у березні 2020 року) = 297,38 грн., з урахуванням наданих відповідачем довідок про доходи ОСОБА_1 : за період з серпня 2017 року по квітень 2019 року, та за період з травня 2019 року по квітень 2020 року (а.с.97).

Суд наголошує на тому, що квітень 2020 року не був прийнятий до розрахунку середньоденного грошового забезпечення, оскільки містить інші виплати при звільненні без зазначення видів виплат.

Період затримки повного розрахунку при звільненні позивача становить з 27.04.2020 року (перший робочий день після звільнення позивача) по дату прийняття судом рішення у цій справі, тобто 14.09.2020 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 27.04.2020 року по день винесення рішення суду (14.09.2020) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» становить 28548,48 грн. (96 робочих днів х 297,38 грн.).

Оцінюючи позовну вимогу про стягнення середньомісячного заробітку за весь час затримки за несвоєчасний розрахунок при звільненні по день ухвалення рішення суду станом на 14.09.2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд приходить висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 1000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст.139 КАС України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в даній справі позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2120 (код ЄДРПОУ: 26614998, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Д.Мазура, 18) про визнання протиправною бездіяльність, рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2120 щодо не надання ОСОБА_1 довідки про вартість не отриманого речового майна, що належало ОСОБА_1 до видачі станом на 26.04.2020 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2120 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Військову частину А2120 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно протягом проходження військової служби за контрактом, відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 9774 (дев`ять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 82 коп.

Стягнути з Військової частини А2120 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.04.2020 року по день винесення рішення судом у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 14 вересня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 24 вересня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.А. Мозговая