Рішення № 91748508, 22.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 р. Справа№200/6516/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ 39767332, юридична адреса: 84313, Донецька обл., м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 16) про визнання протиправним та скасування наказу, та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 23.03.2020 року №1804-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою наданні у власність земельної ділянки», зобов`язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки (кадастровий номер 1422083300:03:000:0734) площею 2,00 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Золотоколодязької сілької ради й видати за наслідками його розгляду наказ по суті.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 22.05.2019 року звернулась до управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності. 13.06.2019 року управлінням прийнято наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, що перебуває у запасі на території Золотоколодязьської сільської ради Добропільського району Донецької області. 13.09.2019 року управлінням було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу. 20.12.2019 року на підставі проекту землеустрою було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер. 13.01.2020 року відповідачем винесено наказ про відмову у затвердженні документації із землеустрою наданні у власність земельної ділянки. Після повторного звернення відповідачем винесено наказ від 23.03.2020 року №1804-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою наданні у власність земельної ділянки з підстав невідповідності кадастрового плану земельної ділянки до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (в частині коду КВЦПЗ); відсутності погодження Шахівської сілької об`єднаної територіальної громади. Позивач вважає цю відмову безпідставною та такою, що суперечить вимогам Закону України «Про землеустрій».

В установлений судом строк відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що Шахівською сільською радою необхідно було прийняти рішення про погодження проекту відповідно до вимог законодавства, а не про надання згоди на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність із земель державної власності. Крім того, зазначив, що кадастровий план земельної ділянки складається при формуванні земельної ділянки у паперовій та електронній (цифровій) формі. Управління у спірному наказі зазначило як одну з підстав для відмови - невідповідність кадастрового плану земельної ділянки до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (в частині коду КВЦПЗ). Зазначив, що поданий на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, тому не може бути затверджений Головним управлінням.

Одночасно, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області подало заяву, якою просить розглянути цю справу за правилами загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи вказану заяву заявник зазначив, що спірні правовідносини є досить складними, зазначена справа має велике значення для сторін спору, а заявлені вимоги не відповідають умовам при яких суд має розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Оскільки дана справа не підпадає під категорію справ, які підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження, суд дійшов висновку, що ця справа є справою незначної складності.

Крім того, зі змісту ст. 262 КАС випливає, що ця справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Приписами ч. 4 ст. 260 КАС України передбачено, що якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Суд вважає, що заява відповідача про розгляд цієї справи в загальному позовному провадження є необґрунтованою, оскільки відповідачем не доведено наявність обставин, на які він посилався, і не наведено належного обґрунтування щодо неможливості вказати у відзиві на позов всі потрібні пояснення.

З огляду на викладене, суд вважає, що заява відповідача про розгляд цієї справи в порядку загального позовного провадження не підлягає задоволенню.

Позивачем надано відповідь на відзив, зміст якої аналогічний, викладеному у позові.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , Паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області 13 листопада 1996 року) є громадянкою України. (а.с. 81-83)

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області є суб`єктом владних повноважень, територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

22 травня 2019 року позивачем до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га пасовищ із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства. Клопотання отримано відповідачем 07.06.2019 року. (а.с. 16)

13 червня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру в Донецькій області прийнято наказ №2567-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. (а.с. 17)

На замовлення позивача виконавцем виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу. (а.с. 9-66)

20 вересня 2019 року Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області перевірено та внесено до Державного земельного кадастру зазначений проект та присвоєно кадастровий номер №1422083300:03:000:0734. (а.с. 9,72-73)

13 січня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру в Донецькій області прийнято наказ №241-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» з наступних підстав: відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою; виписки координат та висот пунктів ДГМ із Банку геодезичних даних потребують поновлення. (а.с. 6)

23 березня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру в Донецькій області прийнято наказ №1804-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» з наступних підстав: необхідно привести кадастровий план земельної ділянки у відповідність до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (в частині коду КВЦПЗ); відсутнє погодження Шахівської сільської об`єднаної територіальної громади. (а.с. 7-8)

Отже, спірною при розгляді даного спору є відмова у затвердженні документації із землеустрою наданні у власність земельної ділянки, що викладена у наказі від 23.03.2020 року №1804-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки».

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

Згідно з ч.8 ст.118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.10 ст.118 Земельного кодексу України).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (ч.11 ст.118 Земельного кодексу України).

Як зазначено у ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. (…).

У ч.4 ст.186-1 Земельного кодексу України зазначено, що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Згідно з ч.5 ст.186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Як зазначено у ч.7 ст.186-1 Земельного кодексу України, органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

У Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 за №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» зазначено: «Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 р. забезпечити: формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України; передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, включених до переліку земельних ділянок державної власності, права на які виставлені на земельні торги, в комунальну власність об`єднаних територіальних громад після оприлюднення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди таких земельних ділянок; здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні")».

При цьому, згідно з ч.1 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ч.2 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України (ч.3 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Враховуючи наведені норми права, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 за №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» відноситься до актів Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань.

Згідно з ч.7 ст.186-1 Земельного кодексу України відповідачу заборонено вимагати від позивача надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідною об`єднаною територіальною громадою.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 за №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» не встановлюється обов`язок для зацікавленої в отриманні земельної ділянки особи погоджувати проектну документацію з відповідною територіальною громадою.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Крім того, відповідно до положень ч. 6 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Судом встановлено, що земельну ділянку, на яку претендує позивач, було зареєстровано 20.09.2019 року Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області перевірено та внесено до Державного земельного кадастру зазначений проект та присвоєно кадастровий номер №1422083300:03:000:0734.

Таким чином, при проведенні реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором встановлювалась відповідність поданої документації із землеустрою вимогам законодавства.

Частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Як зазначалось, згідно норм Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Слід зазначити, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 24 січня 2020 року по справі №316/979/18, від 30 жовтня 2018 року по справі №820/4852/17, від 30 серпня 2018 року по справі №817/586/17, від 24 січня 2020 року по справі №316/979/18.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у погодженні документації із землеустрою, та відповідно спірний наказ від 23.03.2020 року №1804-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою наданні у власність земельної ділянки» підлягає скасуванню.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

У рамках даної справи, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Суд дійшов висновку, що відповідач в межах даної справи протиправно надав позивачу формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі затвердження документації із землеустрою.

Відмови відповідача у затвердженні позивачу документації із землеустрою та наданні земельної ділянки у власність можуть бути неодноразовими. Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, то суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, визначивши ефективним способом захисту порушеного права зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження документації із землеустрою та надання у власність позивача земельної ділянки, розташованої на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області (за межами населених пунктів), площею 2,0000 га. (кадастровий номер 1422083300:03:000:0734), із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у наданні цієї земельної ділянки у власність.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.10.2019 року по справі №0840/3112/18.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом зобов`язання відповідача прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до положень частини восьмої статті 139 КАС у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

У зв`язку з перебуванням судді Троянової О.В. у щорічній основній відпустці, розгляд справи проводиться у перший робочий день.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ 39767332, юридична адреса: 84313, Донецька обл., м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 16) про визнання протиправним та скасування наказу, та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області від 23.03.2020 року №1804-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою наданні у власність земельної ділянки».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (юридична адреса: 87551, Донецька область, м. Маріуполь, площа Машинобудівників, 1, код ЄДРПОУ 39767332) прийняти рішення про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) земельної ділянки, розташованої на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області (за межами населених пунктів), площею 2,0000 га. (кадастровий номер 1422083300:03:000:0734), із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у наданні цієї земельної ділянки у власність.

В іншій частині - відмовити

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (юридична адреса: 87551, Донецька область, м. Маріуполь, площа Машинобудівників, 1, код ЄДРПОУ 39767332) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення прийнято, складено у повному обсязі та підписане 22 вересня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова