Рішення № 91747019, 24.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2020Справа № 910/3467/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Консалдінг - Інвест"

про стягнення 459 546, 33 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Консалдінг - Інвест" (далі - відповідач) про стягнення 459 546, 33 грн., з яких: 171 113, 39 грн. сума основного боргу, 159 725, 08 грн. сума пені, 8 583, 64 грн. індекс інфляції та 25 % річних у розмірі 120 124, 22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови Договору фінансового лізингу № 10-16-127 ств-фл/612 в частині повної та своєчасної оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

16.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

28.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

07.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява на спростування заперечень відповідача.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.09.2016 між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (далі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КОНСАЛДІНГ-ІНВЕСТ" (далі - Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 10-16-127 ств-фл/612, відповідно до предмету якого, Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору "Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", що є специфікацією Предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору Лізингодавець на письмове замовлення Лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника Предмет лізингу.

Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між Сторонами (далі - Акт), що укладається у 5 (п`яти) автентичних примірниках (п. 2.2. Договору).

Лізингодавець має право:

- здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цільовим використанням Предмета лізингу Лізингоодержувачем згідно умов Договору, вимог та інструкцій виробника щодо експлуатації Предмета лізингу, а також відповідно до законодавства (п. 3.1.1 Договору);

- вимагати повернення Предмета лізингу, переданого в лізинг, якщо Лізингоодержувач не сплатив частково або повністю лізингові платежі більше 30 календарних днів, та в інших випадках, передбачених Договором (п. 3.1.2 Договору);

Лізингоодержувач має право:

- відмовитися від прийняття Предмета лізингу, який не відповідає умовам Договору та технічним умовам виробника, за умови письмового повідомлення Лізингодавця. Причини відмови повинні бути підтверджені відповідним актом комісії (п. 3.3.1 Договору);

- достроково сплатити повну вартість Предмета лізингу до закінчення строку дії Договору, але не раніше, ніж через рік з дати одержання у користування Предмета лізингу (п. 3.3.3 Договору).

Лізингоодержувач зобов`язаний:

- Прийняти Предмет лізингу у строк п`яти робочих днів з дня отримання від Лізингодавця повідомлення про готовність передати Предмет лізингу, при цьому провести огляд Предмета лізингу і в разі виявлення неусувних дефектів, що виключають експлуатацію Предмета лізингу протягом двох робочих днів з дня огляду письмово повідомити Лізингодавця про відмову у прийнятті Предмета лізингу. Якщо Лізингоодержувач при підписанні Акту не вказав в Акті про наявність неусувних недоліків і протягом 2-х робочих днів не заявив про це Лізингодавцю, вважається, що приймання Предмета лізингу відбулося без зауважень (п. 3.4.1 Договору);

- належним чином користуватися Предметом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених Сторонами умов Договору, згідно з якими він був переданий, з урахуванням фізичного зносу та змін стану Предмета лізингу, сумлінно дотримуватися умов, норм і правил експлуатації, технічного обслуговування і ремонту, встановлених законодавством і інструкціями виробника (п. 3.4.2 Договору);

- своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору (п. 3.4.3 Договору).

Як встановлено п. 4.1. Договору за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі, що включають:

- попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 15 (п`ятнадцяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ);

- комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості Предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість;

- відшкодування вартості Предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості Предмета лізингу;

- комісію за супроводження договору в розмірі 11 (одинадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості Предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.

За приписами п. 4.2. Договору Лізингоодержувач у строк 7 (семи) календарних днів з моменту набрання чинності цього Договору на підставі виставленого Лізингодавцем рахунку перераховує на рахунок Лізингодавця:

- попередній лізинговий платіж у розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного Договору.

Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

Як встановлено п. 4.3. Договору з моменту підписання Акта Лізингоодержувач за користування Предметом лізингу сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:

- комісію за організацію лізингової операції у розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного Договору, разом зі сплатою першого та другого чергового лізингового платежу в частині відшкодування вартості Предмета лізингу та комісії за супроводження Договору згідно з додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів»;

- відшкодування вартості Предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості Предмета лізингу;

- комісію за супроводження Договору у розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного Договору.

Черговість сплати лізингових платежів у частині відшкодування вартості Предмета лізингу та сплати комісії за супроводження Договору кратна 1 місяцю. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання Акта, подальші платежі - через кожен 1 місяць.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів" (п. 4.4. Договору).

Загальна сума оплати за Договором визначається додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів», розділами 4 та 8 цього Договору. Зарахування та розподіл коштів, отриманих за цим Договором, Лізингодавець здійснює першочергово відповідно до ст. ст. 534, 625 Цивільного кодексу України (п. 4.8. Договору).

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що предмет лізингу передається Лізингоодержувачу за Актом за умови перерахування платежу у розмірі та в порядку , визначеному пунктом 4.2. Договору.

Якщо Лізингоодержувач протягом 2-х тижнів після закінчення строку лізингу не укладе з Лізингодавцем договір купівлі-продажу Предмета лізингу на умовах і за ціною, визначених у договорі опціону про викуп Предмета лізингу, то Лізингоодержувач втрачає право на викуп Предмета лізингу і зобов`язаний повернути Предмет лізингу Лізингодавцю в порядку та на умовах, визначених розділом 9 цього Договору (п. 5.10 Договору).

Як передбачено п. 8.1. Договору сторони домовилися і встановили, що за будь-яке порушення умов Договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4 цього Договору, Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь Лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості Предмета лізингу.

У разі порушення умов Договору вдруге Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь Лізингодавця штраф у розмірі 3% від невідшкодованої вартості Предмета лізингу.

У разі порушення умов Договору втретє Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь Лізингодавця штраф у розмірі 5% від невідшкодованої вартості Предмета лізингу.

За кожне наступне порушення умов Договору Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь Лізингодавця штраф у розмірі 10% від невідшкодованої вартості Предмета лізингу.

Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості Предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю Предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості Предмета лізингу.

Вартість цього Договору за домовленістю і згодою Сторін складає загальну суму виплат, передбачених графіком платежів і становить 4 535 513,85 (чотири мільйони п`ятсот тридцять п`ять тисяч п`ятсот тринадцять гр. 85 коп.) грн. (п. 8.2.Договору).

Відповідно до п. 8.3. Договору сторони цим Договором домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних. Сплата Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за Договором, не звільняє Лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п.8.1 цього Договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу» та виконання сторонами всіх зобов`язань за Договором (п. 9.1. Договору).

Додатком № 1 до Договору фінансового лізингу № 10-16-127 ств - фл/612 від 20.09.2016 сторони узгодили найменування, кількість, ціну і вартість предмета лізингу.

З додатку № 1 вбачається, що загальна вартість Предмета лізингу становить без ПДВ 3 054 166,67 (три мільйони п`ятдесят чотири тисячі сто шістдесят шість гривень 67 коп.), крім того, ПДВ 610 833,33 (шістсот десять тисяч вісімсот тридцять три гривні 33 коп.), разом з ПДВ - 3 665 000,00 (три мільйони шістсот шістдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Попередній лізинговий платіж у частині відшкодування вартості Предмету лізингу, що в подальшому передається в лізинг, у розмірі 15 % його вартості складає 458 125,00 грн., крім того ПДВ 91 625,00 гривень. Разом 549 750,00 (п`ятсот сорок дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят гривень 00 коп.);

Додатком № 2 до Договору фінансового лізингу № 10-16-127 ств - фл/612 від 20.09.2016 сторони підписали графік сплати лізингових платежів.

22.09.2016 сторонами підписано акт № 1 приймання - передачі сільськогосподарської техніки.

Відповідно до змісту якого Заступник директора філії «Київобллізинг» Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" ОСОБА_1 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КОНСАЛДІНГ-ІНВЕСТ" (Лізингоодержувач), в особі директора Семерина Дениса Віталійовича прийняв у платне користування на умовах договору фінансового лізингу від 20.09.2016р. № 10-16-127 ств-фл/612 Предмет лізингу (нову не бувшу у користуванні сільськогосподарську техніку) (постачальник ТОВ «Агролінії»):

Картоплезбиральний комбайн Crimme SE260NB № 41100574.

Власником техніки, переданої по акту є Національна акціонерна компанія «Украгролізинг».

Листами № 14/777 від 29.05.2017, № 14/1427 від 11.1.02017, № 14/1714 від 20.12.2017, № 14/75 від 18.01.2018, № 14/229 від 20.02.2018, № 14/486 від 25.04.2018, № 14/306 від 04.04.2019, № 14/555 від 23.07.2019, № 14/681 від 04.09.2019 позивач звертався до відповідача з проханнями про сплату основної заборгованості та штрафних санкцій.

Листами № 250 від 23.06.2018, № 268 від 07.08.2018, № 386 від 16.07.2019 відповідач гарантував оплату заборгованості у строк 02.07.2018 та 29.08.2018, 31.07.2019.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що станом на 03.03.2020 у відповідача існує заборгованість в частині сплати лізингових платежів у розмірі 171 113, 39 грн., у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 459 546, 33 грн., з яких: 171 113, 39 грн. сума основного боргу, 159 725, 08 грн. сума пені, 8 583, 64 грн. індекс інфляції та 25 % річних у розмірі 120 124, 22 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти доводів позивача, вказав на те, що основний борг ним сплачено та зазначив про те, що між сторонами протягом строку дії Договору виникали непорозуміння з приводу сплати чергових лізингових платежів, оскільки у договорі чітко не вказано, з якого моменту виникає перебіг виконання зобов`язання зі сплати.

Крім того у відзиву на позовну заяву, відповідач вказав на те, що позивач для сплати чергових лізингових платежів та комісії виставляв відповідачу першого числа кожного місяця на протязі трьох з половиною років відповідні рахунки для сплати, які сплачувались відповідачем, а тому просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву позивач заперечив щодо доводів відповідача та зазначив, що дати сплати лізингових платежів передбачені умовами договору та були відомі відповідачу. Разом з тим позивач вказав, що відповідачу виставлялись не рахунки на оплату, а проекти рахунків, як своєрідне нагадування про сплату чергових лізингових платежів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов до наступних висновків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані із неналежним виконання зобов`язань зі сплати лізингових платежів, та відповідальністю за прострочення їх сплати, регулювання яких здійснюється Законом України «Про фінансовий лізинг", ГК України, ЦК України тощо.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

За ст. 11, 629 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

При цьому ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням певного договору.

Зазначені положення ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі у порядку, встановленому договором (п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" ).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалося, позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань здійснив нарахування пені у розмірі 159 725, 08 грн., 8 583, 64 грн. індексу інфляції та 120 124, 22 грн. 25 % річних.

На підтвердження проведених нарахувань позивачем долучено до позовної заяви розрахунок основного боргу з урахуванням пені, індексу інфляції, 25% річних станом на 03.03.2020 (з таблиці установлена наявність основного боргу станом на 22.12.2019 в розмірі 19 368, 57 грн., при цьому нарахування пені, інфляційних втрат та 25 % річних проведено позивачем із 18.01.2018 по 02.03.2020, а також основного боргу станом на 22.01.2020 у розмірі 76 212, 37 грн. та станом на 22.02.2020 у розмірі 75 532, 45 грн., тоді як пеня нарахована на суму боргу 248 685, 59 грн. за період з 24.12.2019 по 22.01.2020, на суму боргу 324 897 96 грн. за період з 23.01.2020 по 24.02.2020, за період з 25.02.2020 по 26.02.2020 на суму основного боргу у розмірі 400 430, 41 грн. та за період з 27.02.2020 по 02.03.2020 на суму основного боргу у розмірі 171 113, 39 грн.

Вказані документи є власними арифметичними розрахунками позивача. Заразом жодних первинних документів (банківських виписок, платіжних доручень, зведених бухгалтерських документів тощо), на підставі яких суд може достовірно встановити дати та розміри платежів, здійснених відповідачем, а відтак залишок заборгованості, на яку здійснюються відповідні нарахування у певний проміжок часу, позивачем суду не надано, що, у свою чергу, унеможливлює перевірку правильності здійснених позивачем нарахувань.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтями 76, 77, 79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Усупереч наведеному позивач свій обов`язок з доказування не виконав, доказово не обґрунтував порядку нарахування пені, інфляційних та 25% річних.

У той же час суд, виходячи із фактичних обставин справи, установив, що станом на дату звернення до суду розмір основного боргу відповідача становив 171 113, 39 грн., який виник за період з 22.12.2019 по 02.03.2020 був погашений відповідачем з 27.02.2020 по 23.03.2020, про що свідчать платіжні доручення надані відповідачем, а саме:

- платіжне доручення №6446 від 27.02.2020 року на суму 74 172,62 грн. на сплату рахунку на оплату № 24046 від 01.12.2019 року на суму 74 172, 62 грн.;

- платіжне доручення №6447 від 27.02.2020 року на суму 3 399, 58 грн. на сплату рахунку на оплату № 24047 від 01.12.2019 року на суму 2 719, 66 грн.;

- платіжне доручення №6454 від 27.02.2020 року на суму 3 399, 58 грн. на сплату рахунку на оплату №790 від 01.01.2020 року на суму 2 039,75 грн. та рахунку на оплату №1692 від 01.02.2020 року на суму 1 359,83 грн.;

- платіжне доручення №6453 від 27.02.2020 року на суму 148 345, 24 грн. на сплату рахунку на оплату №1691 від 01.02.2020 року на суму 74 172, 62 грн. та рахунку на оплату №789 від 01.01.2020 року на суму 74 172,62 грн.;

- платіжне доручення №6567 від 20.03.2020 року на суму 67 000,00 грн.;

- платіжне доручення №6569 від 23.03.2020 року на суму 7 172,58 грн.;

- платіжне доручення №6568 від 20.03.2020 року на суму 679, 92 грн.

Оскільки, заявлений позивачем основний борг за період з 22.12.2019 по 27.02.2020 у розмірі 171 113, 39 грн. відповідачем був сплачений за період з 22.12.2019 по 27.02.2020 у розмірі 222 517, 86 грн., а тому у позивача відсутні підстави для стягнення вказаної суми.

Крім того, після відкриття провадження у цій справі, платіжними дорученнями №6567 від 20.03.2020, №6569 від 23.03.2020, №6568 від 20.03.2020 року відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 74 852, 50 грн.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що відповідач сплатив основний борг у розмірі 74 852, 00 грн. за період з 20.03.2020 по 23.03.2020 після відкриття у справі, то провадження у зазначеній частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Разом з тим, суд зазначає, що саме щодо вказаних сум заборгованості суд має можливість здійснити перевірку правильності нарахувань пені, інфляційних втрат та 25 % річних, заявлених позивачем до стягнення.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 25% річних та інфляційних.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Суд, здійснивши перерахунок 25% річних, пені та інфляційних (з урахуванням святкових та неробочих днів, як це передбачено ч. 5 ст. 254 ЦК України, та кінцевого періоду, визначеного позивачем), установив, що розмір перших становить 5 897, 70 грн. (при заявленому 120 124, 22 грн.), пені - 5 726, 14 грн. (при заявленому - 159 725, 08 грн.), інфляції у розмірі 153, 78 грн. (при заявленому 8 583, 64 грн.), а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 74, 129, 231, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Консалдінг - Інвест" (03164, м. Київ, вул. Підлісна, буд. 1, оф. 38-Б; код ЄДРПОУ 39220431) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А; код ЄДРПОУ 30401456) пеню у розмірі 5 726 (п`ять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 14 коп., інфляційні втрати у розмірі 153 (сто п`ятдесят три) грн. 78 коп., 25 % річних у розмірі 5 897 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто сім) грн. 70 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 147 (сто сорок сім) грн. 89 коп.

3. В частині стягнення 74 852 (сімдесят чотири тисячі вісімсот п`ятдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу закрити провадження у справі.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 24.09.2020.

Суддя М.Є.Літвінова