Ухвала суду № 91746799, 23.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

23.09.2020Справа № 910/602/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фізичної особи - підприємця Романюк Наталії Василівни про розстрочення виконання рішення суду у справі № 910/602/19

за позовом Комунального підприємства «Житній Ринок», м. Київ

до відповідача: фізичної особи-підприємця Романюк Наталії Василівни, м. Київ

про розірвання договору оренди та стягнення 361 579,74 грн,

За участю представників:

від позивача: від відповідача (заявника): не з`явився; Білокур В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Житній Ринок» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Романюк Наталії Василівни про:

- розірвання договору № О/1тт-1А/1/2018 від 16.04.2018, який укладений між Комунальним підприємством «Житній Ринок» та Фізичною особою-підприємцем Романюк Наталією Василівною;

- стягнення з Фізичної особи-підприємця Романюк Наталії Василівни 266 231,33 грн, з яких: 232 607,02 грн - заборгованість з орендної плати, 23 714,00 грн - пеня, 7 302,31 грн - інфляційні втрати, 2 608,00 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 у справі № 910/602/19 позовні вимоги задоволено частково, а саме: розірвано договір оренди № О/1тт-1А/1/2018 від

16.04.2018, який укладений між Комунальним підприємством «Житній Ринок» та Фізичною особою-підприємцем Романюк Наталією Василівною; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Романюк Наталії Василівни на користь Комунального підприємства «Житній Ринок» заборгованість з орендної плати в сумі 271 819 грн 62 коп., пеню в сумі 24 832 грн 81 коп., 3 % річних в сумі 2 131 грн 50 коп., інфляційні втрати в сумі 7 017 грн 82 коп. та судовий збір в розмірі 6 508 грн 03 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

10.09.2020 відповідач подав до суду заяву про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 у справі № 910/602/19 шляхом розподілу суми боргу, що складає 312 309,78 грн, на щомісячні платежі у рівних частинах протягом року, а саме на строк з 31.10.2020 по 30.09.2021.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилався на складне фінансове становище та труднощі у господарській діяльності Фізичної особи - підприємця Романюк Наталії Василівни, які виникли, в тому числі, у зв`язку з введенням на підставі Постанови № 211 від 11.03.2020 Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину та карантинних заходів.

Ухвалою від 14.09.2020 призначено розгляд заяви на 23.09.2020.

У судовому засіданні 23.09.2020 представником заявника було надано усні пояснення по суті заяви, у відповідності до яких вимоги про розстрочення виконання рішення суду підтримано в повному обсязі.

У судовому засіданні 23.09.2020 представником заявника також було надано лист Комунального підприємства «Житній Ринок» щодо відсутності заперечень з приводу розстрочення виконання судового рішення у справі.

Представник позивача у судове засідання 23.09.2020 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 0105474941376.

За висновками суду, неявка представника позивача у судове засідання не перешкоджає розгляду заяви Фізичної особи - підприємця Романюк Наталії Василівни.

Розглянувши заяву відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення, виходячи з такого.

За приписами ч.1 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частинами 3, 4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Однак, заявником не враховано, що за приписами ч.5 ст.331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Тобто, виходячи з дати ухвалення судом першої інстанції рішення про справі № 910/602/19, граничний строк, на який виконання такого судового рішення могло б бути розстрочене, вже закінчився.

Суд звертає увагу, що правову позицію з приводу доцільності визначення гранично допустимого строку розстрочення судового рішення саме з моменту його ухвалення, наведено у постанові від 14.07.2020 Верховного Суду по справі № 908/1884/19.

В контексті наведеного слід зауважити, що відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення № 16-рп/2009 від 30.06.2009 Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02)

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Слід зауважити, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Вказану правову позицію також підтримано Верховним Судом у постанові від 11.12.2018 по справі № 913/960/17.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, судове рішення у справі № 910/602/19, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Одночасно, надаючи оцінку всім доводам заявника, суд також дійшов висновку, що обставини, якими відповідачем обґрунтовано наявність підстав для розстрочення виконання судового рішення, не є достатнім та належним чином доказово підтвердженим свідченням дійсних ускладнень чи неможливості виконання судового рішення по справі.

Зокрема, заявником не надано жодних доказів на підтвердження наявності фінансових ускладнень у діяльності Фізичної особи - підприємця Романюк Наталії Василівни.

Твердження ж заявника про тяжкий матеріальний стан відповідача не є беззаперечною підставою для розстрочки виконання рішення суду. При цьому, слід звернути увагу, що фінансові ускладнення не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ відповідача є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що заява Фізичної особи - підприємця Романюк Наталії Василівни про розстрочення виконання рішення суду у справі № 910/602/19 до 30.09.2021 є такою, що суперечить приписам ч.5 ст.331 Господарського процесуального кодексу України та позбавлена належного доказового обґрунтування, а отже, підлягає залишенню без задоволення.

При цьому, суд зауважує, що обставини відсутності у Комунального підприємства «Житній Ринок» заперечень з приводу розстрочення виконання судового рішення висновків суду щодо відмови в задоволенні заяви відповідача не спростовують.

Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Романюк Наталії Василівни про розстрочення виконання рішення суду у справі № 910/602/19 - відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 23.09.2020.

Суддя В.В. Князьков