Рішення № 91746362, 22.09.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2020м. ДніпроСправа № 904/5292/19 (185/9836/19)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Камші Н.М., розглянувши справу

за позовом ОСОБА_1 , м. Павлоград

до Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України, м. Дніпро

про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, одноразової допомоги та моральної шкоди

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

До Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , м. Павлоград до Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України, м. Дніпро про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 22 233,23 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 25 633,00 грн., одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію - 32 305,00грн., моральної шкоди - 7 000 грн. та судових витрат.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.03.2020 вказану вище справу передано до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи про банкрутство Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України".

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.05.2020 справа №904/5292/19 (185/9836/19) передана на розгляд судді Камші Н.М.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020 позовну заяву залишено без руху та позивачу запропоновано протягом 5-ти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до Господарського суду Дніпропетровської області: докази сплати судового збору в сумі 1 152,60 грн. з інформацією про його зарахування до спеціального фонду державного бюджету.

20.07.2020 представником позивача подано до господарського суду Дніпропетровської області заяву №б/н від 20.07.2020 про усунення недоліків (з додатками).

Згідно ч. 14 статті 32 ГПК України, у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2020 прийнято матеріали справи №904/5292/19(185/9836/19) за позовом ОСОБА_1 , м. Павлоград до Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 22 233,23 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 25 633,00 грн., одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію - 32 305,00грн., моральної шкоди - 7 000 грн. та судових витрат до розгляду в межах справи №904/5292/19 про банкрутство Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (49000, м.Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 24, код ЄДРПОУ 31950828), вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

17.09.2020 до господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позов №01-14/313 від 15.09.2020.

У вищевказаному відзиві представник відповідача зазначив, що з позовними вимогами позивача погоджується частково. Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі погоджується у розмірі 17 710,53 грн., в іншій частині просив відмовити. В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та моральної шкоди не згоден. Вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці", а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника Посилається на те, що згідно ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує спори про стягнення лише заробітної плати, що унеможливлює розгляд позовних вимог стосовно компенсації за затримку розрахунку при звільненні позивача. Також зазначає, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовуються строки позовної давності відповідно до ст. 233 КЗпП України у три місяці саме з моменту коли робітник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тому в стягненні середнього заробітку просить відмовити у повному обсязі. Вважає, що позовні вимоги щодо сплати матеріальної допомоги працівнику при виході на пенсію (вирішення соціально-побутових питань) не є боргом з виплати заробітної плати, а відтак, враховуючи положення ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, не підлягають задоволенню.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області 02.12.2019 відкрито провадження у справі №904/5292/19 про банкрутство, на даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, зокрема, спори про стягнення заробітної плати.

Аналогічні положення містяться у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що позивач перебувала з 02.04.1979 по 11.07.2019 в трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується копією трудової книжки.

Згідно наказу від 11.07.2019 №74-ВК позивача звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до ст.38 КЗпП України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 КЗпП України).

Строки виплати заробітної плати передбачені ст. 115 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як зазначив позивач, в день звільнення їй не виплачена заробітна плата за період з квітня 2019 року по липень 2019 року на загальну суму 22 233,23 грн.

Згідно копії довідки філії "Павлоградський райавтодор" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" №365 від 07.10.19 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 становить 17 710,53 грн., в тому числі: за травень 2019 року - 5 322,60грн., за червень 2019 - 5 251,52 грн. та за липень 2019 - 7 136, 41 грн., що не заперечується і відповідачем у відзиві.

Крім того, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги також і в частині стягнення з Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України не нарахованої та невиплаченої заробітної плати за квітень 2019 року у сумі 4 522,70 грн. з таких підстав.

Позивач зазначає, що у квітні 2019 року вона відпрацювала 112 часів, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за квітень 2019 року, що не спростовується і відповідачем. Належна для виплати їй сума заробітної плати складає - 4 522,70 грн.

Відповідачем не надано належних доказів, що підтверджують факт того, що позивач не працювала у спірний період часу, були прогули чи інші причини невиходу на роботу, крім того, трудові відносини з позивачем були припинені лише у липні 2019 року.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи те, що відповідачем до позову не подано будь-яких доказів, що підтверджують факт того, що позивач не працювала у спірний період часу, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4 522,70 грн. - ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за квітень 2019 року.

Відповідачем станом на 22.09.2020 не надано доказів виплати позивачу заробітної плати, що належить їй від підприємства, з огляду на що, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 22 233,23 грн.

Що стосується доводів відповідача про те, що у межах справи про банкрутство розглядаються лише спори про стягнення заробітної плати (ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства) то ці доводи відхиляються судом, оскільки згідно ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Враховуючи те, що відповідачем у даній справі є боржник, цей позов підлягає розгляду у межах справи про банкрутство.

Щодо заперечень відповідача про неможливість нарахування середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, то вони відхиляються судом, з огляду на те, що згідно зі ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, тому і після відкриття провадження у справі про банкрутство у відповідача існує обов`язок своєчасно розраховуватись із звільненими працівниками, а у випадку непроведення остаточного розрахунку при звільненні, нести майнову відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, тому залишок невиплаченої заборгованості підлягає до стягненню в даній справі. Господарський суд відхиляє заперечення відповідача в частині застосування строків позовної давності щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з підстав, що вказані вище.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 у справі №607/14495/16-ц.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки відповідача № 380 від 28.10.2019 середня одноденна заробітна плата позивача становить 233,03 грн.

При розрахунку суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивачем зазначено кількість календарних днів - 110, але необхідно рахувати робочі дні.

З огляду на матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 по 30.10.2019 в розмірі 17 943,31 грн. (233,03 грн. х 77 дн.).

Тому в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони заявлені без достатніх правових підстав.

Щодо позовних вимог в частині стягнення одноразової допомоги при звільненні в сумі 32 305,00грн., господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на Дочірньому підприємстві "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" між роботодавцем і трудовим колективом укладено колективний договір на 2017-2019 роки, який схвалено на конференції трудового колективу 27 квітня 2017 року та зареєстровано виконавчим комітетом Шевченківської районної у місті ради, рішення від 05 травня 2017 року № 2001 (а.с. 8-13).

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Статтею 9 Закону України "Про колективні договори і угоди" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою.

У пункті 6.32 колективного договору зазначено, що сторона роботодавця зобов`язується сплачувати працівникам, що виходять на пенсію за віком або достроково (шкідливі та важкі умови праці, інвалідність, учасники бойових дій у Афганістані) і відпрацювали в системі облавтодору безперервно більше 10 років одноразову допомогу в розмірі двох, більше 15 років - трьох, більше 20 років - чотирьох, більше 25 років - п`яти місячних тарифів, окладів. Ця допомога надається працівнику у зв`язку із звільненням з Підприємства. Допомога може бути виплачена протягом року після звільнення, у разі складного фінансового становища на Підприємстві.

Відповідно до абз. 2 п. 6.36 колективного договору нарахування всіх видів допомоги, соціальних пільг та компенсацій відбувається на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, виходячи з фінансових можливостей підприємства.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

В матеріалах справи наявні заява позивача про надання одноразової допомоги при виході на пенсію та копія клопотання №275 від 11.07.2019 Філії "Павлоградський райавтодора" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", в якому в.о. начальника філії "Павлоградський райавтодора" та профспілковий комітет філії просить директора ДП "Дніпропетровський облавтодор" Борисенко А.В. та голові об`єднаної профспілкової організації ДП "Дніпропетровський ОАД" дати дозвіл на виплату вихідної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію ОСОБА_1 у сумі 32 305,00 грн. (п. 6.32 Колективного договору).

Відповідачем станом на 22.09.2020 не надано доказів виплати позивачу одноразової вихідної допомоги при звільненні, що належить йому від підприємства, з огляду на що, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача одноразової вихідної допомоги при звільненні у розмірі 32 305,00 грн.

Господарський суд Дніпропетровської області відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, які зводились до того, що відповідач перебуває у складному фінансовому положенні, сплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію (вирішення соціально-побутових питань) не є боргом з виплати заробітної плати, а відтак, враховуючи положення ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, не підлягає задоволенню.

У трудовій книжці позивача та наказі №74-ВК від 11.07.2019 зазначено, що ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України.

Враховуючи складний фінансовий стан відповідача, що підтверджується матеріалами справи, виплата одноразової допомоги мала бути здійснена не в день звільнення, а протягом року після звільнення. Оскільки рік після звільнення ОСОБА_1 минув 11.07.2020, позивач має право на отримання одноразової вихідної допомоги.

Позивач також просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 7000,00грн., обґрунтувавши свої вимоги наступним. Через неправомірну затримку роботодавцем виплати заробітної плати їй при звільненні, позивач впродовж більше трьох місяців була позбавлена можливості забезпечити собі необхідне харчування, ліки, медичне оздоровлення, якого вона потребує та планувала організувати таке оздоровлення по виходу на пенсію ті інші особисті потреби та виконанні своїх обов`язків матеріального характеру по утриманню власного житла. Впродовж всього часу затримки виплати заробітної плати, позивач змушена знаходитись на утриманні у свого сина, оскільки розміру коштів, які залишились від пенсії не вистачає на задоволення власних потреб та виконання своїх обов`язків. У зв`язку з тим, що позивач працювала, вона була позбавлена право на субсидію, а після звільнення не отримавши розрахунок при звільненні все ж таки у повному обсязі має сплачувати вартість комунальних послуг, оскільки вона немає пільг на комунальні послуги. Зазначає, що фінансової підтримки з боку інших родичів немає, оскільки вона не одружена, інших родичів крім сина не має. Сам по собі факт того, що позивач опинилась в ситуації де змушена просити сина по допомогу, оскільки самостійно не може забезпечити власні потреби, принижує її. Зазначає, що через відсутність можливості своєчасно виконувати свої обов`язки по утриманню майна, продовжувати звичайний для неї рівень життя перебуває в стресовому стані. Відповідно сформувались борги, почуття тривоги та страху за зростання суми боргів не покидають її. Через душевні хвилювання порушився сон. Відчуття несправедливого ставлення до неї, розчарування, перебування у тривалому стані невизначеності є наслідками незаконних дій відповідача. Визначаючи розмір моральної шкоди позивач виходила з наступного: строк затримки виплати заробітної плати та одноразової допомоги; розмір щомісячних боргів за несплату вартості комунальних послуг, що утворились у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні; вартість медичних препаратів (заспокійливих), які позивач була змушена почати приймати душевний стан (стрес, страх зростання боргів) та тревогу впродовж всього часу затримки розрахунку; позбавлення можливості отримати заздалегідь сплановані процедури по оздоровленню та інше. Тому вона вважає, що згідно ст. 237-1 КЗпП України, відповідач зобов`язаний відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінила в 7000,00 гривень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи те, що позивачем до позову не подано будь-яких доказів, що підтверджують понесення моральної шкоди, суд вважає за необхідне у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України сплату судових витрат у сумі 2 102,00 грн. слід покласти на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 47, 94, 115-117 КЗпП України, ст.ст. 20, 73, 74, 129, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 24, код ЄДРПОУ 31950828) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 22 233 (двадцять дві тисячі двісті тридцять три) грн. 23 коп. та одноразову вихідну допомогу при звільненні у розмірі 32 305 (тридцять дві тисячі триста п`ять) грн. 00 коп.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 24, код ЄДРПОУ 31950828) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні суму за період з 12.07.2019 по 30.10.2019 у розмірі 17 943 (сімнадцять тисяч дев`ятсот сорок три) грн. 31 коп.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 24, код ЄДРПОУ 31950828) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області у строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено - 22.09.2020.

Суддя Н.М. Камша