Рішення № 91731984, 09.09.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2020 Справа № 917/138/20

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофід Україна", 07443, Київська обл., Броварський район, смт. Калинівка, вул. Ігорєва, буд. 12, ідент. код 31781061

до відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство "Степне" інституту свинарства і агропромислового виробництва національної академії аграрних наук України", 38744, Полтавська обл., Полтавський район, с. Степне, вул.Центральна, буд. 18, ідент. код 00729534

про стягнення 628 732, 33 грн.

Суддя Іванко Л.А.

Секректар судового засідання Ісенко М.В.

Представники сторін: згідно протоколу

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофід Україна" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Степне" інституту свинарства і агропромислового виробництва національної академії аграрних наук України" про стягнення 628 732, 33 грн., що становить: 366128,16 грн. основного боргу, 164295,28 грн. пені, 30081,38 грн. - 3% річних, 68227,51 грн. - інфляційні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови, укладеного між сторонами договору поставки в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Відповідач у відзиві (вхід. №2832 від 10.03.2020 року, арк. спр.124-127) вказує, що ним повністю погашено суму основного боргу в розмірі 366128,16 грн. Вимоги позивача про стягнення 3% річних, інфляційних та пені вважає незаконними з тих підстав, що своєчасне виконання зобов`язання було неможливе в силу настання форс-мажорних обставин, які не залежали від його волі.

Крім цього, відповідач вказує на сплив строку спеціальної позовної давності для стягнення пені та порушення позивачем вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України при нарахуванні штрафних санкцій.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних, відповідач вважає, що їх розрахунок проведено невірно. В зв"язку з чим, надав свій контрозрахунок.

26.05.2020 року від позивача надійшла заява (вх.№ 5591, арк. спр.175-177), в якій зазначено, що після подання до суду позовної заяви в даній справі відповідач сплатив заборгованість перед позивачем в розмірі 366128,16 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (додаються), в зв`язку з чим, просить:

- закрити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 366128,16 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача 164295,28 грн. пені, 30081,38 грн. 3% річних, 68227,51 грн. – інфляційних, 9430,98 грн. судового збору.

24.06.2020 року позивач, ознайомившись з матеріалами справи та відзивом відповідача надав пояснення по справі (вх.№ 6622, арк. спр.194-196), де зазначив, що повна оплата заборгованості за поставлений товар не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій, нарахованих йому за несвоєчасне виконання умов Договору поставки.

Крім цього, вважає безпідставними посилання відповідача на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення від сплати пені, 3% річних та інфляції. А саме, у відзиві відповідач посилається на те, що з 14 березня 2018 року виникли форс-мажорні обставини (виявлення африканської чуми на території маточного відділу племзаводу відповідача), що стало, за твердженням відповідача причиною несвоєчасного виконання ним договірних зобов`язань.

Відповідно до п.13.5 Договору сторони зобов"язані у письмовій формі негайно, але не пізніше 3-х днів з моменту, сповістити одна одну про виникнення або припинення цих форс-мажорних обставин. Наявність і час існування форс-мажорних обставин повинні бути підтверджені відповідними державними органами України.

Згідно п.13.6 Договору не повідомлення в строк, зазначений в п.13.5 цього Договору, про виникнення або припинення дії форс-мажорних обставин зобов"язує сторону, яка не повідомила про це іншу сторону, належним чином виконати умови цього Договору.

Сторона, яка не повідомила іншу сторону про виникнення або припинення дії форс-мажорних обставин, несе повну відповідальність за невиконання умов цього Договору.

Сторона, яка не повідомила іншу сторону про виникнення або припинення дії форс-мажорних обставин, втрачає можливість посилатися на дії форс-мажорних обставин як на обставину, яка звільняє від відповідальності.

За твердженням позивача, відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин та не надав сертифікат з Торгово-промислової палати України про визнання вищевказаної обставини форс-мажорною.

При цьому, в зв"язку з посиланням відповідача на застосування строку позовної давності та, посиланням на ч.6 ст.232 ГКУ позивач надав уточнений розрахунок пені, згідно якого, її розмір склав 38961,03 грн.

Таким чином, з врахуванням наданих пояснень позивач просить стягнути з відповідача 38961,03 грн. пені, 30081,38 грн. 3% річних, 68227,51 грн. – інфляційних, 9430,98 грн. судових витрат.

Судові засідання просить проводити без участі представника позивача.

14.07.2020 року від представника відповідача до суду надійшла заява (вх.№ 7428, арк. спр.210) про відкладення розгляду справи в зв`язку з розглядом заяви ДП «Дослідне господарство «Степне» інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії аграрних наук України» (від 07.07.2020 року) про засвідчення форс-мажорних обставин Полтавською торгово-промисловою палатою.

12.08.2020 року від позивача надійшло клопотання (вх.№ 8650, арк. спр.221-222) про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому, на думку позивача, оскільки відповідач у встановлені Договором строки не повідомляв його про неможливість виконання своїх грошових зобов`язань через настання форс-мажорних обставин, в силу п.13.6 Договору на даний час втратив можливість посилатися на дії форс-мажорних обставин як на обставину, яка звільняє від відповідальності.

13.08.2020 року відповідачем подано заяву (вх.№ 8727, арк. спр.226) про розгляд справи без його участі. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.

У даній справі були вчинені наступні процесуальні дії.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2020р. даний позов був переданий на розгляд судді Іванко Л.А.

Ухвалою господарського суду від 03.02.2020 р. позовну заяву по справі №917/138/20 залишено без руху, позивача зобов`язано усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки.

Станом на 17.02.2020 р. позивачем подано докази усунення недоліків позовної заяви.

За даним позовом ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.02.2020р. відкрито провадження у справі №917/138/20, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 18.03.2020 року, та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

З метою надання можливості сторонам подати всі докази, якими вони обґрунтовують свою правову позицію, ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.03.2020 р. відкладено підготовче засідання на 14.04.2020 р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.04.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 26.05.2020 р.

За результатами проведення підготовчого засідання, ухвалою суду від 26.05.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.06.2020 року.

Ухвалою суду від 23.06.2020 року розгляд справи відкладено на 14.07.2020 року.

Ухвалою суду від 14.07.2020 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 13.08.2020 року.

Судове засідання, призначене на 13.08.2020 року не відбулось в зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. В зв`язку з виходом судді з лікарняного, ухвалою суду від 25.08.2020 року судове засідання у справі перепризначено на 09.09.2020 року.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

Копія ухвали суду, що надіслана позивачу за адресою місцезнаходження юридичної особи згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася на адресу суду з відміткою пошти "інші причини".

Судом враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи викладене, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у справі № 917/138/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Тобто, за висновками суду, позивач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом.

Відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового розгляду справи, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, суд встановив:

15.08.2014 року між ТОВ «Агрофід Україна» (далі - постачальник) та ДП «ДГ «Степне» (далі - покупець) укладено договір поставки №011/2014 (далі - Договір), відповідно п.2.1. якого визначено, що постачальник зобов`язується передати товар у зумовлений в цьому Договорі строк у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар і сплатити за нього визначену в цьому Договорі грошову суму.

Предмет поставки за цим Договором, їх найменування, асортимент, кількість, якість та комплектність визачені у відповідних Додатках-специфікаціях, які є невідємною частиною цього Договору.

Строк поставки товару визначається на протязі 15 днів з моменту та на підставі замовлення кількості товару покупцем (п.4.3 Договору).

Моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця вважається момент зарахування на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі, грошової суми, зазначеної в п.9.1 даного Договору, за проданий і поставлений товар (п.6.1 Договору).

Згідно п.9.1 Договору ціна кожної одиниці товару зазначена у Додатках-специфікаціях до цього Договору.

В п.10.1 Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за поставлений йому товар в гривнях шляхом перерахування зазначеної в рахунку-фактурі (видатковій накладній) суми на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі або на інший рахунок постачальника, зазначений ним додатково у листі, надісланому покупцю не пізніше 7 банківський днів до настання дати платежу.

У випадку відсутності претензій щодо поставленого товару, покупець здійснює оплату з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту видачі видаткової накладної (п.10.2 Договору).

За даними позивача у період з 20.04.2017 року по 06.03.2018 року ТОВ "Агрофід Україна" (постачальник) поставив, а покупець (відповідач) прийняв замовлений ним товар на загальну суму 1815783,74 грн. Факт прийняття товару підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ та не заперечується відповідачем.

Відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався частково, сплативши 1449655,58 грн., у зв`язку з чим, в нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 366128,16 грн.

Відповідно до п. 11.3 Договору, у випадку порушення покупцем строку оплати за цим Договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного Банку України, яка нараховується від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 628732,33 грн. за Договором поставки №011/2014 від 15.08.2014 року, у тому числі 366128,16 грн. основного боргу, 164295,28 грн. пені, 30081,38 грн. - 3% річних, 68227,51 грн. – інфляційні, 9430,98 грн. витрат по сплаті судового збору.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач вказує про сплату ним суми основного боргу у повному обсязі, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень (додаються, арк. спр.128-132).

26.05.2020 року до суду від позивача надійшла заява (вх. № 5591), в якій позивач зазначає про погашення відповідачем суми основного боргу у повному обсязі, в зв`язку з чим, просить закрити провадження у справі в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За викладених обставин, суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 366128,16 грн. та розглядає справу по суті в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 30081,38 грн. (розрахунок наведено в додатку № 1, арк. спр.5-6).

Відповідач вважає здійснений позивачем розрахунок 3% річних невірним та надає контррозрахунок (додано до відзиву, арк. спр.147), з якого вбачається, що за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідач нарахував 3% річних в розмірі 28827,42 грн. Розрахунок відповідачем проведено за період з 04.06.2017 року по 17.01.2020 року на суму боргу 366128,00 грн.

За результатами перевірки правильності здійснених сторонами розрахунків суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 30081,38 грн. 3% річних, розмір яких нарахований з врахуванням моменту виникнення у відповідача зобов`язань з оплати товару та здійснених ним часткових оплат, є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні в розмірі 68227,51 грн. (розрахунок наведено в додатку № 2, арк. спр.7-8).

Відповідач контррозрахунку заявлених до стягнення розміру інфляційних не надав, про неправильність проведених позивачем нарахувань суд не повідомляв.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 164295,28 грн. З врахуванням заперечень відповідача, позивач надав суду уточнений розрахунок (арк. спр.195), згідно якого, просить стягнути з відповідача пеню, нараховану за період з 22.01.2019 року по 20.07.2019 року згідно видаткової накладної від 05.01.2018 року, накладної від 05.02.218 року, від 06.03.2018 року окремо, в загальному розмірі 38961,03 грн.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що позивачем не дотримано вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної № 3 від 05.01.2018 року відповідач повинен був сплатити 05.02.2018 року (п.10.2 Договору). Таким чином, з врахуванням приписів ч.6 ст.232 ГКУ, нарахування пені припиняється з 06.08.2018 року. Так само безпідставно позивач нарахував пеню за період з 22.01.2019 року по 20.07.2019 року за порушення строку оплати по накладній № 26 від 05.02.2018 року, № 56 від 06.03.2018 року.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що в частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає.

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано. Судом не взяті до уваги заперечення відповідача щодо нарахування інфляційних, 3% річних та пені з посиланням на форс-мажорні обставини, оскільки відповідачем не доведено факту їх існування.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 30081,38 грн. 3% річних, 68227,51 грн. інфляційних.

Судові витрати у справі позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 130, 231, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Степне" інституту свинарства і агропромислового виробництва національної академії аграрних наук України" (38744, Полтавська обл., Полтавський район, с. Степне, вул.Центральна, буд. 18, ідент. код 00729534) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофід Україна" (07443, Київська обл., Броварський район, смт. Калинівка, вул. Ігорєва, буд. 12, ідент. код 31781061) 30081,38 грн. - 3% річних, 68227,51 грн. - інфляційних, 1474,63 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 366128,16 грн. основного боргу.

4. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 21.09.2020 року

Суддя Іванко Л.А.