Ухвала суду № 91727475, 17.09.2020, Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/1061/20

Провадження № 2/379/616/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м.Тараща

Суддя Таращанського районного суду Київської області Зінкін В.І., розглядаючи позовну заяву Військової частини А2860 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача в особі командира військової частини звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача збитки завдані державі в розмірі 3818,24 грн.

Дослідивши матеріали позовної заяви, яка позивачем подана в порядку ЦПК України, приходжу до висновку, що у відкритті провадження слід відмовити.

Згідно з ч. 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2005 відповідач прибув до військової частини А3024 для подальшого проходження військової служби на посаді начальника приймального радіовузла Р-450 радіовзводу радіороти командного пункту військової частини А3024 та проходив службу до моменту свого звільнення з військової служби, а саме до 31.12.2006.

Відносини між ним та позивачем щодо проходження військової служби врегульовані Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» (ст. 19 та 20 Закону). Питання щодо матеріальної відповідальності військовослужбовців станом на грудень 2006 року були врегульовані Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке було затверджено постановою Верховної Ради України N 243/95-ВР від 23 червня 1995 року, яке втратило чинність на підставі Закону N 160-IX від 03.10.2019 (далі - Положення).

Так, п. 1 вказаного Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов`язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України. До військовослужбовців належать, зокрема, солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби і ті, які проходять військову службу за контрактом. Згідно з п. 2 вказаного Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Зокрема, в постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року (справа № 707/1679/17) та від 04 вересня 2019 року (справа №522/16964/15) зазначалось, що відповідач, який був військовослужбовцем, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, як матеріально відповідальна особа, завдав шкоду державі в особі військової частини у зв`язку з відшкодуванням збитків внаслідок ДТП у період здійснення ним повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначено Положенням.

Відповідно до пункту 10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

За змістом пункту 2 Положення військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.

У пункті 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

У пунктах 10-12 Положення передбачені підстави обмеженої матеріальної відповідальності, а у пунктах 13-15 Положення - підстави повної та підвищеної матеріальної відповідальності.

У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди (пункт 31 Положення).

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом та розгляду справи в суді першої інстанції), а також статті 19 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій), якими охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Отже, цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18, від 12 грудня 2018 року в справі № 14-481цс18 та від 13 лютого 2019 року в справі № 14-524цс18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 2 вказаної статті, про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

На підставі вищенаведеного, вважаю, що у відкритті провадження у справі слід відмовити, оскільки зазначений спір має бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Так як, згідно п. 3 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі, сплачену позивачем суму судового збору слід повернути.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Керуючись статтями 4, 19, 48, 95, 186, 260, 261, 353 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за позовом Військової частини А2860 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Зобов`язати управління Державної казначейської служби у Таращанському районі Київської області, ЄДРПОУ 37483467, місцезнаходження: вул. Шевченка, 28, м. Тараща Київської області, повернути Військовій частині А2860, код 08363908, місцезнаходження: с. Данилівка, Київська область, 08618, судовий збір в розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.), сплачений згідно платіжного доручення № 763 від 24.07.2020, в зв`язку з відмовою у відкритті провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Таращанський районний суд Київської області.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Копію ухвали та позовні матеріали надіслати позивачу.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб - адресою сторінки на офіційному веб - порталі судової влади України http://tr.ko.court.gov.ua.

СуддяВ. І. Зінкін