Рішення № 91721695, 22.09.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2020 Справа № 917/1016/20

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши у спрощеному провадженні матеріали справи

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Радзівілл Ольги Вікторівни, АДРЕСА_1 ,

до Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра», 39605, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Б.Хмельницького, 3,

про стягнення 159 611,04 грн.

Представники сторін: не викликались.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Фізичної особи-підприємця Радзівілл Ольги Вікторівни до Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра» про стягнення 159 611,04 грн., з яких 147 750,00 грн. - заборгованість за договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р., 9 198,78 грн. - пеня за несвоєчасно виконані грошові зобов`язання, 1 390,95 грн. - втрати від інфляції, 1 271,31 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 25.06.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Аргументи учасників справи:

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не вносив орендну плату за користування майном у строк, визначений договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р., чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором та законом.

10.09.2020 року відповідач подав до суду відзив від 04.09.2020 р. (вх. № 9784 від 10.09.2020 р.), у якому, зокрема, просив поновити процесуальний строк на його подання та врахувати вказаний відзив при розгляді справи. Обґрунтовуючи дане клопотання, відповідач посилається на те, що позовна заява Фізичної особи-підприємця Радзівілл Ольги Вікторівни у даній справі на адресу Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра» не надходила. Також відповідач повідомив, що 11.08.2020 року уклав договір про надання правової допомоги № 31-20, з адвокатом Фєдосєєвим Д.О., який 12.08.2020 р. звернувся до господарського суду Полтавської області із заявою про ознайомлення з матеріалами справи. Однак, як стверджує відповідач, у зв`язку з відпусткою судді адвокат зміг ознайомитись із позовною заявою та доданими до неї документами лише 04.09.2020 р.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою суду від 25.06.2020 р. було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позов та поновлення вказаного строку. Відповідно, відзив Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра» від 04.09.2020 р. (вх. № 9784 від 10.09.2020 р.) приймається судом до розгляду.

У вказаному відзиві відповідач визнає, що станом на 31.05.2020 року ПП «Дніпровська Рив`єра» мало борг перед ФОП Радзівілл Ольги Вікторівни за договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р. в розмірі 147 500,00 грн.

Водночас, ПП «Дніпровська Рив`єра» заперечує проти стягнення суми боргу, пені, 3% річних та інфляційних збитків, посилаючись на те, що між сторонами договору існувала домовленість про добровільне погашення суборендарем боргу в строк до 31.12.2020 року, що, як стверджує відповідач, підтверджується гарантійним листом № 28 від 01.06.2020 р.

Крім того, відповідач повідомив, що у зв`язку з відсутністю у ПП «Дніпровська Рив`єра» реквізитів для сплати боргу відповідачем в якості пробного платежу було сплачено на рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Альфа-Банк» у м. Києві частину боргу в сумі 10 000,00 грн. та в подальшому направлено акт звірки взаємних розрахунків, який позивач не підписав та не підтвердив правильність реквізитів, що спричинило затримку подальших платежів.

Також ПП «Дніпровська Рив`єра» повністю заперечує проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів понесення ФОП Радзівілл О.В. витрат на оплату послуг адвоката.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

01.03.2018 р. між Фізичною особою-підприємцем Радзівілл Ольгою Вікторівною та Приватним підприємством «Дніпровська Рив`єра» було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 1 (а.с. 13-18).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Орендар (ФОП Радзівілл О.В.) зобов`язувався передати, а Суборендар (ПП «Дніпровська Рив`єра») - прийняти у строкове платне користування на умовах цього договору нежитлове приміщення, що знаходиться на 1 поверсі будинку, розташованого за адресою: м. Кременчук, вул. Красіна, 89-А, назване у подальшому «Приміщення».

Згідно з п. 2.1. договору передача Приміщення Суборендарю в оренду і повернення Приміщення Орендарю здійснюється Сторонами (представниками Сторін) на підставі двостороннього Акту приймання-передачі. Приміщення вважається переданим з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі.

Так, згідно з Актом приймання-передачі від 01.03.2018 р. до договору суборенди нежитлового приміщення № 1 від 10.03.2018 р. (а.с. 20) позивач передав вищезазначене Приміщення відповідачу у належному стані та придатним для його цільового використання відповідно до умов договору.

Також відповідно до п. 2.2 договору № 1 від 10.03.2018 р. Акт приймання-передачі Приміщення, на підставі якого Приміщення повертається Орендарю, підписується Сторонами після фактичного звільнення Приміщення Суборендарем.

За відповідним Актом приймання-передачі приміщення від 01.06.2020 р. (а.с. 22) майно, оренда якого є предметом договору № 1 від 10.03.2018 р., було повернуто Орендарю.

Відповідач направив на адресу позивача гарантійний лист № 28 від 01.06.2020 р. (а.с. 24), у якому зобов`язався сплатити борг перед ФОП Радзівілл О.В. за оплату приміщення, що знаходиться за адресою м. Кременчук, вул. Троїцька (Красіна), б. 89-А, в сумі 147 500,00 грн. до 31.12.2020 р.

За даними ФОП Радзівілл О.В. відповідач розрахунки за договором суборенди № 1 від 01.03.2018 р. здійснив не в повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра» 159 611,04 грн., з яких 147 750,00 грн. - заборгованість за договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р., 9 198,78 грн. - пеня за несвоєчасно виконані грошові зобов`язання, 1 390,95 грн. - втрати від інфляції, 1271,31 грн. - 3% річних.

Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: договір суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р., Акт приймання-передачі від 01.03.2018 р. до договору суборенди нежитлового приміщення № 1 від 10.03.2018 р., Акт приймання-передачі приміщення від 01.06.2020 р., акт звірки взаєморозрахунків за період з січня 2019 р. по травень 2020 р. та ін.

Перелік доказів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову: гарантійний лист № 28 від 01.06.2020 р., платіжне доручення № 34 від 05.08.2020 р.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно з п. 4.1 договору суборенди № 1 від 01.03.2018 р. орендна плата за Приміщення за цим Договором встановлюється у розмірі 16 500,00 грн. без ПДВ за календарний місяць.

Орендна плата сплачується Суборендарем за поточний місяць в безготівковій формі на підставі отриманого рахунку від Орендаря, до 20-го числа поточного місяця (п. 4.3 договору).

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія акта звіряння взаємних розрахунків між Фізичною особою-підприємцем Радзівілл Ольгою Вікторівною та Приватним підприємством «Дніпровська Рив`єра» за договором № 1 від 01.03.2018 р. за період з січня 2019 р. по травень 2020 р., підписаного сторонами (а.с. 23).

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що наданий позивачем акт звіряння взаємних розрахунків підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками, а інформація, відображена в ньому, відповідає умовам укладеного між сторонами договору суборенди № 1 від 01.03.2018 р. щодо розміру орендної плати за календарний місяць, даний акт приймається судом як доказ у справі в підтвердження наявності заборгованості Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра» перед Фізичною особою-підприємцем Радзівілл Ольгою Вікторівною за договором суборенди № 1 від 01.03.2018 р.

Як вбачається з вказаного акта звіряння взаємних розрахунків, за даними як ФОП Радзівілл О.В., так і ПП «Дніпровська Рив`єра» заборгованість відповідача перед позивачем за оренду майна за договором № 1 від 01.03.2018 р. станом на 31.05.2020 р. складає 147 500,00 грн.

Зазначена сума заборгованості за договором оренди № 1 від 01.03.2018 р. також визнана відповідачем у гарантійному листі № 28 від 01.06.2020 р.

Водночас, у позовній заяві ФОП Радзівілл О.В. стверджує, що станом на дату повернення приміщення відповідач має заборгованість з орендних платежів в сумі 147 500,00 грн., однак заявляє до стягнення з ПП «Дніпровська Рив`єра» 147 750, 00 грн. основної заборгованості за договором № 1 від 01.03.2018 р.

Враховуючи викладене, судом на підставі наданих сторонами доказів встановлено, що на момент звернення позивача до суду Приватне підприємство «Дніпровська Рив`єра» мало заборгованість перед Фізичною особою-підприємцем Радзівілл Ольгою Вікторівною за договором суборенди № 1 від 01.03.2018 р. в розмірі 147 500,00 грн. Дана обставина також визнана відповідачем у відзиві на позов та гарантійному листі № 28 від 01.06.2020 р.

Щодо тверджень відповідача про наявність між сторонами домовленості про добровільне погашення суборендарем боргу в строк до 31.12.2020 року суд зазначає наступне:

Як було вказано вище, 01.06.2020 року Приватним підприємством «Дніпровська Рив`єра» було направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Радзівілл Ольги Вікторівни гарантійний лист № 28 від 01.06.2020 р. (а.с. 24), у якому відповідач зобов`язався сплатити борг перед ФОП Радзівілл О.В. за оплату приміщення, що знаходиться за адресою м. Кременчук, вул. Троїцька (Красіна), б. 89-А, в сумі 147 500,00 грн. до 31.12.2020 р. рівними частинами щомісяця до повного погашення.

Позивач відповіді на вказаний лист не надав.

Суд вважає за необхідне зазначити, що направлення такого гарантійного листа є одностороннім правочином, який, відповідно до положення ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України, може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Згідно з даною нормою односторонній правочин також може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Враховуючи викладене, відсутність реагування позивача на вказаний гарантійний лист свідчить про недосягнення сторонами домовленості про розстрочення сплати заборгованості за договором суборенди № 1 від 01.03.2018 р. Окремих угод щодо такого розстрочення сторонами в порядку, визначеному чинним законодавством, також укладено не було. Посилання відповідача на те, що йому не був відомий актуальний розрахунковий рахунок позивача, що перешкоджало здійсненню оплати, судом оцінюються критично, оскільки дана обставина не є відкладальною умовою для здійснення платежів на виконання зобов"язань та не звільняє від відповідальності за їх невиконання.

З матеріалів справи також вбачається, що 05.08.2020 року відповідачем було здійснено оплату 10 000,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Альфа-Банк» у м. Києві (згідно з платіжним дорученням № 34 від 05.08.2020 р.).

Судом встановлено, що з вказаного рахунку Фізичною особою-підприємцем Радзівілл Ольгою Вікторівною було, зокрема, здійснено оплату судового збору в даній справі в сумі 2 400,00 грн. (заява на договірне списання від 02.06.2020 р., а.с. 11).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем після відкриття провадження у справі сплачено позивачу частину заборгованості в розмірі 10 000,00 грн.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, наявні підстави для закриття провадження в даній справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р. в розмірі 10 000,00 грн.

Доказів сплати залишку основної заборгованості за вказаним договором, що становить 137 500,00 грн., суду не надано, а тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 8.2.1 договору суборенди № 1 від 01.03.2018 р. визначено, що у випадку прострочення по сплаті орендної плати більше 15 (п`ятнадцять) банківських днів, починаючи з 16-го дня нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період невиконання зобов`язання, від суми боргу за кожен день прострочення.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 9 198,78 грн. пені за прострочення сплати орендної плати за договором № 1 від 01.03.2018 р. (розрахунок суду - у матер.справи), суд прийшов до висновку, що зазначені вимоги відповідають вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З дотриманням цієї норми, позивачем приведено розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 1 390,95 грн. та 3% річних - в розмірі 1 271,31 грн. (розрахунок в матеріалах справи, а.с. 31-36).

Перевіривши правильність нарахування позивачем відсотків річних, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Водночас, суд здійснив перерахунок розміру втрат від інфляції внаслідок прострочення сплати орендних платежів за договором суборенди № 1 від 01.03.2018 р. та дійшов висновку про задоволення вказаних вимог позивача в сумі 1 321,88 грн. (розрахунки суду - в матер.справи).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 13 ГПК України). Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра» 137 500,00 грн. заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р., 9 198,78 грн. пені за несвоєчасно виконані грошові зобов`язання, 1 321,88 грн. втрат від інфляції та 1 271,31 грн. 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та оскільки ПП «Дніпровська Рив`єра» сплатило частину суми заборгованості в розмірі 10 000,00 грн. після звернення позивача до суду із даним позовом, судовий збір покладається на відповідача в сумі 2 389,38 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Так, у позовній заяві ФОП Радзівілл О.В. в даній справі вказано, що розмір витрат позивача на правничу допомогу адвоката становить 11 000,00 грн.

Також разом з позовною заявою Фізичною особою-підприємцем Радзівілл Ольгою Вікторівною було подано до суду копії договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.06.2020 р., укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Павла Цюри», ордеру ВЕ № 1013373 від 01.06.2020 р., а також квитанцію до прибуткового касового ордера № 3/06-1 від 03.06.2020 р. про сплату позивачем 11 000,00 грн. Адвокатському бюро «Павла Цюри».

Однак, всупереч положенням ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не подано до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Крім того, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, а також чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При цьому, відсутність детального опису робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, зокрема із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Дніпровська Рив`єра» (39605, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Б.Хмельницького, 3, код ЄДРПОУ 40646006) на користь Фізичної особи-підприємця Радзівілл Ольги Вікторівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 137 500,00 грн. - заборгованість за договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2018 р., 9 198,78 грн. - пеня за несвоєчасно виконані грошові зобов`язання, 1 321,88 грн. - втрати від інфляції, 1 271,31 грн. - 3% річних; 2 389,38 грн. судового збору.

3. Видати наказ з набранням чинності цим рішенням.

4. В частині стягнення 10 000,00 грн. основного боргу - закрити провадження у справі.

5. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 22.09.2020 р.

Суддя О.С. Мацко